Африканські народні казки

Колись давно жив могутній Лев, у якого була чарівна донька. Багато звірів мріяли стати її чоловіком, але Лев висунув непросту умову: руку його доньки отримає лише той, хто зуміє затримати вітер на його полі. Численні женихи намагалися виконати це завдання, але нікому не вдалося. Вітер шалено кружляв полем, і жоден не міг його спинити.Одного разу до Лева прийшов Кролик і попросив дозволу посвататися до його доньки. Лев усміхнувся і сказав:— Якщо зможеш зупинити вітер на моєму полі, тоді зможеш одружитися з нею.Кролик прийняв виклик, а донька не була проти.Наступного ранку Кролик пішов на полювання, вполював куріпку, обскуб її й почав смажити. Тоді він сказав своїй нареченій:— Я ненадовго піду додому, а ти приготуй куріпку й запроси батька, щоб ви з’їли все м’ясо. Мені ж залиш тільки підливу.Дочка Лева виконала його прохання. Коли Кролик повернувся, він побачив лише підливу.Тоді Кролик сказав:— Дай цю палицю своєму батькові. Нехай він спробує підсмажити підливу на ній.Донька передала палицю Леву. Лев намагався смажити підливу на палиці, але в нього нічого не виходило. Зрештою, Лев здивовано промовив:— Це неможливо! Підлива не підсмажиться на палиці.На це Кролик відповів:— Так само неможливо й затримати вітер на полі. Обидва завдання не мають рішення.Лев зрозумів свою помилку та оголосив:— Кролик заслужив право одружитися з моєю донькою!Так хитрий Кролик отримав руку доньки Лева і став її чоловіком. І всі звірі в лісі дивувалися, як Кролик переміг мудрістю там, де інші не змогли силою.

Одного дня дванадцять чоловік із села Ейді Ніфас пішли до міста Май Едега, понесли у млин зерно. От намололи вони борошна, завдали мішки на плечі та й рушили додому. Стежка вилася поміж густим лісом. Ішли вони, ішли, аж тут комусь із них здалося, що один загубився. Гукнув він іншим, щоб зупинилися, і давай лічити. Усіх полічив, а себе забув, і вийшло, що їх тільки одинадцять.— Чекайте! — вигукнув він.— Когось немає! — Не може бути! — Порахуйте самі!Другий порахував і теж забув за себе. — А й справді,— сказав він,— нас тільки одинадцять, одного не вистачає.Третій порахував і теж налічив одинадцять. — Ой деде! — вигукнув він.— Хтось із нас збився з дороги, і його вхопив леопард!Зрештою вони знову рушили далі до Ейді Ніфаса, дорікаючи собі за те, що не вгледіли товариша. — Треба було не спускати його з очей,— сказав один. — А ми залишили його позаду! — додав інший. — Йото вхопив здоровий леопард! — вигукнув третій. — Здоровенна люта леопардиха! — А як мужно він боронився, та ще й голіруч! — Відважний був вояк, що й казати! — Найсміливіший у всьому краї. Він навіть не скрикнув, не поглухав на поміч, коли на нього напала зграя леопардів. — Бідолашна вдова! Що з нею тепер буде? — завголав один. — Нещасна сім’я! За що їм таке лихо? — сумно додав інший. — Він був не тільки хоробрий, але й щедрий та добрий.Так оплакували подорожні свого загиблого товариша. Зайшли вони в село і почали тужити-лементувати. Люди кинулись їм назустріч.— О горе! Дорогою спіткала нас біда! — вигукнув один, і мандрівники почали розповідати про те, як їхній товариш став на бій з леопардом і по-геройському загинув.Зчинився неймовірний гамір, всі заговорили нараз-перебій.Тим часом мале дівча підійшло до мішків з борошном, що їх прибули поставили на землю, і порахувало. Мішків було дванадцять.— Мамо, — сказала дівчинка, — тут дванадцять мішків. — Не морочь голову,— відмахнулася жінка і знову заходилась теревені правити. — Мамо, — сказала дівчинка перегодом, — тут стоїть дванадцять мішків з борошном, то, мабуть, прийшли всі дванадцятеро чоловіків.Мати вгомонилася нарешті й порахувала мішки. — Тут дванадцять мішків, тож мусить бути й дванадцять чоловіків! — закричала вона.Староста села порахував прибулих. — Тепер їх дванадцять. Сміливець вернувся, — сказав він.Селяни радісно загомоніли. — Він подбивав леопардів голими руками і вернувся переможцем! — вигукнув один мандрівник. — Без зброї він подолав цілу зграю хижаків! — оголосив другий. — Слава нам! Такого лицаря, як він, немає ніде!І тут почалося велике свято на честь героя із Ейді Ніфаса з нагоди, що повернувся живим з бою з леопардом.Відтоді минуло багато років, а старі й досі розповідають, як колись їхній земляк прославив село своєю хоробрістю та силою.