Сучасні казки

Великдень був одним із найулюбленіших свят для Свинки Пеппи. Це був день, коли всі свинки, кролики та лисиці збиралися разом, щоб святкувати, розфарбовувати яйця, гратися та сміятися. Цього року Пеппа з родиною вирушали до бабусі та дідуся, і вона не могла дочекатися, щоб разом з усіма святкувати.— Мама, мама! Я не можу дочекатися Великодня! — радісно вигукнула Пеппа, прокидаючись зранку.— Добре, Пеппо, але пам’ятай, що перед святом треба підготуватися. Збирай свої фарби, яєчка і кошик для яєць, — сказала мама свинка.Пеппа і Джордж із захопленням почали розфарбовувати яйця. Пеппа вибрала найяскравіший рожевий колір для свого яйця, а Джордж — яскраво-синій. Вони малювали зайчиків, квіточки, сердечка, і навіть створили маленький малюнок Великоднього кролика, який сховав свої яйця в саду. Пеппа дуже пишалася своєю роботою, але Джордж був такий захоплений процесом, що ледь не забруднив фарбами весь стіл! — Ой! Джордж, обережно! — сміялася Пеппа, допомагаючи йому очистити фарби.— Це буде найкраще свято на світі! — сказала Пеппа, коли всі яйця були готові.Після розфарбовування яєць вони поїхали до бабусі та дідуся. Як тільки вони приїхали на подвір’я, дідусь свин привітав їх із святом та запропонував розпочати великодні традиції.— Готові до пошуку яєць? — весело запитав дідусь свин.— Так, так! — вигукнула Пеппа.У дворі бабусі і дідуся на їхніх зелених лужках вже було багато захованих яєць. Але було ще одне завдання — на цей рік дідусь свин вирішив зробити справжнє випробування. Він заховав одне дуже особливе яйце, яке було золоте!— Ось це яйце стане подарунком тому, хто знайде його першим, — сказав дідусь свин.Пеппа з Джорджем одразу ж почали шукати. Вони бігали по саду, перевіряли під кущами, під деревами та навіть за гаражами, але золотого яйця все не було видно. Пеппа була вперта, а Джордж — дуже кмітливий. Вони почали шукати разом, і ось, раптом, Джордж побачив щось блискуче в траві!— Я знайшов! — вигукнув Джордж, притискаючи золотий кошик до себе.Пеппа підбігла, і всі стали святкувати. Однак Пеппа не була засмучена, адже вона вже знайшла так багато гарних яєць і мала чудовий час із родиною. Після пошуку яєць вони сіли за великий стіл під деревами, на якому стояли великодні паски, смачні пиріжки, запечені овочі та фрукти. Бабуся свинка принесла великий кошик з червоними яєчками, а дідусь свин запросив всіх на традиційний великодній смачний обід.— Пеппо, ти сьогодні була дуже старанною! — похвалив її дідусь.— А Джордж знайшов золоте яйце! — додала бабуся свинка.Пеппа і Джордж обіймалися, сміючись і розповідаючи про свої пригоди. Вони раділи, що святкують Великдень разом і що це свято стало для них незабутнім. Пеппа зрозуміла, що найкращі моменти — це ті, що ти переживаєш разом з родиною і друзями.Після смачного обіду вони всі вирушили на прогулянку в ліс, граючи в різні ігри. Пеппа дізналася, що на Великдень не обов’язково бути першим у пошуках яєць або знайти золоте яйце. Головне — це радість від того, що ти разом з тими, кого любиш.— Великдень — це час бути з родиною і створювати незабутні моменти, — сказала Пеппа, поглядаючи на свою родину і друзів.І так, у цей святковий день Пеппа зрозуміла, що справжня магія Великодня — це в любові та взаємній турботі.Де знайти інші казки українською про Свинку Пеппу?Радимо перейти за тегом казки про Свинку Пеппу та обрати історію, яка буде найбільш до вподоби. Приємного читання!

Давним-давно, коли земля ще була вкрита густими джунглями, а в небі гуділи величезні птеродактилі, жив собі маленький динозавр Тімо. Тімо був тиранозавром, але зовсім не страшним – він був ще малюком, з короткими лапками та великими допитливими очима. Найбільше на світі Тімо любив гратися і знаходити нових друзів, але була одна проблема: інші динозаври його боялися. “Ти ж тиранозавр! Ти виростеш і будеш нас їсти!” – казали вони та тікали, щойно бачили його.Одного дня Тімо гуляв біля річки, сумно махаючи хвостом. “Чому ніхто не хоче зі мною дружити?” – думав він. Раптом він почув дивний звук – “бум-бум-бум!” – і побачив, як із джунглів викотився величезний круглий камінь, блискучий, наче веселка. Камінь зупинився прямо перед Тімо, і з нього почувся тихий голос: “Я – Камінь Дружби. Якщо ти виконаєш три добрі справи, я допоможу тобі знайти справжніх друзів!”Тімо зрадів: “Три добрі справи? Це ж так просто!” І він одразу побіг шукати, кому б допомогти.Перша добра справаНеподалік Тімо побачив маленького трицератопса Тріша, який застряг у густому чагарнику. Його роги заплуталися в ліанах, і він жалісно пищав: “Допоможи, будь ласка!” Тріша спочатку злякалася, побачивши Тімо, але той лагідно сказав: “Не бійся, я тільки допоможу!” Тімо обережно розсунув ліани своїми лапками і звільнив Трішу. Вона здивовано кліпнула: “Дякую, Тімо! Ти зовсім не страшний!” Тімо посміхнувся, а Камінь Дружби, який котився за ним, засвітився яскравіше. Друга добра справаДалі Тімо почув гучний плач біля скелі. Це був птеродактиль Піко, який випадково впустив своє улюблене пір’я в глибоку тріщину між каменями. “Я не можу дістати, а без нього я не зможу літати так швидко!” – скаржився Піко. Тімо задумався: його лапки були короткими, але він мав сильний хвіст! Він обережно просунув хвіст у тріщину і витягнув пір’я. Піко закричав від радості: “Тімо, ти мій герой!” І Камінь Дружби знову засвітився, ще яскравіше.Третя добра справаНарешті Тімо дійшов до великого болота, де почув гучне “буль-буль”. Це був диплодок Додо, який застряг у багнюці. Додо був величезним, але дуже добрим, і він благав: “Тімо, допоможи, я не можу вибратися!” Тімо зрозумів, що самотужки не впорається, і побіг кликати Трішу і Піко. Разом вони придумали план: Піко скинув міцну ліану з дерева, Тріша зачепила її рогами, а Тімо тягнув з усієї сили. Додо нарешті вибрався з болота і вдячно прогудів: “Ви всі мої рятівники!”Чарівний фіналКоли Тімо виконав третю добру справу, Камінь Дружби засвітився так яскраво, що всі динозаври в джунглях збіглися подивитися. Камінь заговорив: “Тімо, ти довів, що справжній друг – це той, хто допомагає іншим. Відтепер усі знатимуть, що ти добрий!” І справді, Тріша, Піко і Додо стали найкращими друзями Тімо. Вони разом гралися, бігали по джунглях і навіть влаштували велике свято біля річки, де Камінь Дружби сяяв, як маленьке сонечко.З того дня Тімо зрозумів: не важливо, який ти на вигляд, важливо, яке в тебе серце. А Камінь Дружби залишився в джунглях, чекаючи на нового героя, який захоче знайти справжніх друзів.

У затишному селі, де кожна хата потопала в зелені садів, жила родина — мама Оксана, тато Михайло та троє їхніх діток: Софійка, Юрко і найменша Катруся. Великдень у цій родині завжди був особливим, адже всі разом готувалися до нього з такою любов’ю, що навіть повітря в хаті пахло радістю.За тиждень до свята мама Оксана зібрала дітей у кухні й сказала: — Цього року ми зробимо Великдень незабутнім! Кожен із вас матиме своє важливе завдання, і разом ми створимо справжнє диво.Софійка, яка любила малювати, одразу закричала: — Я хочу розписати писанки! Такі гарні, щоб усі ахнули! Мама усміхнулася: — Добре, ти будеш нашою майстринею писанок. А я навчу тебе секретного візерунка, який мені передала бабуся. Юрко, який обожнював готувати, потер руки: — А я хочу спекти паску! Щоб вона була висока, як гора, і солодка, як мед! Тато Михайло підморгнув: — Тоді ти мені допоможеш замішувати тісто, але спершу ми підемо по дрова, щоб піч горіла жарко.Катруся, тримаючи в руках свою улюблену ложку, тихенько сказала: — А я хочу прикрасити кошичок. Щоб він був як у казці! Мама обняла її: — Чудово, ти зробиш наш кошичок найгарнішим у селі.Наступного дня родина взялася до роботи. Софійка сиділа за столом із мисочками фарб — червоною, синьою, зеленою. Мама показала їй, як воском виводити зірочки й квіточки на яйцях. Софійка так старалася, що язик у неї висунувся від зосередженості, а коли перша писанка була готова — золотиста з червоними пелюстками, — вона аж підстрибнула від радості.Юрко з татом тим часом гуділи на кухні. Тато вчив його, як замішувати тісто: — Додай трішки любові в кожен рух, і паска виросте висока-висока! Юрко старанно місив, а потім вони разом поставили тісто в тепле місце під рушничок. Коли паска піднялася, Юрко аж заверещав: — Тату, дивись, вона жива, вона дихає!А Катруся сиділа на підлозі з кошичком. Мама дала їй стрічки, квіточки з тканини й маленькі дерев’яні зайчики, яких тато вирізав із дерева. Катруся вплітала стрічки в кошик, прикріплювала квіти й шепотіла: — Ти будеш найкрасивіший, і всі тебе любитимуть. Увечері, коли всі зібралися разом, хата гуділа від сміху й тепла. Мама спекла з дітьми ще кілька маленьких пасочок, щоб кожен міг прикрасити свою — Юрко посипав горішками, Софійка додала цукрових квіточок, а Катруся поклала зверху крихітну писанку, яку їй допомогла зробити сестра.Настав Великдень. Родина пішла до церкви з кошиком, який сяяв, наче маленький скарб. Писанки Софійки вражали всіх своєю красою, паска Юрка була такою смачною, що навіть сусіди просили шматочок, а кошичок Катрусі викликав усмішки в кожного, хто його бачив. Після освячення всі сіли за стіл, і діти зрозуміли: це був найкращий Великдень, бо вони зробили його разом. Софійка шепнула Юркові й Катрусі: — Давайте наступного року ще більше вигадаємо! Може, спечемо паску у формі зайчика? Юрко засміявся: — І писанки з малюнками сонця! А Катруся додала: — І кошичок із зірочками!Так у цій родині народилася традиція — щороку готуватися до Великодня разом, додаючи до свята щось нове й веселе. І кожна дитина в селі, почувши цю історію, мріяла зробити те саме: розмалювати писанки, спекти паску й прикрасити кошичок, щоб подарувати своїй сім’ї радість і тепло.

Одного теплого весняного дня, напередодні Великодня, у штабі Щенячого патруля пролунав дзвінок. Райдер підняв слухавку і почув схвильований голос мера Гудвей: — Райдере, у нас біда! Хтось украв Великодній Сюрприз — гігантське яйце з подарунками для всіх дітей Пригодницької Бухти! Без нього свято пропаде!Райдер миттю скликав команду: — Цуценята, у нас термінова справа! Треба знайти Великодній Сюрприз. До роботи!Гонщик гавкнув: — Я вистежу злодія! Мій ніс уже готовий!Маршал весело підскочив: — А я перевірю, чи не залишив хтось гарячих слідів!Скай злетіла на своєму гелікоптері: — Погляну з неба — від мене нічого не сховається!Роккі схопив свій рюкзак з інструментами: — Якщо яйце десь застрягло, я його витягну!Кремез додав: — А я побудую щось, щоб дістатися до схованки!Команда розійшлася по Бухті. Гонщик швидко знайшов слід — кілька блискучих конфетті біля старого маяка. — Це точно з Великоднього Сюрпризу! — сказав він і покликав Райдера.Скай, пролітаючи над маяком, помітила щось дивне: — Райдере, бачу величезне яйце на вершині маяка! Але як воно туди потрапило? Усі зібралися біля маяка. На самій верхівці стояло гігантське яйце, розмальоване в яскраві кольори, але його оточували чайки, які гуділи та не підпускали нікого близько.— Ой-ой, здається, чайки думають, що це їхнє яйце! — засміявся Маршал, ледь не впавши від вітру.Роккі одразу придумав план: — Я зроблю маленьку драбину з мотузок і дощок, щоб піднятися! Кремез допоміг зібрати міцну конструкцію, а Гонщик відволікав чайок, розкидаючи шматочки хліба якомога далі від маяка. Скай обережно підлетіла ближче і зачепила яйце тросом, щоб спустити його вниз.Коли Великодній Сюрприз опинився на землі, він раптом тріснув — і з нього посипалися іграшки, солодощі та маленькі писанки для всіх дітей Бухти! Мер Гудвей прибігла і радісно заплескала в долоні: — Щенячий патруль, ви справжні герої! Свято врятовано!На Великдень у парку зібралися всі жителі. Кремез збудував веселу гірку для дітей, Роккі прикрасив її переробленими стрічками, а Маршал влаштував “пожежний” танець, розмахуючи лапами. Гонщик стежив за порядком, а Скай розкидала з неба кольорові пір’їнки.Так у Пригодницькій Бухті настав найсолодший і найвеселіший Великдень, а чайки з маяка ще довго гуділи, згадуючи свою пригоду з гігантським яйцем.

Одного сонячного ранку в Бухті Пригод пролунав сигнал тривоги. Райдер, лідер Щенячого патруля, перевірив свій планшет і вигукнув: — Щенята, до штабу! Трекер у біді!Усі щенята — Гонщик, Маршал, Скай, Кремез, Роккі та Зума — миттю прибігли до штабу. На екрані з’явився Трекер, який виглядав стурбованим. — Райдере, я в джунглях! Шукав рідкісну синю квітку для хворого друга, але застряг у густій хащі. Допоможіть, пор фавор! — сказав Трекер.— Не хвилюйся, Трекере, Щенячий патруль уже в дорозі! — відповів Райдер. — Жодна пригода не надто складна, жодне щеня не надто мале!Райдер швидко розподілив завдання. — Скай, ти розвідаєш джунглі з повітря. Кремез, твої інструменти знадобляться, щоб розчистити завали. Маршал, будь готовий загасити будь-яку пожежу. Вперед, Щенячий патруль!Скай злетіла на своєму гелікоптері, її очі уважно оглядали густі зелені джунглі. — Бачу Трекера! Він недалеко, але шлях перегороджують повалені дерева, — повідомила вона по рації.Кремез, сидячи за кермом свого бульдозера, вигукнув: — Кремез на шляху! Зараз розчищу дорогу! Його потужна машина легко прибрала гілки та стовбури, прокладаючи шлях для команди.Раптом попереду спалахнуло маленьке полум’я — суха трава загорілася від сонячного проміння. Маршал, не гаючи часу, схопив свій пожежний шланг. — Я в справі! — гавкнув він і швидко загасив вогонь. — Шлях безпечний!Нарешті команда дісталася до Трекера. Він сидів на краю яру, тримаючи в лапах синю квітку, яка сяяла, наче маленький самоцвіт. — Друзі, ви врятували мене! — радісно вигукнув Трекер. — Але нам треба поспішити, щоб доставити цю квітку моєму другу. Райдер посміхнувся: — Трекере, ти знаєш, що Щенячий патруль завжди готовий допомогти. Скай, підніми Трекера на своєму гелікоптері!Скай опустила рятувальний трос, і Трекер міцно вхопився за нього. Разом вони полетіли назад до Бухти Пригод, а решта щенят поспішали за ними на своїх машинах.Коли вони прибули, хворий друг Трекера — маленький папуга на ім’я Педро — уже чекав. Трекер обережно передав йому синю квітку. Педро понюхав її, і його очі засвітилися радістю. — Грасіас, друзі! Я почуваюся краще! — сказав Педро.Мешканці Бухти Пригод зібралися, щоб подякувати Щенячому патрулю. Райдер погладив Трекера по голові й сказав: — Молодці, щенята! Завдяки вашій сміливості та дружбі ми врятували день.А щенята радісно загавкали, знаючи, що разом вони можуть подолати будь-які перешкоди.Мораль: Дружба та сміливість долають будь-які перешкоди.

У зеленому лісі жили двоє друзів — Сонечко і Дощик. Сонечко любило світити яскраво, щоб усі квіти розквітали, а звірята грілися в його променях. Дощик же обожнював поливати землю, щоб трава росла соковитою, а струмки дзвеніли.Одного дня Сонечко сказало: «Дощику, пограймо разом!» Дощик погодився, і вони почали бавитися. Дощик пускав маленькі крапельки з хмаринки, а Сонечко світило крізь них своїми золотими промінчиками. І раптом у небі з’явилася Веселка — чудова дуга з червоним, помаранчевим, жовтим, зеленим, блакитним, синім і фіолетовим кольорами!Лисеня Лія, яке гуляло лісом, побачило Веселку і здивувалося: «Що це за диво?» Сонечко й Дощик засміялися. «Це наша картина, Ліє! — сказали вони. — Коли мої крапельки падають, а промінчики Сонечка проходять крізь них, вони розбиваються на кольори, і виходить Веселка!» Лія радісно заплескала лапками. «То Веселка — це коли ви, друзі, граєте разом?» — спитала вона. «Точно так! — відповів Дощик. — Ми з Сонечком різні, але коли ми разом, створюємо щось гарне».Того дня Лія ще довго дивилася на Веселку, а потім побігла розповідати друзям, що Веселка — це чарівна стрічка, яку малюють Сонечко й Дощик, коли бавляться разом. Пояснення для дитини: Веселка з’являється, коли після дощу світить сонце. Сонячне світло проходить через крапельки води в повітрі, і вони, як маленькі чарівні скельця, розкладають світло на сім кольорів. Ось чому Веселка така гарна!

У густому зеленому лісі, де сонячні промені грали в хованки з листям, жило маленьке зайченя Зефір. Зефір був найцікавішим зайчиком у лісі, адже він завжди хотів знати, чому все влаштовано саме так. А найбільше його цікавила усмішка його Мами Зайчихи — така тепла, що від неї ставало затишно навіть у найхолодніший день.— Мамо, чому ти так гарно усміхаєшся? — запитав якось Зефір, стрибаючи навколо мами, яка готувала морквяний пиріг.Мама Зайчиха лише загадково усміхнулася і відповіла: — Це мій маленький секрет, Зефірчику. Але якщо ти дуже хочеш, можеш спробувати його розгадати.Зефір вирішив, що це буде його великою пригодою. «Я знайду секрет маминої усмішки!» — подумав він і вирушив у ліс.Перша спроба: Чарівний подарунокЗефір подумав, що мамина усмішка з’являється через щось особливе. Він побіг до галявини, де росли найяскравіші квіти. Там він зібрав букет із ромашок, кульбаб і дзвіночків. Повернувшись додому, він гордо простягнув квіти Мамі Зайчисі.— Ой, які чудові квіти! — сказала мама, усміхаючись. — Дякую, мій маленький.Але Зефір помітив, що ця усмішка була такою ж, як завжди. «Це не секрет!» — подумав він і вирішив шукати далі.Друга спроба: Смачний сюрпризНаступного дня Зефір побачив, як Мама Зайчиха радіє, коли всі їдять її пиріг. «Може, секрет у смачній їжі?» — подумав він. Зефір попросив подругу Білочку допомогти зібрати найсолодші ягоди в лісі. Разом вони приготували ягідний десерт і поставили його на стіл.Мама Зайчиха скуштувала десерт і знову усміхнулася: — Який смачний сюрприз, Зефірчику! Ти молодець!Та усмішка була такою ж теплою, але не новою. Зефір зітхнув: «Це теж не секрет!»Третя спроба: Допомога маміЗефір почав сумніватися, чи вдасться йому розгадати мамину таємницю. Але одного вечора він помітив, як мама втомлено прибирала в норі після дня турбот. «Може, мама усміхається, коли не так втомлюється?» —подумав Зефір. Він тихенько прибрав розкидані морквини, помив тарілки і навіть застелив свою постіль.Коли Мама Зайчиха побачила це, її очі засвітилися, а усмішка стала ще яскравішою. — Зефірчику, ти мені так допоміг! Дякую, мій хороший.Але Зефір усе ще не був певен, що знайшов секрет. Він сів поруч із мамою і задумався.Розгадка секретуТого вечора Мама Зайчиха покликала Зефіра посидіти разом на галявині під зоряним небом. Вони дивилися на зірки, розмовляли про все на світі, а потім Зефір міцно обійняв маму. І тут він побачив її усмішку — найтеплішу, найяскравішу, яку він коли-небудь бачив. — Мамо, я зрозумів! — вигукнув Зефір. — Твоя усмішка стає такою, коли я з тобою, коли ми разом, коли я допомагаю чи обіймаю тебе!Мама Зайчиха засміялася і пригорнула Зефіра. — Ти розгадав мій секрет, маленький. Моя усмішка — це любов до тебе. А коли ти поруч, допомагаєш чи просто обіймаєш, ця любов сяє ще яскравіше.Зефір радісно застрибав. Він зрозумів, що секрет маминої усмішки — це прості речі: обійми, допомога, спільний час і любов, якою вони діляться.Тієї ночі Зефір заснув із власною усмішкою, знаючи, що може зробити Маму Зайчиху щасливою щодня.Мораль казки: Найбільше щастя для мами — це любов і турбота її дітей, які виявляються у простих, але щирих вчинках.

Одного сонячного ранку в затишному будиночку на пагорбі Свинка Пеппа прокинулася з великою ідеєю. Сьогодні був День Матері, і вона хотіла зробити для Мами Свинки щось особливе. Пеппа покликала свого братика Джорджа, який саме грав із улюбленим динозавром.— Джордже, сьогодні мамин день! Ми мусимо зробити їй найкращий сюрприз! — сказала Пеппа, стрибаючи від захвату.— Гррр! Сюрприз! — радісно прогундосив Джордж.Пеппа і Джордж тихенько спустилися до кухні, де Тато Свинка читав газету. Вони розповіли йому про свій план, і Тато Свинка, усміхнувшись, погодився допомогти.— Але що саме ми зробимо? — задумалася Пеппа. — Мама любить квіти, печиво і… калюжі!— Калюжі! — вигукнув Джордж і засміявся.Тато Свинка запропонував: — Давайте зробимо для мами чарівний сад із паперових квітів, спечемо її улюблене печиво і влаштуємо маленьку пригоду біля калюжі. Але все це має бути сюрпризом!Крок перший: Чарівний садПеппа і Джордж взяли кольоровий папір, ножиці (звісно, під наглядом Тата Свинки) і почали вирізати квіти. Пеппа зробила великі ромашки, а Джордж — маленькі соняшники, хоча один із них більше нагадував динозавра.— Гррр, квіти-динозаври! — гордо сказав Джордж.Вони приклеїли квіти до картонного дерева, яке Тато Свинка допоміг скласти. На кожній пелюстці Пеппа написала, за що вона любить Маму Свинку: «За твої обійми», «За смачні млинці», «За те, що ти найкраща мама!». Джордж намалював на своїй квітці динозавра і підписав: «Мама — гррр!».Крок другий: Печиво-сюрпризНа кухні Тато Свинка дістав рецепт маминого улюбленого печива з шоколадними крапельками. Пеппа сипала борошно, Джордж кидав шоколадні краплі (і трошки їх з’їв), а Тато Свинка слідкував, щоб усе йшло за планом. Коли печиво було готове, Пеппа прикрасила його різнокольоровою глазур’ю у вигляді сердечок.— Мама буде в захваті! — сказала Пеппа, облизуючи ложку з глазурі.Крок третій: Пригода біля калюжіПеппа згадала, як Мама Свинка завжди сміється, коли вони стрибають у калюжах. Тож вони з Джорджем вирішили влаштувати «Калюжну вечірку». Біля будинку була велика калюжа, яку Пеппа прикрасила блискітками (екологічними, звісно, адже Мама Свинка любить природу). Джордж приніс свій м’ячик, щоб пограти в «калюжний футбол».Час сюрпризуКоли Мама Свинка повернулася додому з прогулянки, Пеппа і Джордж закричали: — З Днем Матері, мамо!Вони показали їй чарівний сад із паперових квітів. Мама Свинка розчулилася, читаючи написи на пелюстках. Потім усі разом смакували печиво, і Мама Свинка сказала: — Це найсмачніше печиво в світі, бо ви зробили його з любов’ю!А коли вони вийшли надвір і почали стрибати в калюжі, Мама Свинка приєдналася до них, сміючись і бризкаючи водою. Навіть Тато Свинка не втримався і стрибнув у калюжу, чим викликав гучний регіт.Того вечора, сидячи разом за столом, Пеппа сказала: — Мамо, ти найкраща, бо ти завжди з нами граєшся і робиш нас щасливими. Мама Свинка обійняла Пеппу і Джорджа і відповіла: — А ви — мої найбільші скарби.І так закінчився найвеселіший День Матері, повний любові, сміху і, звісно, калюж! Мораль казки: Найкращий подарунок для мами — це любов, турбота і спільні радісні моменти.

Жив-був у зеленій долині маленький анкілозавр Бронко. Він був невисокий, але міцний, з твердою бронею на спині й хвостом, схожим на булаву. Бронко любив гуляти між гігантськими папоротями, слухати спів птеродактилів і грітися на сонечку. У долині жили різні динозаври: швидкі велоцираптори, величезні брахіозаври, грізні тиранозаври та грайливі трицератопси. Усі вони жили дружно, але часто сварилися через дрібниці — хто перший питиме з річки чи чий рев найгучніший.Одного ранку долину сколихнув гучний гуркіт. Земля затремтіла, а з високого вулкана на краю долини почав здійматися чорний дим. Динозаври зібралися на галявині, перелякано перемовляючись. — Вулкан прокидається! — закричав птеродактиль Піко, гойдаючись у небі. — Скоро лава заллє нашу долину!— Треба тікати! — пискнув маленький велоцираптор Віра. — Але куди?— Ми не встигнемо, — пробурмотів старий брахіозавр Бум, похитуючи довгою шиєю. — І куди підемо? Ми ж не знаємо, де безпечно!Бронко стояв осторонь і слухав. Його броня блищала на сонці, а очі світилися рішучістю. Він постукав хвостом по землі й гукнув:— Стривайте! Ми можемо знайти нову домівку, якщо працюватимемо разом! Я знаю стежку за долиною, де є зелена галявина біля озера. Але нам треба поспішити й діяти як команда!Динозаври здивовано подивилися на маленького анкілозавра. Тиранозавр Рекс пирхнув:— Ти? Маленький Бронко? Як ти нас поведеш?— Я не найшвидший і не найбільший, — відповів Бронко, — але я знаю, що разом ми сильніші. Хто зі мною?Першим підстрибнув Віра: — Я допоможу! Я швидкий і можу розвідати шлях!— А я можу нести важкі речі! — прогудів Бум, махнувши хвостом.— А я бачу все згори! — додав Піко, зробивши коло в небі.Навіть Рекс, трохи повагавшись, кивнув: — Гаразд, я приєднаюся. Але тільки тому, що не хочу залишитися сам!Подорож починаєтьсяБронко повів динозаврів через вузьку стежку, що вела за долину. Піко літав попереду, виглядаючи небезпеку. Віра бігав туди-сюди, перевіряючи, чи немає хижаків. Бум ніс на спині маленьких динозавриків, які втомилися, а Рекс розчищав шлях, відштовхуючи великі камені.Але дорога була нелегкою. Спершу вони натрапили на густий ліс із колючими кущами. Віра застряг, і його довелося витягати. Потім шлях перегородила річка. Бронко запропонував:— Бум, ти можеш перенести нас через річку, якщо ми триматимемося за твій хвіст!Бум обережно увійшов у воду, а динозаври, тримаючись за нього, перейшли на інший берег. Навіть Рекс, який боявся намочити лапи, подякував Бумові.Випробування в каньйоніНаступного дня вони дісталися до вузького каньйону. Вулкан уже гудів сильніше, і попіл падав із неба. У каньйоні лежала величезна скеля, яка перегороджувала шлях.— Ми пропали! — застогнав Віра.— Ні, — сказав Бронко. — Рекс, твоя сила нам потрібна! А я допоможу своїм хвостом.Рекс і Бронко разом штовхали скелю. Рекс ричав, а Бронко гупав хвостом, аж доки скеля не покотилася вбік. Усі динозаври радісно заревли.Нова домівкаНарешті, після кількох днів подорожі, Піко закричав із неба: — Я бачу її! Зелену галявину біля озера!Динозаври вибігли на простору долину. Там було багато трави, чисте озеро й жодного вулкана поблизу. Усі радісно стрибали, а Бронко посміхнувся:— Ми зробили це разом. Кожен із вас допоміг, і тепер у нас є новий дім!Навіть Рекс, який завжди бурчав, підійшов до Бронка й сказав: — Ти молодець, малий. Без тебе ми б не впоралися.Мораль казкиВідтоді динозаври жили в новій долині й більше не сварилися через дрібниці. Вони зрозуміли, що, коли працюють разом, можуть подолати будь-які труднощі — навіть грізний вулкан. А Бронко, маленький анкілозавр із великим серцем, став улюбленцем усіх і часто нагадував: «Разом ми — сила!»