Чарівні казки

Жив-був хлопчик на ім’я Іванко. Він ріс у маленькому селі біля лісу з дідусем і бабусею. Одного разу бабуся йому сказала:– Іванку, ніколи не заходь далеко в ліс, там живе Баба Яга Кістяна Нога, яка любить ловити дітей і заганяти їх у свою хатинку на курячих ніжках!Але як це буває, чим більше забороняють, тим більше хочеться спробувати. Тож одного дня Іванко вирішив прогулятися глибше в ліс. Ходив він серед дерев, збирав ягоди, аж раптом побачив дивний слід. Це був відбиток від ноги, схожий на людський, але весь кістлявий. Серце Іванка затремтіло, але цікавість узяла гору, і він пішов слідами.Невдовзі Іванко підійшов до невеликої галявини і побачив хатинку на курячих ніжках. Хатинка була вся перекошена, дах покритий мохом, а поруч стояла величезна ступа з мітлою. Іванко зрозумів, що потрапив у лігво Баби Яги. – Хто тут ходить біля моєї хатинки? – пролунав скрипучий голос, і з-за дверей вийшла Баба Яга. Вона була вся зморшкувата, зі злими очима та довгим носом, а одна її нога була вся з кісток, бліда й безжиттєва.– А, хлопче, ти сам прийшов до мене! Не треба буде тебе ловити! Тепер будеш мені служити! – засміялася вона, від чого навколо забриніли сухі гілки.Іванко не розгубився й вирішив діяти. Він згадав, що бабуся розповідала йому про чарівний спосіб втекти від Баби Яги. Треба було дістати золотий клубок, який вона ховала в своїй хатинці. Цей клубок знає шлях назад додому.– Добре, бабусю Яго, – сказав Іванко. – Я тобі буду служити, але спершу дозволь мені прибрати в хатинці, щоб у тебе було чисто.– Гаразд, прибирай! – погодилася Баба Яга, не підозрюючи хитрощів.Іванко зайшов до хатинки й почав шукати клубок. Він знайшов його у старій скрині, що стояла в кутку. Як тільки клубок опинився в його руках, Іванко кинув його на землю, і той покотився вперед, показуючи дорогу.Іванко швидко вибіг з хатинки, а клубок котився перед ним, вказуючи шлях. Баба Яга зрозуміла, що її обманули, і кинулася за ним. Вона летіла в ступі, мітлою змітаючи сліди, але клубок вів Іванка все далі й далі.Нарешті, він вибіг з лісу й опинився вдома, а Баба Яга не змогла пройти далі межі чарівного лісу. Дідусь і бабуся зраділи, побачивши Іванка, і відтоді хлопчик більше ніколи не ходив у глибокий ліс.А Баба Яга залишилася в своїй хатинці, шукаючи нових необачних подорожніх, але всі знали про її хитрощі й більше не потрапляли в пастку.

Одного разу Свинка Пеппа вирішила разом зі своєю родиною влаштувати веселий день на природі. Це був сонячний день, і вся сім’я — Пеппа, Джордж, мама Свинка та тато Свин — вирушили до парку з кошиком для пікніка.— Сьогодні буде найвеселіший день! — сказала Пеппа, стрибаючи від радості.Коли вони приїхали до парку, Пеппа та Джордж одразу помітили великий ставок з качками. Качки весело плавали, і Пеппа вирішила їх погодувати.— О, качки! — вигукнула Пеппа. — Можна я дам їм трошки хліба?— Звісно, можна! — відповіла мама Свинка, дістаючи з кошика шматочок хліба.Поки Пеппа і Джордж годували качок, мама Свинка і тато Свин готували стіл для пікніка. Було так затишно та спокійно, аж поки раптом на небі не з’явилися темні хмари.— Ой, здається, починається дощ, — занепокоївся тато Свин.— Не біда, ми завжди можемо сховатися під деревом, — оптимістично сказала мама Свинка.Але Пеппа була так захоплена годуванням качок, що навіть не помітила перші краплі дощу. Тільки коли почався сильний злив, вона побігла до своїх батьків.— Ой, як мокро! — засміялася Пеппа, — Але ж це так весело!Мама Свинка і тато Свин накрили кошик, і вся сім’я сховалася під великим деревом. Хоча дощ трохи зіпсував їхні плани, Пеппа і Джордж раділи кожній миті.— Мені здається, що день не був зіпсованим, — сказала Пеппа. — Ми все одно гарно провели час разом!— Так, головне — бути разом і весело проводити час, — погодився тато Свин.Після дощу на небі з’явилася красива веселка. Всі були в захваті від яскравих кольорів. — Ось це справжня пригода! — радісно вигукнула Пеппа.І вся родина щасливо посміхнулася, насолоджуючись чудовим закінченням свого пікніка. День, який здавався зіпсованим, став для них незабутнім!Читайте ще казку про пригоди Свинки Пепи як “Свинка Пеппа допомагає Джорджу знайти іграшкового динозавра “.

Жила-була в глибокому лісі маленька ялинка. Вона росла серед високих дерев і мріяла стати такою ж величною, як вони. Щодня вона дивилася вгору на могутні сосни й дуби і зітхала:— Якби я була такою великою і сильною, як ці дерева, тоді мене всі помітили б і захоплювалися мною!Маленька ялинка росла, але не дуже швидко. Їй здавалося, що вона ніколи не стане красивою, і ніхто не буде її помічати. Одного разу восени до лісу прийшли люди. Вони уважно оглядали кожне дерево і зупинилися біля ялинки.— Ось це дерево буде ідеальним для нашого свята! — сказав один із них.Ялинка зраділа: нарешті її помітили! Люди обережно викопали її з корінням і перенесли до великого міста. Там ялинку посадили на площі, прикрасили сяючими гірляндами, яскравими іграшками та золотистою зіркою на верхівці. Вона стала головною прикрасою свята, і всі жителі міста прийшли подивитися на неї.— Я ніколи не могла уявити, що стану такою важливою! — подумала ялинка. Вона пишалася своєю красою і раділа, що приносить людям радість. Настали новорічні свята, і навколо ялинки зібралися діти та дорослі. Вони співали пісні, танцювали і веселилися. Ялинка стояла на площі, сяючи від радості та гірлянд. Вона зрозуміла, що важливо не бути найбільшим чи найсильнішим, а приносити радість іншим.Після свят ялинку обережно повернули до лісу, де вона продовжила рости. Відтоді вона вже не сумувала, бо знала, що кожен може бути важливим і приносити щастя, навіть будучи маленьким.Мораль казки: Не обов’язково бути великим чи могутнім, щоб стати важливим. Головне — приносити радість і робити добро.

В далекому-далекому лісі, де росли великі квіткові галявини, жила маленька фея на ім’я Лілія. Вона була незвичайною феєю – могла зцілювати дерева, дарувати квітам яскраві кольори та допомагати звірям у біді. Лілія любила співати, і кожного ранку, коли сонце піднімалося над лісом, вона літала між квітами, даруючи їм свою чарівну мелодію. Одного разу в лісі трапилося лихо – темна хмара з’явилася на небі, і квіти почали втрачати свої яскраві барви. Всі звірі були налякані, а дерева зникали під темною тінню. Лілія не знала, що робити, адже її сила співу більше не діяла.Фея вирішила піти до старої мудрої сови, яка жила в найдальшому куточку лісу. Сова розповіла Лілії, що темна хмара з’явилася через те, що ліс втратив свою гармонію, і лише чиста доброта та любов можуть повернути кольори та радість.Лілія не злякалася. Вона почала допомагати всім навколо: вилікувала пораненого зайченя, повернула світло забутому дереву, і навчила всіх звірів жити в мирі й злагоді. З кожним її добрим вчинком хмара ставала світлішою, а коли вона обійняла найбільшу квітку на галявині, весь ліс засяяв знову.З тих пір Лілію знали як фею, яка принесла світло і гармонію в ліс. І кожного разу, коли на небі з’являлася хмара, Лілія співала свою мелодію добра, і квіти знову розквітали.

Жила-була команда веселих і хоробрих щенят, відомих як “Щенячий Патруль”. Вони завжди допомагали жителям міста, рятували друзів і вирішували найскладніші завдання. У цій команді були: Гонщик – відважний поліцейський пес; Маршал – веселий пожежник; Роккі – винахідливий механік; Зума – вправний рятувальник на воді; Скай – смілива льотчиця; Кремез (Кріпиш) – майстерний будівельник. Командував ними їхній добрий друг Райдер. Він завжди знав, коли настане момент, коли місту або природі потрібна допомога. Одного разу в містечку Адвенчер-Бей сталася справжня біда. Величезна буря насувалася на місто, і вітер почав здувати дахи з будинків. На річці рівень води піднявся так високо, що всі думали, що затопить вулиці. Мешканці міста були налякані і не знали, що робити. Райдер миттю скликав “Щенячий Патруль”. Гонщик взяв на себе керівництво, швидко видав завдання кожному зі щенят. Маршал допомагав гасити пожежі, які виникали через блискавки. Скай полетіла в небо і допомагала стежити за бурею, попереджаючи мешканців, які були в небезпеці. Зума був на річці і контролював рівень води, щоб запобігти повені. Кремез (Кріпиш) ремонтував зламані речі, а Роккі допомагав звірам, які втекли до лісу.Завдяки злагодженій роботі всі щенята змогли врятувати місто від стихійного лиха. Мешканці були вдячні своїм чотирилапим героям, а Щенячий Патруль знову показав, що для них немає нічого неможливого.З того дня мешканці міста знали, що в будь-який момент, коли потрібна допомога, Щенячий Патруль завжди поруч!Мораль казки: Взаємодопомога і командна робота можуть подолати будь-які труднощі!

Далеко в безкрайніх океанських просторах існував легендарний Острів Зірок, де, за переказами, ховалося золото, яке світилося вночі, наче зірки на небі. Багато хто намагався знайти цей скарб, але ніхто не повертався.Одного дня капітан Джек Шторм, відомий пірат із безліччю перемог за плечима, почув про це місце. Його душа запалала бажанням стати господарем зіркового золота. Він зібрав свою команду, яка складалася з веселих, але хоробрих піратів: моряка Тома, що знав мову хвиль, кок Окорок, який вмів варити суп навіть із морської води, і маленького юнгу Фредді, який мріяв стати капітаном.— Ми знайдемо Острів Зірок, навіть якщо доведеться плисти до краю світу! — оголосив Джек, здійнявши свою шаблю до неба.Шлях до ОстроваПодорож була важкою. Хвилі здіймалися, як гори, вітри здували вітрила, а шторми намагалися перевернути корабель. Але команда трималася разом. Моряк Том слухав шум хвиль і визначав шлях, Окорок годував команду смачним супом, а юнга Фредді завжди допомагав піднімати вітрила. Одного вечора, коли сонце занурювалося в океан, у небі з’явилася яскрава зірка. Вона вказувала шлях, ніби промовляла: «Слідуй за мною!»Небезпеки ОстроваКоли пірати нарешті досягли Острова Зірок, перед ними постало дивне видовище. Пальми світилися, піщаний берег мерехтів золотим світлом, а повітря було наповнене мелодією, що лунала з глибин джунглів. — Будьте обережні, це місце не таке просте, — попередив Джек.Вони ступили на острів і одразу потрапили у пастку. Золотий пісок засмоктував їх, наче живий! Завдяки хитрощам Тома та сміливості Фредді команді вдалося звільнитися.Далі джунглі сповнилися загадками. На кожному кроці піратам доводилося розгадувати завдання: перелічити зірки в небі, знайти шлях за світінням рідкісних квітів і навіть співати пісню про море.Скарб ЗірокКоли пірати нарешті дісталися до центру острова, вони побачили величезну скелю, вкриту мерехтливими зірками. На вершині лежала скриня. Джек відкрив її, і всередині замість золота побачив… кристали, що світилися чарівним світлом.— Це і є зіркове золото? — здивувався Окорок.— Так, але воно має іншу цінність, — сказав старий голос.Перед ними з’явився мудрий старець у мантії зі світлячків. Він пояснив, що кристали дарують не багатство, а мудрість і силу об’єднувати серця.— Справжній скарб — це ваша дружба і спільна мрія, яка привела вас сюди, — промовив старець і зник. ПоверненняКоли команда повернулася на корабель, вони зрозуміли, що стали набагато ближчими одне до одного. Кристали тепер висіли на щоглі, освітлюючи шлях у будь-яку бурю.— Хоч ми й не знайшли золота, ми стали найбагатшими, — сказав капітан Джек.І їхній корабель назавжди залишився в легендах як той, що несе світло дружби й відваги.

Одного ясного дня до Щенячого Патруля надійшла надзвичайна місія! На базу Патруля прилетів космічний корабель, а капітан Космічної станції звернувся до Гончика. Гончик – відважний поліцейський пес; Маршал – веселий пожежник; Роккі – винахідливий механік; Скай – смілива льотчиця; Кремез (Кріпиш) – майстерний будівельник. “Ми втратили супутник, який мав доставити важливі дані. Він зник на далекій планеті, і ми потребуємо вашої допомоги, щоб знайти його!” — сказав капітан.“Щенячий Патруль, на допомогу!” — вигукнув Райдер, і команда готова вирушати в космос!Зібравшись у космічному кораблі, команда щенят піднялася в небо, ковзаючи через зоряне небо. У кожного щеняти була своя особлива місія: Гончик був у своєму космічному костюмі, готовий до будь-якої ситуації, а Скай не могла дочекатися, щоб покермувати космічним літаком.“Залишайтеся на зв’язку!” — сказала Скай, розвертаючи корабель. Всі були готові допомогти і вирушили до загадкової планети. Коли вони приземлилися на планеті, вони побачили, що все виглядало незвично: величезні квіти світяться в темряві, а навколо літають дивні істоти, схожі на величезних метеликів, які тягнули за собою зоряний пил.“Ми знаходимося на планеті Луміна!” — сказав Роккі, дивлячись на карту, яку він отримав. “Тут живуть добрі інопланетні тварини. Вони можуть допомогти нам знайти супутник!”І ось вони зустріли перших місцевих жителів — маленьких створінь, що світилися та схожих на енергійних котиків, які називали себе Луміки. Вони були дуже добрі, але не могли самі впоратися з усіма труднощами на планеті. “Ми бачили супутник, але він потрапив у капкан на тому боці планети!” — сказав один із Луміків. “Ми потребуємо вашої допомоги, Щенячий Патруль!”Команда щенят вирушила на допомогу. Вони подолали високі гори з космічними каменями та навіть переправлялися через річки з літаючими медузами, що світяться. Дорога була важкою, але щенята не здавалися — вони разом долали всі перешкоди!Нарешті, після довгого шляху, вони дісталися до місця, де був втрачений супутник. Він застряг у величезному космічному дереві, і його потрібно було витягнути.“Зараз ми вам допоможемо!” — сказав Кремез (Кріпиш), і разом з Гончиком вони почали обережно діставати супутник з дерева. Луміки разом з ними допомагали, підказуючи, як бути обережними.Всі разом, з величезною командною роботою, вони звільнили супутник, і його можна було повернути на космічну станцію.“Дякуємо вам, Щенячий Патруль!” — вигукнув один із Луміків. “Ви справжні герої!”“Нема за що, друзі! Ми завжди готові допомогти!” — відповів Гончиком.Перед тим, як повернутися додому, Щенячий Патруль отримав від Луміків у подарунок світячі зірки, які завжди нагадуватимуть їм про цю захопливу місію.На шляху додому щенята згадували свою подорож і зрозуміли, що справжня сила — це в єдності та допомозі один одному. Тепер вони знали: у космосі теж є доброта та підтримка.І так, знову повернувшись до рідного міста, Щенячий Патруль був готовий до нових пригод і допомоги тим, хто потребує!

Одного сонячного ранку свинка Пеппа разом із Джорджем та мамою сиділа на кухні. За вікном співали пташки, а весняний вітер приносив аромат квітів. Пеппа відклала ложку з кашею і вигукнула: — Мамо, я хочу щось цікаве зробити з друзями!Мама-свинка усміхнулася. — А що як влаштувати костюмований бал? Ви зможете одягтися в улюблених героїв, придумати танці та навіть поставити невелику виставу!— Ой, як чудово! — підстрибнула Пеппа. — Джордже, ти станеш драконом!— Рррр! — загарчав Джордж, розмахуючи руками, наче крилами.Пеппа одразу побігла до телефону, щоб зателефонувати своїм друзям: Зої-зебрі, Сюзі-ягничці, Педро-поні та іншим. Усі були в захваті від ідеї та погодилися прийти в костюмах.Підготовка до балу Свинки ПеппиНаступного дня на галявині біля будинку Пеппи розгорнулася справжня підготовка. Мама-свинка прикрашала дерева гірляндами, а тато-свин надимав кольорові кульки. Пеппа й Джордж допомагали: вони складали підноси зі смаколиками — печивом у формі зірочок та лимонадом із парасольками.Друзі почали приходити в своїх костюмах. Педро був відважним ковбоєм, Ягничка Сюзі з’явилася у вигляді феї з чарівною паличкою, а Зої — у капелюсі відьмочки. Пеппа обрала костюм принцеси, а Джордж хвацько гарчав у своєму зеленому костюмі дракона. — Ви всі такі красиві! — вигукнула Пеппа, побачивши друзів.Чудесний вечірБал розпочався з веселої гри «Хто я?». Учасники вгадували, ким стали їхні друзі. Потім Зої-фея запропонувала створити магічний танок. Усі під музику почали кружляти, махати уявними паличками та зображати чарівні чари.Раптом Педро-ковбой вигукнув: — А де ж справжній скарб для балу? Що, як ми знайдемо його?Ідея дуже всім сподобалася. Тато-свин сховав у кущах «скарб» — великий ящик із шоколадними монетами. За картою, яку він намалював, друзі почали шукати скарб. Вони стрибали через калюжі, пролазили під гілками та шукали під каміннями. Нарешті, Пеппа знайшла ящик і радісно вигукнула: — Ура! Ми знайшли скарб!Кінець балуКоли сонце сіло за обрій, друзі влаштували невеликий концерт, розповідаючи кумедні історії зі своїх пригод. Мама-свинка з татом аплодували та знімали все на камеру.— Це був найкращий бал! — сказала Пеппа, обіймаючи Джорджа.Друзі прощалися, домовляючись зустрітися знову й придумати щось не менш цікаве.Пеппа лягла спати з усмішкою, думаючи про яскравий день, і тихо прошепотіла: — Завтра буде ще більше пригод!Кінець.

Одного ранку маленька машинка Бібі виїхала на прогулянку. Сонце сяяло, пташки співали, і здавалося, що нічого не може зіпсувати день. Але раптом з’явилися темні хмари, здійнявся вітер, і почалася сильна буря.Коли буря вщухла, Бібі вирушила назад до містечка, але дорога була завалена гілками, камінням і уламками. Машинка зупинилася перед великою поваленою сосною, що перекривала шлях.— Що ж робити? — подумала Бібі. — Я маленька й сама не впораюся.Раптом до неї під’їхала сміттєва машинка Грубі.— Що трапилося, Бібі? — запитав він.— Дорога заблокована! Я хочу допомогти, але не знаю, з чого почати, — зітхнула машинка.— Разом ми зможемо це зробити, — усміхнувся Грубі.До них приєдналася вантажівка Макс, яка запропонувала підняти важкі гілки, а трактор Тяпа взявся відсунути дерево з дороги. Бульдозер Рекс допомагав розчищати залишки каміння. — Працюємо разом! — вигукнув Грубі, і команда взялася до роботи.Бібі прибирала дрібне сміття, Грубі вантажив гілки у свій кузов, Макс тягнув важкі уламки, а Тяпа разом із Рексом звільняли дорогу від дерева.— Ми чудова команда! — зраділа Бібі.Завдяки їхнім спільним зусиллям дорога була очищена. Усі машини раділи, що разом змогли подолати таку складну перешкоду.— Тепер я знаю, що разом ми можемо впоратися з будь-якими труднощами! — сказала Бібі, гордо поглянувши на друзів.З того дня Бібі та її друзі завжди допомагали одне одному й мешканцям містечка, адже зрозуміли: командна робота — це сила, яка допомагає досягати великих результатів!