Вірменські народні казки

Жив собі юнак, який вирішив одружитися. Він звернувся до батька за благословенням.— Добре, сину, — сказав батько. — Я дам тобі своє благословення, але спершу принеси мені золоту монету, зароблену власною працею.Юнак лише всміхнувся, адже в нього вже була золота монета. Наступного дня він відніс її батькові. Той узяв монету, поглянув на неї і без вагань кинув у річку.— Тепер ти благословиш мене на шлюб? — запитав син.— Ні, — відповів батько. — Це не гроші, які ти заробив сам.Юнак здивувався: звідки батько дізнався? Але вирішив спробувати ще раз. Наступного дня він попросив золоту монету в матері й знову приніс її батькові. Але й цього разу монета полетіла в річку.— Чому ти так робиш? Я ж приніс те, що ти вимагав!— Ти не заробив цих грошей, — спокійно відповів батько. Юнак замислився. Якщо так триватиме й далі, він ніколи не отримає батьківського благословення. Тож вирішив знайти роботу й самостійно заробити золоту монету.Минули дні, наповнені важкою працею, але зрештою він досяг мети. З гордістю приніс батькові зароблену монету.Та коли батько, як і раніше, збирався кинути її в річку, юнак не витримав. Він схопив його за руку й вигукнув:— Ні, батьку, не роби цього! Я тяжко працював, щоб заробити ці гроші!Батько всміхнувся:— Тепер, сину, я благословляю тебе на створення сім’ї. Ти зрозумів справжню ціну зароблених грошей і віднині витрачатимеш їх мудро.Так юнак одружився і більше ніколи не пускав гроші на вітер.

Одного разу селянин пішов до лісу за дровами, а його собака пішла разом з ним. Вони зайшли в ліс, і раптом на них напав вовк. Він хотів з’їсти собаку, але вона зі сльозами на очах сказала:— Що я тобі поганого зробила, що хочеш мене з’їсти? Якщо ти мене з’їси, завтра знову будеш голодний. Краще підемо до мого господаря: там мені дають хліб і їжу кожного дня, будемо жити разом. Вовк зрозумів, що собака має рацію, і погодився. Вони йшли разом, і коли підійшли до села, вовк помітив, що на шиї собаки є рани.— Ого, добре ти живеш, але чому твоя шия така? — запитав він.— О, брате, у мого господаря поганий характер. Кожного разу, коли він дає мені їжу, він спочатку надягає на мене ланцюг і каже: «Їж».— Ні, брате, я краще повернуся назад. Я не хочу жити з ситим животом, але з ланцюгом на шиї.Яка мораль казки “Собака і вовк”?:Казка вчить, що краще бути вільним і не залежати від чужої волі, навіть якщо це означає мати менше матеріальних благ. Свобода та незалежність важливіші за ситість, коли вона дається з обмеженнями.

Жили-були чоловік і жінка, але між ними не було згоди: постійно сварились і ображали одне одного. Чоловік часто називав свою дружину дурною, а вона у відповідь звинувачувала його у тому, що він теж дурень. Так вони й жили — вічно в скандалах.Якось чоловік приніс додому сто фунтів масла і рису. Дружина розлютилась:– Ти що, зовсім розуму не маєш? Ти ж дурень, навіщо купив стільки масла і рису? Може, ти вже збираєшся святкувати весілля нашого сина чи готуватися до похорону свого батька?Чоловік здивовано відповів:– Про що ти говориш? Які весілля і похорони? Все це добре приберемо. Хай стоїть, поки не прийде Карнавал.Дружина заспокоїлася, приховала продукти й почала чекати. Час минав, а Карнавал так і не з’являвся. Одного разу, сидячи на лавці перед домом, вона побачила незнайомця, що йшов вулицею. Вона підняла руку і покликала його:– Гей, брате, підійди сюди!Незнайомець зупинився.– Слухай, брате, тебе часом не Карнавалом звуть? – запитала жінка.Хлопець зрозумів, що жінка не зовсім при здоровому глузді, і вирішив пожартувати:– Так, сестро, я Карнавал. А що сталося?Жінка почала скаржитись:– Знаєш що, Карнавале, ми не наймалися зберігати твої продукти. Чому ти так довго не забрав їх? Тепер все твоє добро лежить тут, а я змушена тобі все це зберігати! – Не сердься, сестро, я щойно йшов сюди, шукаючи ваш дім. Ось і знайшов, нарешті, – відповів Карнавал, вирішивши зробити вигляд, що все це правда.– Добре, заходь і забирай, – сказала жінка.Незнайомець зайшов у будинок, взяв мішки з рисом і маслом, навантажив їх на спину і пішов. Повернувшись додому, чоловік запитав у дружини:– Ну, що, Карнавал з’явився?– Так, з’явився, забрав усе своє, – відповіла жінка. – Я йому все віддала.– Який Карнавал? Про що ти говориш? Ти що, зовсім здуріла? Масло і рис? Як ти могла так?Жінка показала чоловікові, якою дорогою пішов «Карнавал». Чоловік осідлав коня і поїхав слідом.Тим часом Карнавал, помітивши, що чоловік їде за ним, сховав мішки з рисом і маслом у кущах і почав йти пішки. Коли чоловік наздогнав його, запитав:– Ти не бачив мандрівника, що йшов цією дорогою?– Так, бачив, – відповів “Карнавал”. – І що він ніс?– Масло і рис.– Ага, той самий! Коли ти його бачив?– Давно вже.– Як ти думаєш, я його наздожену, якщо буду швидше їхати?– Ну, навряд чи. – сказав «Карнавал». – Дивись: ти на коні, а він пішки. Поки твій кінь переставить всі свої ноги, рахуй: раз-два-три-чотири, а той, за ким ти женеться, адже на двох ногах. Йому, щоб ноги переставити, треба зробити всього лише: раз-два, раз-два! Уже швидше, ніж ти на коні будеш робити ра-а-з-два-а-а-три-и-и-чот-и-и-ри!Чоловік погодився і залишив коня, сам побігши пішки. Він постійно повторював:– Раз-два, раз-два, раз-два, раз-два!Карнавал тим часом навантажив мішки на коня і поїхав іншою дорогою.Чоловік, після довгого бігу, не знайшов ні Карнавала, ні його коня. Всі сліди зникли. Повернувшись додому, він почав знову сваритися з дружиною за втрату масла і рису. А дружина звинувачувала його за втрату коня.І так вони й продовжували сваритися: він її дурною назве, вона його дурнем. А Карнавал, посміхаючись, дивився на все це з боку.

Жив у одного господаря віслюк. Захворів він якось і не міг більше працювати. Господар подумав: «Навіщо годувати віслюка дарма? Краще відведу його в гори». Так і зробив: відвів віслюка в гори й повернувся додому.Що було робити бідному віслюкові? Знайшов він у горах печеру і став там жити. Удень пасся, їв молоду траву, а вночі ховався в печері та спав.Минув місяць, потім другий, третій. Віслюк видужав, повеселішав і набрався сил.Якось його помітили вовк і лис, що жили в тих горах. Побачили віслюка й вирішили його з’їсти. Але силою його не здолати — таким дужим він став. Тоді лис каже:— Де сила не бере, там хитрість допоможе.Пішли вони до віслюка та й кажуть:— Давай, сусіде, знайомитись!Познайомилися. Лис і продовжує:— Раз ми сусіди й живемо в одних горах, треба дотримуватися гірського закону: молодший слухається старшого. Тож давай з’ясуємо, хто з нас трьох найстарший.Першим заговорив вовк:— Я той вовк, що ці гори посіяв. А горам уже мільйон років! — А я, — додав лис, — той лис, що їх поливав, тому вони такими високими виросли.— Ви й справді старі, — відповів віслюк. — А скільки мені років, я й сам не пам’ятаю. Але це легко дізнатися. Коли я народився, господар викарбував на моїй лівій задній підкові число й дату. Ви ж старі, а старість — сестра мудрості, тож грамоту знаєте. Прочитайте, що там написано.Сказавши це, віслюк підняв задню ногу.— Дай-но гляну, — озвався вовк і підійшов ззаду.А віслюк тільки того й чекав. Як ударив вовка копитом межи очі — той упав і більше не ворухнувся.— А тепер ти, лисоньку, сусіде дорогий, подивися, може, розбереш, що там написано, — каже віслюк і знову піднімає ногу.Лис зрозумів, що справа кепська, відійшов подалі й мовив:— Друже, ти серед нас найстарший! Вовк, як дізнався про твій вік, аж закляк від подиву. Бувай здоровий, сусіде!Сказав це й дременув у гори.

Жив-був цар. Якось послав він у всі сторони вісників, які почали вигукувати до народу:— Ей, ви! Хто з вас зможе найкраще збрехати, тому цар подарує золоте яблуко!Почали приходити до царя звідусіль: царевичі, діти назирів, везирів — одним словом, дуже багато людей. Але ніхто не зміг догодити царю. Нарешті прийшов до нього бідняк із великим глечиком у руці.— Чого тобі треба? — запитав цар. — Здоров будь, царю! — відповів бідняк. — Я прийшов отримати свої гроші: адже ти винен мені глечик золота. — Брехня! — вигукнув цар. — Я нічого тобі не винен! — Брехня? Тоді дай мені золоте яблуко, коли я збрехав.Цар, зрозумівши хитрість, почав відмовлятися:— Ні, ти не брешеш. — А якщо не брешу, тоді віддай борг, — сказав бідняк.Цар, побачивши, що хитрун переміг, нічого не відповів, а мовчки дістав і віддав біднякові золоте яблуко.