Сучасні казки

Одного вечора в будинку Свинки Пеппи стало темно — мама Свинка вимкнула світло, бо настав час лягати спати.— Надобраніч, мої любі! — сказала мама, поцілувала Пеппу і Джорджа та вийшла з кімнати.Але щойно стало зовсім темно, Джордж зіщулився під ковдрою.— Пеппо… мені страшно, — тихенько прошепотів він.— Чого ти боїшся? — запитала Пеппа.— Темряви, — зітхнув Джордж.Пеппа задумалася. Вона сама колись боялася темряви, але тато Свин пояснив їй, що ніч зовсім не страшна.— Знаєш, Джорджику, темрява — це просто відсутність світла! Вона не може тебе образити. А ще вночі з’являються найкрасивіші речі! Ходімо, я тобі покажу.Пеппа взяла Джорджа за лапку та відчинила штору. У вікні сяяв великий місяць, а на небі блищали тисячі зірок.— Дивись, які вони гарні! Це наче чарівні ліхтарики, що освітлюють ніч!Очі Джорджа округлилися від захоплення.— А ще… якщо прислухаєшся, ти почуєш, як уночі співають цвіркуни, а вітерець лагідно колише дерева. Це все частина чарівного нічного світу!Джордж почав слухати та дивитися навколо. Він побачив, як місячне світло м’яко освітлює його улюблені іграшки, а його тінь весело рухається по стіні. — Ой, моя тінь танцює! — засміявся він.— Бачиш? Темрява — не страшна, вона просто інша! — усміхнулася Пеппа.Джордж кивнув. Тепер йому було цікаво, а не страшно.— Я більше не боюся! Ніч — це чарівно!Пеппа закуталася у ковдру, а Джордж затишно влаштувався поруч. Скоро він заснув, посміхаючись. А місяць і зірки пильнували його сон, як добрі друзі.

У Тролівстві завжди панували веселощі. Кожен день був наповнений музикою, танцями й співами. Мачок, Величка, Купер та інші жителі тролячого королівства жили безтурботно, аж поки одного ранку сталося неймовірне — музика… зникла!Таємничий ранокМачок прокинувся від дивної тиші. Він підскочив на ноги, озирнувся — нічого не звучало! Не грали чарівні барабани Купера, не лунали співи тролів, навіть вітерець не шелестів у листі.— Що сталося?! — вигукнув він, підбігаючи до Велички.— Я не знаю! — схвильовано відповіла вона. — Це жахливо! Ніхто не може заспівати жодної ноти, наші інструменти мовчать, а ноги не танцюють!Зниклий ритмТролі зібралися на головній галявині. Купер пробував видобути бодай звук зі своїх барабанів, але вони залишалися німими. Смарагдовий, що завжди був життєрадісним, засмучено зітхнув.— Мені здається, що хтось викрав наш ритм! — заявив він.— Викрав ритм? — перепитала Величка. — Але як таке можливо?— Ми це дізнаємося! — рішуче сказав Мачок. — Тролі, вирушаємо на пошуки нашої музики!Подорож до Долини ЕхоВони вирушили у далеку дорогу. Йшли через ліс Соло, де завжди лунав пташиний спів, але сьогодні там панувала тиша. Пройшли річку Ритму, яка зазвичай шуміла в такт мелодіям тролів, але зараз вона текла мовчки.— Це все дуже дивно… — прошепотіла Величка.Нарешті вони дісталися Долини Ехо, місця, де живе чарівна істота — Мелодія. Кажуть, що вона охороняє баланс музики у всьому світі.— Мелодіє, допоможи нам! — вигукнув Купер.Із туману з’явилася прекрасна сяюча фігура.— Тролі, я чекала на вас, — лагідно промовила вона. — Ваш ритм викрав Хаос — дух тиші, що ненавидить музику. Він сховав її на Горі Забуття.Битва за музикуМачок і його друзі сміливо вирушили до Гори Забуття. Коли вони дісталися вершини, перед ними постав Хаос — темна фігура, що поглинала всі звуки.— Музика приносить лише метушню! — прошипів він. — Без неї світ спокійніший!— Але без музики немає радості! — заперечила Величка.— Ми доведемо тобі, що музика — це магія! — вигукнув Мачок.Тролі заплющили очі й почали згадувати свої улюблені мелодії. Купер уявив, як грає на барабанах, Величка — свої улюблені пісні, а Мачок — потужний ритм у своїх грудях.І раптом… тиша зламалася! Бум-бум-бум! Загуркотіли барабани Купера. Ля-ля-ля! Заспівала Величка. Ноги Мачка почали танцювати, а потім і всі тролі підхопили ритм!Хаос не витримав цієї потужної енергії й розчинився у повітрі. Музика повернулася до Тролівства!Щасливий фіналТролі знову танцювали й співали. Вони зрозуміли, що музика не просто розвага — це частина їхньої душі. Величка обійняла Мачка.— Ми впоралися!— І тепер ніколи не дамо музиці зникнути! — усміхнувся він.Святкування тривало всю ніч. А високо в небі мерехтіла зірка — знак того, що ритм тролів буде жити вічно!Кінець.

Жив-був яскравий і веселий самокат, якого звали Турбо. Його колеса блищали на сонці, а кермо вигравало всіма кольорами веселки. Турбо любив швидкість і мріяв мчати без зупинок, адже його колеса мали таку силу, що він міг буквально летіти по тротуарах. Але у Турбо була одна велика проблема: він не завжди уважно слідкував за тим, що відбувається навколо.Одного разу, коли Турбо мчав дуже швидко, він помітив на своєму шляху маленького хлопчика, який повільно йшов по тротуару. Турбо хотів оминати його, але не звернув увагу на іншого пішохода — стареньку бабусю, яка зупинилася біля лавочки.— Ой! — крикнув Турбо, різко різавши повітря. Він ледве встиг відвернути кермо й уникнути зіткнення з бабусею. Але цей маневр був дуже небезпечним: Турбо втратив рівновагу і почав хитатися.— Турбо! — вигукнула бабуся, схопивши його за ручку. — Ти дуже швидко рухаєшся. Що, як би я не встигла відступити?— Я не хотів тебе налякати, бабусю! — перепросив вибачення самокат, стоячи, трохи спантеличений. — Я просто хотів швидше доїхати на дитячий майданчик. Але тепер я розумію, що був неуважний.— Може, ти б міг рухатися повільніше? — спитала бабуся. — Не тільки для себе, а й для інших людей. Тротуар не тільки для тебе, а й для пішоходів. Якщо ти хочеш безпечно рухатися, потрібно дотримуватися певної швидкості та обережності. Самокат задумався. Тоді він згадав про свою подругу, скейтбордку Грету. Грета завжди була дуже обережною та уважною, коли рухалася містом.— Я хочу бути, як ти, — сказав Турбо.Грета посміхнулася і, гойдаючись на своїх колесах, відповіла:— Ти можеш! Ось кілька порад, які допоможуть тобі бути безпечним і уважним. Перше — завжди дивись вперед. Не тільки на дорогу, а й на пішоходів. Бачити їх можна вчасно, і ти уникнеш зіткнень.— Друге — рухайся повільно там, де багато людей. Тротуар не місце для перегонів. Не поспішай! Ти можеш їхати швидше, коли побачиш, що навколо мало людей.— І не забувай про сигнали! — додала Грета. — Якщо хочеш обігнати когось, скажи “Привіт!” або використай дзвіночок, щоб інші знали, що ти поруч.Турбо уважно слухав, а потім пообіцяв, що стане більш обережним. Того ж дня він покатався по тротуарах, поважаючи правила: рухався повільно біля пішоходів, використав дзвіночок, коли наближався до інших самокатів, і завжди залишав достатньо простору для людей.Через деякий час Турбо став справжнім прикладом для інших транспортних засобів. Його новий друг, самокат Скаут, одного разу запитав:— Турбо, чому ти завжди такий обережний на тротуарі?— Це дуже важливо, Скаут, — відповів Турбо. — Кожен із нас поважає право інших на безпеку, тому ми рухаємося спокійно й уважно. Тротуар — це спільне місце, і ми всі маємо дбати про безпеку один одного.І так, Турбо став не лише найшвидшим самокатом, але й найобережнішим, адже розумів, що важлива не тільки швидкість, а й безпека. І кожен раз, коли він мчав по тротуару, він пам’ятав про свою обіцянку — рухатися обережно та з повагою до всіх, хто поруч. Мораль: Безпека на тротуарі важлива для кожного. Потрібно бути уважними, рухатися з відповідною швидкістю і завжди дбати про інших.

У далекому королівстві, де гори здіймалися аж до самих хмар, жив дракон Зорекрил. Його луска сяяла сріблом у променях місяця, а очі світилися, мов дві зірки. Він не був схожий на інших драконів — не нищив села, не викрадав принцес, а лише мріяв про вільне небо та пригоди. Та в тому ж королівстві жив жорстокий король Вельмір, який ненавидів драконів. Він вважав їх загрозою і наказав лицарям ловити та знищувати всіх, хто насмілювався літати над його землями. Дракони тікали, ховалися, а ті, хто намагався чинити опір, зникали без сліду.Одного разу Зорекрил почув плач із темної ущелини. Він спустився вниз і побачив дівчину, яка тремтіла від холоду. Це була принцеса Лея — дочка короля Вельміра. Вона загубилася в лісі під час прогулянки і не змогла знайти дорогу назад.— Ти дракон? — злякано спитала вона. — Так, але я не заподію тобі зла, — відповів Зорекрил. Він розкрив крила й піднявся в небо, несучи Лею до замку. Коли вони приземлилися біля воріт, солдати вже хотіли вбити дракона, та принцеса їх зупинила:— Він врятував мене! Він не ворог, а мій друг!Король Вельмір не міг повірити, що дракон допоміг його доньці. Його серце, закам’яніле від ненависті, почало танути. Він зрозумів, що не всі дракони є загрозою, і скасував свій наказ. Відтоді люди та дракони стали жити в мирі, а Зорекрил став першим драконом, якого королівство визнало своїм захисником.А коли наступала ніч, він злітав у височінь, де його срібні крила світилися серед зірок, нагадуючи всім про те, що справжня хоробрість — це не сила, а добре серце.

Одного чудового ранку місто Бухта Пригод прокидалося у звичному ритмі: перехожі поспішали у справах, машини гуділи на перехрестях, а дітлахи радісно бігли до школи.Але раптом… “Біп-біп!” — почувся різкий гудок. Маленький хлопчик Макс майже вибіг на дорогу, не дивлячись по сторонах! Його вчасно зупинив Гонщик — відважний поліцейський пес.— Стоп, Максе! — голосно вигукнув він. — Червоне світло — стояти!— Ой… Вибач, Гонщику, я поспішав! — знітився хлопчик.— Поспіх на дорозі — небезпечна річ, друже! Сьогодні Щенячий патруль покаже всім, як бути обережними на вулицях! Урок безпеки від Щенячого патруляРайдер зібрав команду на центральній площі, а жителі міста з цікавістю спостерігали.— Отже, друзі, — почав Гонщик, — ми навчимо вас головних правил безпеки на дорозі! Перше правило: “Червоне — стій, жовте — чекай, зелене — йди!”Маршал, завзятий пожежник, показав веселу гру: світлофор міняв кольори, а всі містяни повинні були правильно реагувати. Якщо хтось рухався на червоне, Маршал випускав веселий фонтанчик води зі шланга — сміх лунав на всю площу! Друге правило: “Дивись ліворуч, праворуч і знову ліворуч перед тим, як перейти дорогу!”Скай з висоти стежила за натовпом. Коли дехто забував подивитися по сторонах, вона кликала з неба:— Обережно! Дивіться навколо! Третє правило: “У темряві будь помітним!”Роккі роздав світловідбивні наліпки у формі лапок, які можна було приклеїти на рюкзаки та куртки.— Тепер вас видно навіть уночі! — сказав він. Несподівана небезпекаРаптом… “БАХ!” — почувся гуркіт. На головній дорозі перестав працювати світлофор! Автівки зупинилися, не знаючи, що робити, а перехожі розгублено топталися на узбіччях.— Це небезпечно! — вигукнув Райдер. — Гонщику, ти керуватимеш рухом!Поліцейський пес стрибнув у центр перехрестя й почав сигналами лап керувати машинами.— Зума, постав конуси! — Райдер швидко віддав наказ.— Уже біжу! — водний рятувальник розставив яскраві знаки.А Роккі тим часом швидко полагодив світлофор. “Клац!” — і загорілося знайоме зелене світло.Місто полегшено зітхнуло.— Ви врятували ситуацію! — радісно вигукнув мер. Щасливий фіналМакс підійшов до Гонщика й серйозно сказав:— Я тепер завжди буду чекати зелене світло. І носитиму цю лапку-наліпку, щоб мене було видно!Гонщик підморгнув:— Молодець, друже! Тепер ти — справжній експерт із безпеки на дорозі!Щенячий патруль знову показав: немає проблем, які вони не змогли б вирішити, і немає щеняти, яке не могло б допомогти!

У маленькому містечку, де будиночки стояли пліч-о-пліч, а діти гралися на зелених галявинах, жив собі Пожежний Автомобіль – Сирена. Він був яскраво-червоний, з блискучими фарами, гучним сигналом і великим серцем, яке завжди хотіло допомагати. Сирена не просто гасив пожежі – він був справжнім другом для всіх дітей у місті. Щовечора, коли сонце ховалося за обрій, він розповідав малечі історії про свої пригоди. Але одна з них стала особливо важливою.Одного дня в містечку сталася пригода. Маленький хлопчик Тарасик ганяв м’яча біля старого сараю. Він так захопився грою, що не помітив, як одна зі свічок, яку він залишив на підвіконні сараю після вечірнього читання, перекинулася. Іскри стрибнули на суху деревину, і за мить сарай почав диміти. Спочатку Тарасик лише здивовано кліпав очима, думаючи: «Ой, це ж просто димок, нічого страшного». Але дим ставав густішим, а згодом з’явилися язики полум’я.Тим часом Сирена стояв на своїй станції, коли почув тривожний дзвін. «Пожежа!» – гукнув диспетчер. Сирена ввімкнув сирену, блимнув фарами та помчав вулицями так швидко, що навіть вітер не встигав за ним. Дорогою він кричав: «Дітки, правило швидкого реагування: якщо бачите небезпеку – не стійте, тікайте і кличте на допомогу!» Коли Сирена дістався до сараю, полум’я вже гуділо, наче голодний звір. Тарасик досі стояв поруч, зачарований і наляканий водночас. «Тарасику, відбігай!» – гримнув Сирена, випустивши струмінь води зі шланга. Хлопчик зірвався з місця, але ноги його тремтіли, і він спіткнувся. Сирена, не гаючи часу, під’їхав ближче, розкидавши іскри колесами, і закрив Тарасика своїм міцним бортом від жару. «Тримайся, друже, я тебе врятую!» – сказав він, гасивши вогонь.За кілька хвилин полум’я згасло. Сарай був пошарпаний, але ніхто не постраждав. Тарасик сидів на траві, важко дихаючи, а Сирена повернувся до нього, лагідно блимнувши фарами. «Чому ти не втік одразу, коли побачив дим?» – запитав він.«Я… я не знав, що робити. Думав, що то дрібниця», – тихо відповів хлопчик, опустивши очі.Сирена всміхнувся і сказав: «Запам’ятай, Тарасику, правило: коли бачиш небезпеку – не чекай, не думай, що вона мине сама. Біжи геть і клич дорослих або мене. Час – це наш найкращий друг у біді, але тільки якщо ми діємо швидко».Того вечора діти зібралися навколо Сирени, слухаючи його розповідь. Тарасик додав: «Я більше ніколи не буду чекати. Як тільки побачу щось дивне – одразу тікатиму!» Усі засміялися, а Сирена гуднув сигналом на знак згоди.Відтоді в містечку з’явилося нове правило: якщо чуєш запах диму чи бачиш іскру – біжи, як вітер, і клич Сирену. А Пожежний Автомобіль щоразу гордо котився вулицями, знаючи, що його маленькі друзі тепер у безпеці завдяки простому, але важливому уроку.

Жила-була в маленькому селі дівчинка Марійка. Вона дуже любила весну — її теплі промені, спів пташок і перші квіти, які так гарно пахли. А ще Марійка обожнювала 8 березня, бо це був день, коли вона могла подарувати мамі букетик і сказати, як сильно її любить. Але цього року, у лютому, щось пішло не так.Настав кінець зими, а за вікном усе ще лежав сніг. Дерева стояли голі, пташки мовчали, і жоден пролісок не пробився крізь холодну землю. Марійка занепокоїлася: “Як же я привітаю маму без весни? Де квіти, де тепло?” Вона вирішила, що це не просто так, і вирушила на пошуки Весни.

Одного ранку Свинка Пеппа прокинулася дуже рано. Вона радісно застрибала на ліжку та вигукнула:— Ура! Сьогодні 8 Березня!— А що це за свято? — сонно запитав Джордж, потираючи оченята.— Це свято всіх мам, бабусь і дівчаток! Ми маємо зробити щось особливе для нашої мами!Підготовка до святаПеппа підскочила до тата Свина, який уже сидів за сніданком і читав газету.— Татку, у нас є подарунок для мами?— Ой, справді, сьогодні 8 Березня! — здивувався тато. — Ми повинні підготувати щось дуже гарне!— Ми можемо приготувати для мами святковий сніданок! — запропонував Джордж.— А ще зробити для неї красиву листівку! — додала Пеппа.— Прекрасна ідея! — тато усміхнувся. — Але нам потрібна допомога.Разом вони вирушили до бабусі й дідуся Свинів. Бабуся допомогла спекти смачний торт, а дідусь показав, як зробити гарний букет із квітів, що росли в його саду.Поки торт пікся, Пеппа та Джордж старанно вирізали з кольорового паперу сердечка та малювали на листівці усміхнені обличчя всієї родини.Найкраще святоКоли мама Свинка вийшла з кімнати, її зустріли радісними вигуками:— Зі святом, мамо! — О, яка краса! — зворушено сказала мама, отримавши букет, листівку, смачний торт і гарно запакований подарунок.— А найкращий подарунок — це ваша любов! — ніжно обійняла вона своїх малюків.— А що в коробці? — зацікавлено запитав Джордж.Мама відкрила пакунок і…— Ой! Це чудовий новий фартушок! — зраділа вона.— Щоб ти завжди залишалася такою гарною, навіть коли готуєш! — пояснив тато.І в той день у будинку Свинки Пеппи лунав сміх, було багато радості та тепла, а мама Свинка почувалася найщасливішою у світі!

У великому місті, серед шуму та метушні, жив був Камаз — велика вантажівка, яка щодня перевозила важкі вантажі по широких дорогах. Він був дуже гордий своїми великими колесами, які ковзали по асфальту, немов величезні монети, що залишають слід у землі. Камаз знав, як важливо мати міцні колеса, і завжди був уважний, щоб не заплутатися в міських перехрестях.Але, на жаль, не всі малі машини та діти розуміли, яку силу має його машина. Камаз завжди розповідав своїм друзям-автомобілям, як важливо залишати достатньо місця на дорозі для великих машин і завжди бути обережними. Але ось одного разу стався неприємний випадок.Якось маленький хлопчик Петро, який часто грав на вулиці, побачив, як Камаз проїжджає повз його двір. “Я хочу побачити, як він їде з близька!” — подумав хлопець і побіг на пішохідний перехід. Він не звернув уваги на сигнали світлофора і вирішив перебігти дорогу прямо перед Камазом.Камаз помітив Петра, але, як би він не намагався, йому було дуже складно зупинитися відразу. Його великі колеса оберталися повільно, і весь великий вантаж був настільки важким, що навіть маленька перешкода могла призвести до аварії. Камаз миттєво натиснув на гальма, але дорога була слизька, і його важка вантажівка зупинялася дуже повільно. Петро встиг відскочити назад, але серце його сильно забилося. Він побачив, як величезний Камаз проїхав всього в кількох метрах від нього, і зрозумів, як небезпечно було так близько підходити до великої машини.“О, Петре!” — вигукнув Камаз, зупиняючись і важко зітхаючи. “Ти не уявляєш, скільки важливих речей я перевезу сьогодні! Мої колеса не можуть швидко зупинитися, і я маю величезну вагу. Якщо ти вибіжиш під мої колеса, це може закінчитися дуже погано. Ти ж не хочеш цього, правда?”Петро опустив голову, соромлячись свого вчинку. “Я не думав, що це так небезпечно,” — прошепотів він. “Мені було цікаво, як ти рухаєшся, і я захотів побачити тебе з близька, але тепер я розумію.”“Саме тому, дорогий Петре, — продовжив Камаз, — я і хочу нагадати тобі та твоїм друзям: великі машини, як я, потребують більше часу для зупинки, і ми не можемо бачити все навколо, особливо коли їдемо по дорогах. Якщо ти будеш уважним і збережеш безпечну відстань, ти будеш у безпеці.“Петро кивнув, і з того дня він завжди уважно дивився на великі машини, перед тим як переходити дорогу. Він навіть поділився цією історією з іншими дітьми, наголошуючи, як важливо пам’ятати про безпеку і не наближатися до великих транспортних засобів.А Камаз, хоча і був важким і повільним, завжди залишався добрим і дбайливим, допомагаючи дітям зрозуміти важливі уроки безпеки.З того часу на вулицях стало менше випадків, коли діти намагалися бігти під великі вантажівки, і навіть маленькі автомобілі, чуючи сигнал гудка Камаза, почали обережніше рухатися на дорозі. Мораль: Важливо пам’ятати про безпеку і зберігати правильну відстань від великих транспортних засобів, адже їх колеса обертаються повільно, і зупинити їх дуже складно.