Мудра дівчина
Було собі два брати – один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:– Потроху відробиш мені за неї.Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому ба гачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:– Віддай мені корову назад!Той каже:– Брате! Я ж тобі за неї відробив!– Що ти там відробив,- як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!Бідному жалко стало своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до пана.Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні,- то він і каже їм:– Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.– Кажіть, пане!– Слухайте: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі.– От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:– Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?– Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно й є.– А яка ж загадка, тату? – Маруся питає.– Та така: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?– Е, тату, ситніш над усе – земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.– Чи ба? – каже батько.- Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:– Ану, відгадали?– Відгадали, пане,- кажуть обидва.От багатій зараз виступає, щоб собі попереду поспішитись, та й каже:– Ситніш, пане, над усе – ваші кабани, а прудкіш над усе – ваші хорти, а миліш над усе – гроші!– Е, брешеш, брешеш! – каже пан.Тоді до вбогого:– Ану, ти!– Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.– Правда, правда! – каже пан.- Ну, а прудкіш що?– Прудкіш, пане, над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.– Так! Ну, а миліш? – питає він.– А миліш над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.– Так, усе! – говорить пан.- Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?– Та що ж, пане,- каже вбогий,- є в мене дочка Маруся,- так це вона мене так навчила.Пан аж розсердився:– Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:– Чого ви, тату, плачете?– Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на снідання.
А дочка взяла горщечок каші та й каже:– Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому,- нехай він виоре, посіє цю кашу і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитись з цих яєць.Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:– Так і так дочка казала.Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:– Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб’є, попряде й витче сто ліктів полотна. А не зробить, то буде лихо.Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка й каже:– Чого ви, тату, плачете?– Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом’яла, спряла і виткала сто ліктів полотна.Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:– Несіть до пана, нехай із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити…» Потім думав, думав та й каже чоловікові:– Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні вбута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:– Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.І розказав їй усе. Маруся каже:– Не журіться, тату,- все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла гринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає – одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:– Прицькуйте її собаками!Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана в світлицю, поздоровкалась та й каже:– Ось вам, пане, гостинець.- Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він – пурх та й вилетів у відчинене вікно!А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає:– Чого вам, люди добрі?Один каже:– Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша.А другий чоловік каже:– Ні, брехня,- моя! Розсудіть нас, пане!От пан думав, думав та й каже:– Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить,- та й привела.От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому й бігти,- взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:– Ви лоша прив’яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть – котра побіжить до лошати, то та й привела.Зараз так і зробили. Пустили їх – так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.
