Чарівні казки

У мальовничому містечку Бухточка Пригод щенячий патруль насолоджувався ясним днем. Але раптом у штабі пролунав дзвінок від мера Гудвей. Її голос був схвильованим: — Райдере, у нас біда! Міст через Річкову Долину зник! Тепер ані машини, ані люди не можуть дістатися іншого берега.Райдер швидко зібрав команду: — Щенята, у нас місія! Ми маємо з’ясувати, що сталося з мостом.Дослідження місця Щенячим ПатрулемЩенята швидко дісталися до Річкової Долини. Маршал уважно оглянув берег і сказав: — Тут видно сліди великих коліс. Можливо, хтось відвіз міст?Рокі помітив, що неподалік є уламки деревини. — Це частини мосту! Але чому він розібраний?Пошуки підказокЩенята вирішили розділитися. Зума вирушив по річці на своєму катері, а Скай піднялася в повітря, щоб знайти сліди з висоти. — Я бачу щось цікаве, — повідомила Скай. — У лісі біля річки стоїть вантажівка з деревиною!Команда швидко вирушила на місце. Там вони побачили містера Тесляра, який перевантажував дошки.— Що ви робите з нашим мостом? — запитав Райдер. Містер Тесляр зніяковів і пояснив: — Я хотів полагодити свій старий сарай, а міст виглядав таким старим і непотрібним. Я не знав, що його ще використовують.Відновлення мостуРайдер пояснив містеру Тесляру, наскільки важливим є міст для жителів. Той одразу запропонував свою допомогу. Щенячий патруль працював разом із ним, щоб швидко відновити міст.Рокі використав свої інструменти для кріплення дощичок, Маршал допоміг з безпекою, а Зума доставляв матеріали по річці. Уже до вечора міст було відновлено.— Ура! — радісно вигукнула команда, коли перша машина успішно проїхала новим мостом. Мер Гудвей подякувала щенятам за їхню допомогу: — Ви знову врятували нас! Без щенячого патруля ми б не впоралися.Урок на майбутнє Містер Тесляр пообіцяв більше не брати нічого без дозволу. А щенята вирішили поставити біля мосту табличку: “Цей міст є важливим для всіх жителів Бухточки Пригод!” Райдер усміхнувся: — Коли ми працюємо разом, немає нічого неможливого!І щенячий патруль повернувся додому, знаючи, що ще одна місія виконана успішно.

Одного сонячного ранку Пеппа прокинулася дуже рано. Вона підбігла до вікна і побачила, як пташки весело співають у гілках дерева.— Сьогодні ми їдемо на ферму! — радісно скрикнула Пеппа.— Підемо подивимося на корів і свинок! — додав Джордж, обіймаючи свого динозавра.— І покатаємося на тракторі! — усміхнувся Тато Свин.На фермі Свинка Пеппа з родиноюКоли вони приїхали, містер Бик уже чекав їх біля воріт. — Вітаю, родино Свинок! Ласкаво просимо на ферму! Сьогодні у нас багато справ, і кожен може допомогти!Спочатку всі пішли до курника. Пеппа та Джордж сипали зерно для курей, а ті весело кудкудакали й стрибали довкола. Одна курочка навіть сіла Пеппі на голову! — Ой, яка смішна курка! — засміялася Пеппа.Потім родина вирушила до корів. Мама Свинка навчилася доїти корову, а Тато Свин спробував напоїти телятко молоком із пляшечки. Телятко радісно мукало й махало хвостиком.— Воно таке миле! — сказав Джордж.Загублені каченятаРаптом містер Бик звернувся до Пеппи: — У нас проблема! Каченята загубилися. Можеш їх знайти?— Звичайно, містере Бик! — відповіла Пеппа і взяла Джорджа за руку.Вони пройшли через зелене поле, де росли яскраві квіти, і почули тихе «кря-кря». За кущем ховалося п’ятеро маленьких каченят.— Ходімо до ставка! — сказала Пеппа.Вона й Джордж допомогли каченятам знайти шлях додому. Каченята радісно поплескали лапками у воду, а мама-качка подякувала їм, кивнувши головою.Веселий трактор— А тепер час покататися на тракторі! — оголосив містер Бик.Всі сіли на великий червоний трактор, і він повіз їх по полях. Вони побачили овець, які паслися на пагорбах, і навіть кілька кроликів, що визирали з нірок. Джордж захоплено показував на кожного кролика й вигукував: — Динозавр!— Ні, Джордж, це не динозаври! — сміялася Пеппа. Величезна калюжаНаприкінці дня Пеппа побачила величезну калюжу прямо посеред двору ферми. — Я не можу втриматися! — вигукнула вона.Пеппа та Джордж почали стрибати, розбризкуючи воду в різні боки. Тато й Мама Свинка теж приєдналися до веселощів, і навіть містер Бик випадково опинився у калюжі.— Це був найкращий день на фермі! — сказала Пеппа, коли всі поверталися додому, зморені, але щасливі.

Одного ранку Пеппа прокинулася від яскравого світла, що заливало кімнату. Вона підбігла до вікна й вигукнула: — Ой, яка краса! Джордже, швидше сюди!Джордж зазирнув із плюшевим динозавром у руках. — Діно? — здивовано запитав він, дивлячись на яскраву веселку.— Ні, Джордже, це не динозавр, це веселка! Але дивись, у ній є срібляста смужка! Я такого ще ніколи не бачила, — захоплено сказала Пеппа.— Срібло! Може, там скарб? — пожвавішав Джордж.Пеппа побігла до мами й тата. — Мамо, тату, ми з Джорджем побачили дивну веселку! Можна ми підемо подивитися ближче?— Звичайно, тільки не забудьте гумові чобітки, раптом буде болото, — усміхнувся тато Свин.Пеппа, Джордж і їхні друзі — Зої Зебра, Ребекка Кролик і Сьюзі Вівця — вирушили до веселки. По дорозі вони зустріли маленьку пташку, яка щось співала.— Чуєте? Вона говорить про якийсь скарб! — захоплено сказала Ребекка.— А давайте запитаємо! — запропонувала Сьюзі.Пеппа обережно звернулася до пташки: — Привіт, пташко! Ми шукаємо кінець веселки. Ти знаєш, що там?Пташка кивнула маленькою голівкою й защебетала: — У кінці веселки — скриня зі сміхом, яка зробить вас дуже щасливими!— Оце так! — вигукнув Джордж.Друзі пішли далі, долаючи різні перешкоди. Спершу був густий ліс. — Тримайтеся за руки, щоб не загубитися! — сказала Пеппа.Потім — бурхлива річка. — Ой-ой, як перейти? — хвилювався Джордж.— Стрибайте по камінцях! — сміливо запропонувала Зої.Нарешті, веселка привела їх до маленького пагорба. На вершині вони побачили чарівну скриню, яка сяяла, як зірка.— Раз, два, три! Відкриваємо! — разом вигукнули друзі. Усередині були різнокольорові кульки. Пеппа взяла одну в руки, і раптом всі опинилися на галявині, де брудні калюжі блищали на сонці.— Стриб-скок! — весело закричала Пеппа.— Оце так пригода! — сміялися всі.Вони зрозуміли, що справжній скарб — це радість і дружба, які роблять кожен день чарівним.— Це був найкращий день! — сказала Пеппа, коли всі разом поверталися додому.

Одного вечора Щенячий патруль зібрався на своєму улюбленому пагорбі, щоб дивитися на зорі. Скай змахнула лапкою на небо й сказала: — Дивіться, яке яскраве сузір’я Песика!— Ой, а де зірка-захисник? Її немає! — раптом помітив Маршалл. Гонщик – відважний поліцейський пес; Маршал – веселий пожежник; Роккі – винахідливий механік; Зума – вправний рятувальник на воді; Скай – смілива льотчиця; Кремез (Кріпиш) – майстерний будівельник. Командував ними їхній добрий друг Райдер. Він завжди знав, коли настане момент, коли місту або природі потрібна допомога. Райдер одразу ж активував комунікатор: — Команда, у нас завдання! Зірка-захисник зникла, і ми повинні її знайти!Вони вирушили до обсерваторії, де працювала мудра сова Олівія. — Олівія, ти не помічала чогось дивного? — запитав Гонщик.— Так, я бачила, як щось яскраве впало в ліс. Це може бути ваша зірка, — відповіла сова.Команда побігла до лісу, але там було темно й трохи страшно. — Не хвилюйтеся, я освітлю дорогу! — сказав Гонщик, витягаючи ліхтар.Коли вони дісталися до галявини, всі побачили щось блискуче серед трави. Це була зірка, яка сяяла слабким світлом. — Вона виглядає втомленою! — сказала Скай.— Мабуть, їй потрібно допомогти повернутися на небо, — задумався Зума.— Я маю план! — вигукнув Маршалл. — Використаємо мій водомет, щоб створити водяну ракету!Команда швидко зібрала все необхідне: Роккі допоміг знайти деталі для ракети, а Зума привіз воду. Зірку обережно поклали на вершину ракети.— Готові? На рахунок три! — сказав Райдер. — Один, два, три!Ракета здійнялася вгору, а зірка полетіла назад на своє місце у сузір’ї. Вона засвітилася ще яскравіше, ніж раніше.— Ми це зробили! — радісно вигукнув Гонщик.— Щенячий патруль завжди готовий! — додала Скай.З того часу зірка-захисник завжди світила яскраво, нагадуючи всім, що дружба й команда можуть розв’язати будь-яку проблему.

У маленькому містечку, де завжди пахло свіжою випічкою, жила дівчинка Марійка. Вона дуже любила солодощі, особливо цукерки. Але найбільше вона мріяла про чарівні цукерки, які могли виконувати бажання.Одного дня Марійка знайшла на ярмарку маленьку лавку, якої раніше не було. За прилавком стояла таємнича бабуся.— Підходь, дівчинко! У мене є особливі цукерки, — мовила вона та простягнула різнокольоровий пакетик.— Вони справді чарівні? — здивувалася Марійка.— Кожна цукерка виконає одне бажання, але будь уважною: бажання має бути добрим.Дівчинка була у захваті! Вона швидко повернулася додому, сіла на ліжко й дістала першу цукерку.— Хочу мати цілу кімнату цукерок! — вигукнула вона й з’їла одну.Раптом у кімнаті з’явилися гори шоколаду, карамелі та мармеладу. Марійка радісно кинулася їсти, але вже за годину її почав боліти живіт.— Ой, я стільки не з’їм… Треба інше бажання!Вона взяла другу цукерку. — Хочу, щоб усі робили тільки те, що я хочу!Але стало не так весело: мама не приготувала обід, друзі не гралися з нею, бо чекали наказів. Марійка зрозуміла, що це погане бажання.Залишилася остання цукерка. Марійка подумала й сказала:— Хочу зробити всіх щасливими!Раптом у містечку стало весело: діти отримали іграшки, бабусям принесли квіти, а в парку заграла музика.Марійка зрозуміла, що справжня магія — це не чарівні цукерки, а добрі вчинки, які роблять світ кращим. І з того дня вона завжди ділилася радістю з іншими.

Колись давно в маленькому містечку, яке називалося Сердечне, жив мудрий і добрий святий Валентин. Він був улюбленцем усіх мешканців, адже мав здатність дарувати людям щастя та любов. Щоразу, коли хтось був сумний або самотній, святий Валентин приносив їм маленькі подарунки, щоб їх серце розцвіло від радості.Одного разу, коли наближався День Святого Валентина, святий Валентин вирішив зробити щось особливе для всіх дітей міста. Він розумів, що справжня любов не тільки між дорослими, але й у дружбі, турботі один про одного. Він вирішив, що цього року даруватиме дітям «чарівні серця».Усе місто знало, що на День Святого Валентина святого Валентина можна зустріти в парку, і кожен, хто був добрим і турботливим, міг отримати «чарівне серце». Це серце не було звичайним — воно світилися теплом і радості, і будь-хто, хто його тримав, відчував, як серце наповнюється любов’ю і добротою.Того дня всі діти Сердечного зібралися в парку. Валентин стояв посередині, і його очі сяяли від радості, бо він бачив, скільки тепла й любові вони носили в своїх серцях.— Кожен із вас має «чарівне серце» всередині, — сказав він. — Але це серце стає ще яскравішим, коли ви ділитеся ним з іншими. І тоді, святий Валентин почав роздавати маленькі серця дітям. Оля отримала серце, коли допомогла старенькій бабусі, Петрик — коли поділився своєю іграшкою з другом, а Ірина — коли підтримала сестричку в грубі хвилини.До кінця дня серце кожного з них світилося теплом і добром. І навіть ті, хто був трішки сумним, відчули, як світ навколо наповнюється теплом. Всі діти зрозуміли, що справжня любов — це не тільки слова, а й вчинки: турбота, доброта й увага до інших.І так, кожного року на День Святого Валентина місто Сердечне наповнювалося світлом і теплом, а святий Валентин продовжував нагадувати дітям, що любов у світі починається з їхніх сердець. Мораль: Справжня любов — це не просто слова, а вчинки, турбота про інших і доброта, якою можна поділитися з кожним.

Одного чудового ранку Свинка Пеппа прокинулася від яскравого сонечка, що заглядало у вікно. Вона швидко підхопилася з ліжка і побігла вниз до своєї родини.— Добрий ранок, Пеппо! — привіталися Мама і Тато Свині.— Добрий ранок! — відповіла Пеппа. — Що ми сьогодні будемо робити?— Ми з Джорджем хочемо пограти у пошук скарбів! — вигукнув Тато Свин, підморгнувши.— Ооо! Це дуже цікаво! — Пеппа застрибала від радості.Тато Свин передав Пеппі стару карту з намальованими слідами та хрестиком. — Це карта справжнього скарбу! — пояснив він.Пеппа, Джордж, Сюзі Вівця і Денні Пес взяли лупи, лопатки та вирушили у велику пригоду.Перша підказкаКарта привела друзів на ігровий майданчик, де вони знайшли першу підказку: “Сонце світить, трава росте, Тут гойдалка весело гойдає тебе!” — Це гойдалки! — вигукнула Пеппа.Вони підбігли до гойдалок і побачили там місіс Качечку, яка тримала у дзьобику папірець.— Кря-кря! — сказала вона, віддаючи підказку.Друга підказка— Дякую, місіс Качечко! — засміялася Пеппа й розгорнула папірець.На ньому було написано: “Де піски теплі й м’які, Скарб чекає вас мерщій!” — Це пісочниця! — сказав Джордж.Всі кинулися до пісочниці та почали копати.— Я щось знайшов! — вигукнув Денні Пес, витягуючи з піску пляшку з запискою.— Подивимось, що там написано! — запропонувала Сюзі.Остання підказкаПеппа розгорнула папірець і прочитала: “Там, де листячко шурхоче, І в затінку відпочити хочеш.” — Це під велике дерево! — радісно вигукнула вона.Друзі побігли до старого дуба у парку. Там вони побачили маленьку купку землі, наче хтось щось сховав.— Давайте копати! — запропонувала Сюзі.Всі разом узялися за роботу. Джордж навіть використав свій маленький екскаватор, щоб швидше знайти скарб.Раптом лопатка Пеппи вдарилася об щось тверде.— Це скриня! — радісно закричала вона.Справжній скарб!Друзі відкрили її і знайшли всередині… коробку з печивом у формі сердечок!— Оце справжній скарб! — засміялася Сюзі.Але раптом Пеппа помітила ще одну маленьку коробочку в скрині. Вона відкрила її й побачила яскравий медальйон у формі серця.— Ооо, яка краса! — захоплено вигукнула Пеппа.На звороті було написано: “Дружба — це найцінніший скарб!”— Це правда! — погодився Денні.Всі сіли під деревом, смакували печивом і раділи, що знайшли не лише справжній скарб, а й провели чудовий день разом.— Це був найкращий день! — сказала Пеппа.— Хрю-хрю, — погодився Джордж.І всі весело засміялися.Кінець!

Одного ранку Райдер отримав терміновий сигнал тривоги. На пляжі біля Бухти Пригод залишилися дивні сліди, а рибалки бачили щось велике у воді!– Щенячий Патруль, у нас нова місія! – оголосив Райдер. – Нам потрібно розслідувати загадкові сліди на пляжі!Щенята миттєво зібралися в штабі.– Я готовий! – вигукнув Маршалл, трохи спіткнувшись, але швидко піднявся.– Я візьму слід! – впевнено сказав Гонщик.– А я розвідаю місцевість з неба! – додала Скай, розправляючи свої крила.Таємничі слідиЩенята вирушили на пляж і справді побачили великі сліди, що тягнулися по піску аж до скель.– Ці сліди точно не людські… І не схожі на лапи жодної тварини, яку ми знаємо, – замислився Гонщик.Скай піднялася в повітря й обстежила територію.– Хлопці, сліди ведуть до великої печери біля скелі! – повідомила вона.Знахідка у печеріЩенята обережно наблизилися до печери. Усередині було темно і лунко, а десь у глибині чулося тихе скавуління.– Хто там? Не бійся, ми допоможемо! – кликнув Райдер.З глибини печери виліз маленький тюлень, весь мокрий і наляканий.– Ого, це ж тюленятко! Він загубився! – вигукнув Роккі.Тюленя тихо запищало, ніби просило допомоги.– Його хвилі винесли на берег, і він не може знайти дорогу назад до води! – здогадався Зума. Повернення додомуЩенята швидко придумали план.Роккі змайстрував із дощок маленький пліт, а Скай допомогла підштовхнути його ближче до води.– Ну що, друже, час додому! – підбадьорив малюка Гонщик.Маршалл ніжно посадив тюленя на пліт, а Зума повів його через хвилі назад у море.Раптом із води з’явилися ще кілька тюленів – вони радісно зустріли свого малюка!– Місія виконана! – вигукнув Райдер.Святкування успіхуПовернувшись на берег, щенята радісно стрибали від щастя.– Ще одна справа для Щенячого Патруля! – сказав Гонщик.– Без паніки, поки ми на варті! – додав Маршалл, спіткнувшись, але всі лише засміялися.– Що ж, щенята, чудова робота! Ви всі справжні герої! – похвалив їх Райдер.І всі разом побігли гратися на пляжі, знаючи, що завжди готові прийти на допомогу!

Одного ранку на маленькому автодромі, в куточку великого міста, жила маленька машинка, на ім’я Бібі. Вона була яскраво-червона, мала швидкі колеса і завжди була готова до нових пригод. Бібі дуже любила мандрувати та мріяла про великі подорожі.— Я хочу побачити світ! — сказала вона одного дня, зупинившись біля свого гаража.Її старий друг, великий автобус, на ім’я Боб, посміхнувся.— Якщо ти хочеш подорожувати, то йди до Далекого Лісу! Там знайдеш нових друзів і пригоди! — порадив він.Бібі вирушила в подорож, і вже через кілька годин опинилася біля Великого Лісу. В лісі було тихо і загадково, дерева стояли високо, а повітря було наповнене ароматами квітів і свіжої трави.— Я тут! — радісно вигукнула Бібі.Раптом з-за дерева вискочила маленька білка, на ім’я Тіммі. — Привіт! Ти виглядаєш, як машина з великими пригодами! Може, допоможеш мені знайти моїх друзів? — запитала Тіммі.— Звичайно! Разом ми знайдемо їх! — сказала Бібі.Вони разом поїхали через ліс, і, незабаром, зустріли маленького лісового оленя, на ім’я Бембі. Бембі був засмучений, бо загубився у лісі та не міг знайти свій шлях додому.— Не хвилюйся, Бембі! Ми тебе проведемо! — сказала Бібі та повезла його та білку Тіммі на собі через лісові стежки.Вдячний Бембі показав їм затишне місце, де жили його друзі. Всі разом вирішили зробити великий пікнік і поділитися своїми історіями про пригоди. Білка Тіммі теж була щаслива, бо серед звірів на пікніку побачила своїх друзів.— Це найкраща пригода! — сказала Бібі, коли всі разом сміялися і спілкувалися.Настав вечір, і Бібі зрозуміла, що іноді найкращі пригоди — це не тільки великі подорожі, а й нові друзі, з якими можна розділити щасливі моменти.— Я щаслива, що знайшла собі нових друзів! І хто знає, куди мене занесе наступна пригода! — усміхнулась вона, вирушаючи в новий день.З того часу Бібі часто відправлялася в нові подорожі, але завжди пам’ятала, що найголовніше — це бути добрим другом і допомагати іншим.