Мар’яна Савка

У місті, що зветься по-княжому Львів, Не так вже й багато знайдеться левів. Ну трохи знайдеться. Та як не крути — То все кам’яні велетенські коти. І тільки одного зустрінеш в трамваї, В цукерні, де часто він чай попиває, На Галицькім ринку купує він шинку, Шпондерок, морквинку, десяток яєць — І з кошиком повним вертає до Ринку, А далі зникає в одній з кам’яниць.У місті, що зветься по-княжому Львів, Наш Лев оселитись давно вже хотів. Хоч був він царем, та не звіром страшним, А добрим напрочуд, до того ж, старим. У Відні колись він отримав освіту, За час царювання об’їздив півсвіту, У Греції, Швеції жив, у Бомбеї, Бував у Венеції, бачив Париж, Останнє кохання зустрів на Бродвеї — Чимало побачив наш Лев дивовиж.Та міста, що зветься по-княжому Львів, На жодне у світі міняти не смів, Бо Левові предки — тепер кам’яні — Частенько з’являлись старому у сні (Бо знали, що нудився дуже на троні, Навіть не тішився царській короні), Заходили тихо в просторі палати, І прадід на вухо йому шепотів: «Як втомишся, Левку, володарювати, Вертайся, правнучку, у місто левів»У місті, що зветься по-княжому Львів, Наш Лев незабаром назавжди осів. Оскільки ж високе походження мав, Найвищу мансарду собі відшукав. Простора, весела, вікон — чотири, Кращої годі шукати квартири — А східці рипучі ведуть на горище, Маленькі дверцята виводять на дах — І звідти вже бачиш все місто. А вище — хіба жовто-синій на Ратуші стяг.