Чарівна парасолька (Страх самотності)

Жила-була дівчинка Марійка. Вона любила гуляти парком, слухати спів пташок і спостерігати, як вітер гойдає листя на деревах. Але Марійка часто почувалася самотньою. Їй здавалося, що ніхто не хоче з нею дружити, і від цього в її серці оселився тихий страх: а що, як вона назавжди залишиться одна?

Одного дощового дня Марійка йшла додому, коли раптом побачила під старою липою яскраву парасольку — синю, з малюнками маленьких зірочок. Вона лежала просто на траві, ніби чекала на когось. Дівчинка підняла її, розкрила — і раптом почула тоненький голосок:

— Привіт, Марійко! Я — Чарівна Парасолька. Бачу, тобі сумно. Може, я допоможу?

Марійка здивувалася, але відповіла:

— Привіт… Але як ти можеш мені допомогти? Я боюся, що ніхто не захоче зі мною дружити.

Парасолька легенько засміялася:

— Не бійся! Я вмію знаходити друзів. Просто тримай мене міцно і зроби маленький крок — підійди до когось. Я буду з тобою, і ти відчуєш себе сміливішою.

Наступного дня Марійка взяла парасольку і пішла до парку. Там на лавці сиділа дівчинка з книжкою. Марійка зазвичай просто пройшла б повз, але цього разу парасолька тихенько шепнула:

— Спитай, що вона читає. Це легко!

Марійка набрала повітря в груди й сказала:

— Привіт… А що ти читаєш?

Дівчинка підняла очі й усміхнулася:

— О, це казка про драконів! Хочеш, розкажу?

Так почалася їхня розмова. Виявилося, що дівчинку звали Оленка, і вона теж любила казки. Вони гуляли разом, сміялися і навіть домовилися зустрітися ще раз. Марійка була щаслива, а парасолька тихенько сказала:

— Бачиш? Треба було лише зробити крок.

Через кілька днів Марійка з парасолькою пішла на майданчик, де діти грали в м’яча. Вона завжди боялася приєднатися, але парасолька підбадьорила:

— Запропонуй пограти разом. Ти впораєшся!

Марійка несміливо підійшла і сказала:

— Можна з вами?

Хлопчик із м’ячем кивнув:

— Звісно! Давай грати!

Того дня Марійка бігала, сміялася і вперше відчула, що вона не сама. Діти запросили її приходити ще, і страх самотності, який так довго жив у її серці, почав танути, як ранковий туман.

З часом Марійка зрозуміла, що парасолька більше не розмовляє. Одного вечора вона запитала:

— Чому ти мовчиш? Ти більше не чарівна?

Парасолька відповіла востаннє:

— Я допомогла тобі знайти друзів і повірити в себе. Тепер моя магія в тобі, Марійко. Ти знаєш, що справжні друзі завжди поруч — варто лише зробити крок назустріч.

Відтоді Марійка більше не боялася самотності. Вона навчилася усміхатися людям, питати, ділитися — і щоразу знаходила тих, хто ставав її другом. А синю парасольку з зірочками вона зберігала вдома, як нагадування про те, що сміливість і доброта завжди відкривають двері до нових сердець.

Попередня Дід і рак

Наступна Сонце, Мороз і Вітер