Записи автора Адміністратор

Колись давно жила одна зла жінка. Захотіла вона позбутися своєї пасербиці, тож послала її до своєї сестри — Баби-Яги, Кістяної Ноги, начебто по нитку й голку для сорочки.Дівчинка була кмітливою, тому перед дорогою зайшла до рідної тітки. Та дала їй мудру пораду:— Якщо берізка битиме тебе по очах, перев’яжи її стрічкою. Якщо ворота гримітимуть, змасти їх олійкою. Якщо собака загавкає, дай йому хлібця, а коту — шинки.Дівчина запам’ятала ці слова й вирушила до Баби-Яги.— Здрастуйте, тітонько! Матінка послала мене до вас по ниточку та голочку, хоче мені сорочку пошити, — сказала вона. — Гаразд, сідай ткати, — відповіла відьма й наказала своїй служниці натопити баню, щоб викупати дівчину та з’їсти її на сніданок.Дівчина, тремтячи від страху, звернулася до служниці:— Голубко моя, не підкладай дрова, а водою заливай.І дала їй за це хусточку.Тим часом Баба-Яга підійшла до вікна й питає:— Чи тчеш, племіннице?— Тчу, тітонько, — відповіла дівчина, а сама дала котові шинки та спитала, як втекти.— Ось тобі рушничок і гребінець, — мовив кіт. — Як буде відьма наздоганяти, кинь рушничок — утвориться широка річка. А як кинеш гребінець — виросте густий ліс.Дівчинка кинулася тікати. По дорозі пригостила собак, змастила олією ворота, а берізку перев’язала стрічкою. А кіт сів замість неї ткати.Баба-Яга незабаром зазирнула до хати — а дівчинки вже й слід прохолов! У люті вона кинулася лаяти кота, собак, ворота й берізку. Але ті їй відповіли:— Ми тобі вірно служили, а ти нас лише лаяла. А дівчинка була добра до нас.Розлютилася Баба-Яга, скочила в ступу й гайнула навздогін. Дівчинка почула, як відьма наближається, й кинула рушничок — позаду розлилася широка річка.Баба-Яга так і заскреготала зубами від злості, та не здалася. Припала до води й почала пити, доки не випила всю річку. Знову ринулася вперед!Дівчинка тоді кинула гребінець — і виріс густий-густий ліс. Відьма кинулася його гризти, та як не старалася, нічого в неї не вийшло.А тим часом додому повернувся батько дівчинки.— Де моя донечка? — спитав він у дружини.— Пішла до тітоньки, — відповіла та.Незабаром прибігла дівчинка й розповіла про все батькові. Він розлютився, вигнав злу дружину з дому, а з донькою стали жити щасливо.Хто така Баба Яга?Баба-Яга — це персонаж слов’янської міфології та народних казок. Вона зображується як стара відьма з кістяною ногою, яка живе в хатині на курячих ніжках, що може рухатися. Баба-Яга часто літає в ступі, використовуючи мітлу чи макогон, і має неоднозначний характер: вона може бути злою, хитрою і навіть поїдати людей, але іноді допомагає героям, якщо вони виявлять розум чи доброту.У казках Баба-Яга виступає випробуванням для головних героїв — вона загадує загадки, дає складні завдання або намагається їх з’їсти. Її образ символізує силу природи, мудрість і хаос одночасно. Часто її супроводжують магічні предмети чи тварини, як-от кіт, собаки чи птахи, які відіграють важливу роль у сюжеті. Радимо прочитати ще казки із Бабою Ягою – Про Бабу Ягу Кістяну Ногу або Василіса Прекрасна.

Одного теплого весняного дня Аліса сиділа на м’якій траві біля старого дзеркала, яке її тітонька привезла з якогось далекого ярмарку. Сонце грало на його сріблястій поверхні, а вітерець шепотів щось загадкове. Аліса, тримаючи в руках свого улюбленого котика Діну, задумливо промовила: — Цікаво, а що там, по той бік дзеркала? Може, там живуть такі ж люди, як ми, тільки навпаки?Не встигла вона договорити, як дзеркало раптом засяяло золотавим світлом, і її маленька ручка, що торкнулася рами, провалилася крізь скло, ніби крізь воду. Аліса ойкнула, але цікавість узяла гору — і ось вона вже пірнула в Задзеркалля, залишивши Діну позаду. Чудернацький світАліса опинилася в саду, де квіти не просто росли, а співали веселі пісеньки. Троянди підморгували їй пелюстками, а соняшники гуділи, як джмелі: — Вітаємо, вітаємо! Ти нова чи стара? Ти звідси чи звідти? — Я Аліса, — здивовано відповіла вона. — А ви хто? — Ми — Хор Квітів! — гордо заявили вони й затягнули мелодію: „Ми квіти Задзеркалля, співаємо щодня, Тут все навспак, тут диво-край, ласкаво просимо, дитя!“ Аліса всміхнулася й пішла далі. Доріжка вела до шахівниці просто посеред лісу — величезної, із живими фігурами. Білий Король, маленький і метушливий, гасав полем, вигукуючи: — Ох, мій капелюх! Де мій капелюх? Без нього я не король, а просто… просто хтось із бородою! Аліса підняла капелюх із трави й подала йому. — Дякую, люба! — зрадів Король. — За це я зроблю тебе… гм… Почесним Пішаком! Ходи вперед, шукай пригоди! Зустріч із Шаленою КоролевоюДорога привела Алісу до палацу, де правила Червона Королева — висока, гучна й трохи смішна у своїй пихатості. Її корона сяяла, а сукня шелестіла, ніби жива. — ХТО ТИ ТАКА? — гримнула вона, розмахуючи віялом. — Я Аліса, Почесний Пішак, — чемно вклонилася дівчинка. — Пішак? Ха! У моєму світі все навпаки! Ти будеш Королевою, а я — Пішаком! — І Королева раптом стрибнула на шахівницю, ставши маленькою фігуркою.Аліса тільки кліпнула очима, як опинилася в королівському кріслі. Але не встигла вона насолодитися владою, як двоє кумедних товстунів — Труляля і Траляля — увірвалися до зали, співаючи: „Труляля й Траляля, ми друзі назавжди, Тут усе навспак іде, смійся разом з нами ти!“ Вони закружляли Алісу в танці, аж доки вона не опинилася біля столу з чаєм.Шалене чаюванняЗа столом сиділи Капелюшник, Березневий Заєць і крихітна Соня, яка хропла в чайнику. — Чай чи не чай? — запитав Капелюшник, простягаючи їй капелюх замість чашки. — Я б хотіла чаю, — сказала Аліса. — Тоді це не чай! — зареготав він і налив їй… лимонаду. Березневий Заєць підкидав ложки в повітря, вигукуючи: — Час мінятися місцями! Час — це ми, а ми — це час! Аліса засміялася, але раптом помітила, що годинник на столі йде задом наперед.Повернення додомуДень у Задзеркаллі ставав дедалі дивнішим, але Аліса відчула, що сумує за домом. Вона побігла назад до дзеркала, яке сяяло вдалині. Квіти заспівали їй на прощання: „Вертайся, Алісо, коли захочеш знов, Тут дива чекають і дружня наша любов!“ Аліса пірнула крізь дзеркало й опинилася на траві біля Діни. Дзеркало знову стало звичайним, але в її очах ще блищав відголос чарівного світу. — Діно, — прошепотіла вона, — колись ми повернемося туди разом.І з цією думкою Аліса всміхнулася, обіймаючи свого котика.

Жила-була зайчиха-мати, і було в неї семеро зайченят. Шестеро були сіренькі, як і вона сама, а у сьомого одне вушко було чорне. Тож і звали його Чорне Вушко.Одного теплого сонячного дня вся зайчача родина вирушила на прогулянку. Гуляючи лісом, зайченята попросили маму дозволити їм побавитися на галявині. Зайчиха погодилася, і всі дружно побігли гратися. Чорне Вушко також весело стрибало, бігало та раділо разом із братами й сестрами. Але, захопившись грою, воно непомітно відбігло далеко від галявини. Озирнулося – нікого поруч! Чорне Вушко заблукало. Тим часом зайчиха покликала своїх діток додому, і, не помітивши відсутності одного, рушила з ними до нори.Самотнє зайченя блукало лісом, гукаючи сім’ю, та у відповідь чувся лише шелест листя. Коли сонце сховалося за горизонтом, Чорне Вушко знайшло порожню нору, залізло всередину й, згорнувшись клубочком, заснуло.Та серед ночі його розбудив дивний хрускіт у кущах. Сподіваючись, що це мама шукає його, зайченя висунуло носик із нори. Але замість рідних побачило два жовті вогники – це був вовк!— Щось тут зайчатиною пахне… — пробурмотів хижак, підходячи до нори.Чорне Вушко затремтіло, затаїло подих. Вовк намагався дістати його лапою, але нора була надто глибока. Покрутився, понюхав ще раз і, не знайшовши здобичі, подався геть.На ранок зайченя вибралося з укриття й знову вирушило на пошуки рідних. Довго воно блукало, аж раптом почуло знайомі голоси! Серце зайченяти застрибало від радості, і воно щосили вигукнуло:— Я повернувся!Мама-зайчиха кинулася до нього, міцно пригорнула й приголубила. Чорне Вушко попросило вибачення за свою неуважність, а братики й сестрички радісно підстрибували навколо. Всі разом вони повернулися додому, веселі та щасливі, а Чорне Вушко відтоді завжди трималося поруч із сім’єю.Мораль Не відходь далеко від рідних, будь уважним, і навіть у складних ситуаціях не здавайся – сім’я завжди тебе підтримає.

У маленькому містечку жив мотоцикліст Максим. Його червоний мотоцикл блищав на сонці, а шолом — яскраво-синій, зі срібними зірками — був його вірним другом. Одного дня Максим побачив, як діти катаються на велосипедах без шоломів, і вирішив поговорити з ними.— Привіт, друзі! — гукнув він, знімаючи свій шолом. — Хочете дізнатися, чому я завжди ношу його?Діти зібралися навколо, а Максим почав розповідь: — Одного разу я їхав лісом на своєму мотоциклі. Вітер гудів у вухах, дорога була рівною, але раптом із кущів вистрибнув заєць! Я різко повернув, мотоцикл занесло, і я впав. Та знаєте що? Мій шолом урятував мене — він прийняв удар об камінь, а я лише посміявся й поїхав далі.— А захисний одяг? — запитав маленький хлопчик. — О, це як броня для лицаря! — відповів Максим. — Куртка й штани з міцної тканини захищають від подряпин і вітру. Якось я проїхав через дощ і колючі гілки, але залишився цілим завдяки їм. Хлопчик підняв руку: — А якщо я впаду з велосипеда? — Шолом і захист — твої найкращі друзі, — усміхнувся Максим. — Вони зроблять так, щоб ти швидко встав і знову катався!Діти закивали, а наступного дня Максим побачив їх на велосипедах — усі в шоломах і з наколінниками. Він гордо загудів мотоциклом і подумав: “Мій шолом не лише мене рятує, а й надихає інших!”

В одному лісі жили їжачок і білочка. Вони були нерозлучними друзями, разом проводили багато часу та завжди ділилися ласощами.Одного дня на узліссі достигла велика соковита груша. Друзі її помітили й вирішили поласувати. Білочка спритно підстрибнула на гілку, щоб зірвати плід, але груша несподівано впала. Їжачок, який стояв унизу, швидко покотився до місця, де вона приземлилася.Однак тут і почалася суперечка – кожен хотів отримати грушу собі. Друзі сварилися, не бажаючи поступатися один одному. Нарешті їжачок запропонував:— Звернімось до ведмедя, хай він нас розсудить.Білочка погодилася, і вони вирушили на пошуки ведмедя. Довго шукали, аж нарешті знайшли його у малиннику. Вислухавши їхню історію, ведмідь хитро посміхнувся й сказав:— Грушу забираю собі, бо я найбільший у лісі, а отже, усе, що тут росте, належить мені.Їжачок із білочкою лише здивовано переглянулися, але заперечити не змогли. Так вони залишилися без груші, зрозумівши, що сваритися було марно. Відтоді друзі більше не сперечалися через дрібниці, бо зрозуміли: краще ділитися, ніж залишитися ні з чим.

Один хлопець вирушив на базар, несучи кошик із яйцями. Йде він дорогою та розмірковує вголос:— Несу три сотні яєць. Продам їх по монеті за кожне — отримаю триста монет. За ці гроші куплю порося, вигодую його, і воно приведе дванадцять малих свинок. Вирощу їх, і кожна народить ще по дюжині поросят. Вигодую весь цей гурт і продам. А тоді куплю собі гарного коня та буду їздити, як пан. Замріявся хлопець, не помітив, як палка зісковзнула з плеча. Кошик впав на землю, яйця розбилися. Він схопився за голову й зітхнув:— От лихо! Усе моє багатство пропало!Почав він підбирати ті яйця, що залишилися цілими, аж тут помітив, що за ним іде незнайомець. Хлопцю стало соромно, і він запитав:— Скажи, відколи ти йдеш слідом за мною? Чоловік усміхнувся й відповів:— Відтоді, як ти почав багатіти, і аж до того моменту, поки все не пішло прахом. Мораль казки: не варто забувати про реальність і бути занадто захопленим мріями, адже неуважність може призвести до втрати того, що вже маєш.

Жив собі в селі багатий Панас. А у нього служив бідний наймит Максим. Мав він дружину та п’ятеро діток. Жили вони в старій хатині з одним маленьким віконцем. Бідувала їхня родина.Прийшла весна. Сонечко пригріло. Час засівати свою ниву, а вдома жодної зернини не було.— Піду до пана, попрошу хоч півмішечка зерна, — сказав Максим своїй жінці.Та повернувся він з порожніми руками. Сів біля хати й задивився, як ластівки гніздечко під старою стріхою в’ють.— Навіщо будуєте, сили марнуєте? Піде дощ — усе зруйнується, — промовив чоловік.Але пташки ще дужче старалися.— Ось і готове наше гніздечко! — радісно щебетали ластівки.Невдовзі з’явилися маленькі пташенята з жовтими дзьобиками.Якось діти гралися на подвір’ї. Раптом закричали:— Тату, тату, змія під стріхою! Ось вона, ось!Максим схопив кілок, скинув змію з хати й відніс її в ярок. У гнізді лишилося одне ластів’я. Діти піклувалися про нього, а коли воно підросло й могло літати, випустили на волю.Минула холодна зима. Одного ранку до хати Максима прилетіла врятована ластівка, принесла зернятко й прощебетала:— Посій біля дверей.Опівдні принесла друге зернятко й сказала:— Посій перед вікном.А ввечері принесла третє:— Посій біля криниці.Максим усе зробив, як просила пташка. А наступного дня на тих місцях, де посадив зерна, виросли три величезні гарбузи. Коли він доторкнувся до першого гарбуза, той розколовся навпіл. Усередині були хліб, бублики, калачі, м’ясо й молоко. У другому знайшов одяг: сорочки, штани, черевики, намисто. А в третьому — золото.Так ластівка віддячила родині за порятунок її життя. Згодом Максим збудував великий будинок, і вся сім’я переселилася зі старої хатини. Відтоді вони зажили щасливо. Мораль цієї історії полягає в тому, що добрі вчинки, навіть невеликі, можуть повернутися до людини сторицею. Максим і його діти врятували ластів’я, не чекаючи нагороди, а пташка згодом віддячила їм за доброту, принісши достаток і щастя. Це вчить нас бути милосердними, допомагати іншим у біді та вірити, що добро завжди винагороджується, хоч іноді й несподіваним чином. Радимо прочитати схожі казки для дітей: “Кривенька качечка” (українська народна казка) Сюжет: Бідна дівчина рятує кривеньку качечку, яка виявляється зачарованою. За доброту качечка допомагає їй здобути багатство і щастя. Схожість: Добрий вчинок призводить до винагороди, є елемент дива. “Дванадцять місяців” Сюжет: Добра дівчина допомагає природним силам (місяцям), і вони винагороджують її за це, на відміну від злої мачухи та її дочки. Схожість: Доброта до природи чи інших істот повертається благом. “Пані Метелиця” (братів Грімм) Сюжет: Добра дівчина працює старанно і допомагає старій жінці (Пані Метелиці), за що отримує золото, а лінива сестра — покарання. Схожість: Винагорода за працьовитість і доброту.

Давним-давно в королівстві, де вітер співав у кронах вікових дубів, а озера відбивали срібло місяця, жив принц Іван. Його очі горіли жагою пригод, але серце тужило за чимось більшим, ніж палацові бали чи полювання. Одного вечора, коли сутінки обійняли землю, він узяв лук і стріли й подався до лісу, щоб знайти відповідь на свою внутрішню тривогу.Раптом тишу розірвав звук — ніжний, сумний спів, що линув від далекого озера. Іван пішов на голос, і серце його забилося швидше, коли він побачив картину, від якої перехопило подих. На воді гойдалися білі лебеді, їхнє пір’я виблискувало в місячному світлі, а посеред них стояла дівчина. Її золоте волосся спадало хвилями до землі, очі сяяли, як зірки, але в них тремтіли сльози. “Хто ти?” — тихо спитав Іван, боячись зруйнувати цю мить. “Я Олена, — відповіла вона голосом, що дзвенів, як кришталь. — Принцеса цього краю, але тепер лише тінь себе. Злий чаклун Ворон зачарував мене й моїх сестер. Удень ми лебеді, а вночі — люди. Лише той, хто любитиме мене всім серцем, може зламати ці пута”. Її слова пронизали Івана, і він відчув, як у грудях розквітає тепло. “Я врятую тебе, Олено, — сказав він, — клянуся зірками над нами”.Наступного дня Іван не міг думати ні про що, крім її сумних очей. Він пішов до старої Марфи, мудрої бабусі, що знала всі таємниці лісу. Її зморшкувате обличчя освітила слабка усмішка, коли вона вислухала його. “Щоб перемогти Ворона, тобі потрібна квітка папороті, — сказала вона, — але вона цвіте лише в ніч на Івана Купала, і чаклун стереже її, як свій найбільший скарб. Будь готовий, хлопче, бо його сила темна й підступна”.Дні тяглися повільно, але Іван готувався: точив меч, молився до зірок, згадував Олену. Нарешті настала та ніч — повітря тремтіло від магії, а ліс шепотів заклинаннями. Іван ступив у хащі, де серед папоротей мерехтів маленький вогник — квітка, що обіцяла порятунок. Та щойно він простягнув руку, земля здригнулася, і з темряви виріс Ворон. Його плащ гойдався, як крила, очі палали червоним, а голос гримів: “Ти смієш кинути мені виклик, смертний? Вона моя назавжди!”Іван затремтів, але згадав Оленині сльози. “Я не боюся тебе!” — крикнув він і вихопив меч. Ворон розсміявся, обернувшись на величезного птаха з пазурами, гострими, як кинджали. Битва була лютою: меч дзвенів, крила гуділи, а ліс стогнав від їхньої боротьби. Нарешті Іван, зібравши всі сили, схопив квітку й кинувся до озера, відчуваючи, як Ворон дихає йому в спину.На березі він упав на коліна, виснажений, але не зламаний. Лебеді гойдалися на воді, і серед них була Олена — її біле пір’я тремтіло в передчутті. Іван підняв квітку до неба, і голос його затремтів від сліз: “Олено, я люблю тебе більше за життя! Хай чари розвіються силою мого серця!” У ту мить світло спалахнуло, наче сонце зійшло вночі. Ворон закричав від болю, його темрява розтанула, і він зник, залишивши по собі лише жменьку попелу.Олена скинула лебедине пір’я, і перед Іваном постала принцеса — прекрасна, як мрія. Її сестри, сміючись і плачучи від радості, обіймали одна одну, а озеро засяяло, наче всипане діамантами. Олена кинулася до Івана, її руки обвили його шию. “Ти повернув мені свободу, — прошепотіла вона, і сльози щастя котилися по її щоках. — Я знала, що ти прийдеш”.Вони повернулися до королівства разом, і народ зустрів їх дзвоном і квітами. Весілля було таким, що про нього співали пісні: небо палало зорями, а вітер ніс аромат трав. Олена стала королевою, але люди називали її Принцесою-лебедем, бо щовесни над озером кружляли лебеді, наче дякуючи за її врятовану душу. А Іван щоночі дякував зіркам за те, що знайшов свою любов — сильнішу за будь-які чари. Мораль казки “Принцеса-лебідь” полягає в тому, що справжнє кохання, відвага та віра в себе здатні подолати будь-які перешкоди, навіть найтемніші чари. Іван своєю сміливістю і щирою любов’ю до Олени перемагає злого чаклуна, показуючи, що добро завжди тріумфує над злом, а наполегливість і доброта приносять щастя. Радимо прочитати ще казки для дітей про принцес: Рапунцель – це чарівна казка про дівчину з довгим золотим волоссям, яку зла чаклунка зачинила у високій вежі. Кожного дня чаклунка приходила до неї, примовляючи: «Рапунцель, Рапунцель, спусти своє волосся!» Але одного разу принц почув ці слова й знайшов спосіб дістатися до дівчини. Попереду їх чекали випробування, магія й справжня любов. Чи зможе Рапунцель знайти свободу та щасливе життя? Спляча Красуня — чарівна і зворушлива історія про принцесу, що прокидається від довгого сну завдяки поцілунку справжнього кохання, знову оживає в нашій новій версії! Попелюшка — це історія про добру і сміливу дівчину, яка переживає важкі часи, але завдяки своїй доброті та рішучості знаходить своє щастя. Мрії збуваються, і навіть підлість не може перемогти чистоту серця. І хто знає — можливо, саме ви знайдете свій власний чарівний шлях до щастя!

В одному великому селі жив маленький синій трактор Синьо. Він був дуже веселий і завжди був готовий допомогти своїм друзям. Як тільки сонце почало світити, Синьо з радістю заводив свій двигун і виїжджав на поле.“Брррууууум, бум!” — гудів трактор, коли його великі колеса котилися по землі. Але сьогодні йому не довелося працювати одному, адже всі друзі вже були готові допомогти!Першим зустрів його старий півень, що стояв на паркані і величаво розправив свої крила.“Ку-ка-рі-ку!” — закричав півень. Синьо одразу відповів:— Привіт, півнику! Ти будеш допомагати на полі?— “Ку-ка-рі-ку!“ — ще раз вигукнув півень і розвеселив усіх.Далі трактор поїхав до лугу, де паслася корова Рябка. Вона жувала траву і помахувала хвостом.“Муууу!” — дзвінко промурчала Рябка.— Привіт, Рябко! — сказав Синьо. — Ти готова допомогти?— “Муууу!” — відповіла корова і махнула головою. Далі Синьо поїхав до ставка, де каченята весело плавали. “Кря-кря!” — лунало з води.— Привіт, каченята! — вигукнув трактор. — Які ви веселі сьогодні!— “Кря-кря!” — відповіли каченята, плескаючи лапками.Після цього Синьо побачив на полі маленького зайця, який стрибав по траві. Він був дуже швидкий і веселий.— Привіт, зайчисько! — сказав трактор. — Як твій день?Зайчик швидко підстрибнув і радісно вигукнув: “Пі-пі!”— Дякую за допомогу, зайчисько! — посміхнувся Синьо.І ось, разом з усіма своїми друзями, Синьо почав працювати. Півень співав “Ку-ка-рі-ку!“, корова блаженно промовляла “Муууу!”, каченята весело “Кря-кря!”, а зайчисько стрибало і додавав своє “Пі-пі!”. А Синьо тим часом працював, гудючи “Брррууууум, бум!”.Цілий день вони працювали разом, допомагаючи один одному, і в кінці дня вся ферма була чистою та красивою.— “Муууу!” — сказала Рябка.— “Кря-кря!” — радісно відповіли каченята.— “Пі-пі!” — стрибнув зайчисько.А Синьо, задоволений, гудів у відповідь: “Брррууууум, бум!”І так вони всі разом святкували свою велику справу. І кожен знав, що працювати разом — це найкраще!