Чарівний годинник
- Автор: Адміністратор
- 25 січня 2026
У маленькому затишному містечку, де всі будинки мали яскраві дахи, а на вулицях росли високі каштани, стояв особливий годинник. Він височів на головній площі вже сто років і був незвичайним. Цей годинник мав чарівну силу — він відраховував час до Нового року, а коли стрілки доходили до дванадцятої, з його дзвону вилітали золоті сніжинки, що виконували бажання.
Але цього року, коли до Нового року залишилося всього три дні, сталося щось дивне. Годинник перестав цокати. Його великі стрілки застигли на місці, а дзвін замовк.
— Що ж тепер буде? — схвилювалася бабуся Олена, яка продавала пиріжки на площі. — Якщо годинник не проб’є дванадцять разів, Новий рік не настане!
Про це почули троє друзів: семирічна Соломійка, шестирічний Максимко і п’ятирічна Оленка. Вони сиділи біля фонтану й годували голубів.
— Треба щось робити! — рішуче сказала Соломійка, встаючи. — Ми не можемо залишитися без Нового року!
— А як ми можемо допомогти? — засумнівався Максимко. — Ми ж малі.
— Малі, але розумні! — підбадьорила його Оленка. — Мій дідусь казав, що всередині годинника живе Часовий гном. Може, йому потрібна допомога?
Діти підійшли до високих дерев’яних дверей біля підніжжя вежі. Двері були зачинені великим іржавим замком.
— Дивіться! — вигукнула Соломійка. — Тут якісь дивні знаки!
На дверях були вирізьблені три символи: сонце, місяць і зірка.
— Це загадка! — здогадався Максимко. — Треба натиснути їх у правильному порядку!
— Але в якому? — задумалася Оленка.
Соломійка присіла навпочіпки й уважно подивилася на символи.
— Я знаю! Спочатку сходить сонце вранці, потім з’являються зірки ввечері, а місяць — уночі!
Вона натиснула символи в цьому порядку — і двері заскреготіли та відчинилися!
Усередині вежі було темно й трохи страшно. Крутими сходами діти піднялися нагору, тримаючись за руки. Нарешті вони опинилися у великій кімнаті, де цокав величезний механізм годинника. Але тепер він не працював — усі шестерні застигли.
— Хто тут? — почувся тоненький голосок.
З-за великого колеса виглянув маленький гном у синьому ковпаку. Він виглядав дуже засмученим.
— Ми прийшли допомогти! — сказала Соломійка. — Чому годинник зупинився?
Гном зітхнув:
— Я Тік-Так, Часовий гном. Годинник зупинився, бо зникли три чарівні камінці, які дають йому силу. Без них механізм не працює.
— А де ці камінці? — запитав Максимко.
— Їх викрала Зимова Вітряниця — примхлива чарівниця, яка не любить свята. Вона сховала їх у трьох різних місцях містечка. — Тік-Так дістав старий пергамент. — Ось загадки, де їх шукати.
Перший камінець — червоний, як серце.
Там, де мами печуть хліб і пиріжки,
де пахне корицею і теплом.
— Це пекарня! — одразу здогадалася Оленка.
Діти побігли до пекарні пані Марійки. Там справді пахло ванільними булочками й корицею. Вони все розповіли пекарці.
— Ой, діточки, сьогодні вранці я знайшла дивний червоний камінчик у борошні! Думала, хтось загубив. Ось він!
Пані Марійка дістала з кишені фартуха камінець, що світився теплим червоним світлом.
— Один є! — зраділа Соломійка. — Читаймо другу загадку!
Другий камінець — синій, як небо.
Там, де діти сміються й граються,
де гойдалки злітають до зірок.
— Дитячий майданчик! — вигукнув Максимко.
На майданчику вони шукали всюди: під гойдалками, у пісочниці, на гірці. Оленка помітила, що одна з гойдалок світиться блакитним світлом.
— Дивіться! Камінець прив’язаний до ланцюжка гойдалки!
Максимко заліз на гойдалку й обережно відв’язав синій камінець.
— Два! Залишився ще один! — Соломійка розгорнула пергамент.
Третій камінець — зелений, як надія.
Там, де книжки живуть на полицях,
де казки чекають маленьких читачів.
— Бібліотека! — хором вигукнули всі троє.
У бібліотеці пані Ольга, бібліотекарка, здивувалася, побачивши дітей:
— Що трапилося, малята?
Вони розповіли про свою пригоду. Пані Ольга замислилася:
— Сьогодні, коли я розставляла книжки, одна казка світилася зеленим світлом. Це було так дивно! Ось вона.
Вона дістала з полиці книжку «Новорічні чудеса». Коли Соломійка відкрила її, зсередини випав зелений камінець.
— Ура! Ми знайшли всі три! — зраділи діти.
Вони помчали назад до вежі годинника. Тік-Так аж підстрибнув від радості, коли побачив камінці.
— Ви молодці! Тепер треба вставити кожен камінець у правильне місце в механізмі. Червоний — це серце годинника, він дає енергію. Синій — це розум, він відлічує час. Зелений — це надія, він береже мрії.
Діти допомогли Тік-Таку вставити камінці. Щойно останній камінець став на своє місце, годинник ожив! Шестерні закрутилися, стрілки почали рухатися, і пролунав дзвін:
— Дзень-дзень-дзень!
Годинник наздоганяв утрачений час, і до Нового року знову пішов відлік.
— Дякую вам, маленькі герої! — сказав Тік-Так. — Ви врятували Новий рік для всього містечка! А за вашу доброту й розум годинник виконає по одному вашому бажанню просто зараз!
Соломійка побажала, щоб усі діти в містечку отримали подарунки на Новий рік. Максимко побажав, щоб його бабуся одужала. А маленька Оленка побажала, щоб Зимова Вітряниця більше не була такою злою й теж могла радіти святам.
І сталося диво! З дзвону годинника вилетіли золоті сніжинки, що розлетілися по всьому місту. А десь далеко, у крижаному замку, Зимова Вітряниця раптом усміхнулася — вперше за багато років. Їй стало тепло на серці, і вона вирішила більше ніколи не псувати свята.
Коли настав Новий рік, годинник пробив дванадцять разів, як ніколи раніше, а золоті сніжинки танцювали в повітрі. Усі жителі містечка вийшли на площу й дякували трьом маленьким героям.
— Бачиш, — сказала Соломійка Максимкові, — ми були малі, але змогли зробити велику справу!
— Бо ми були разом! — додала Оленка.
І це була правда. Адже найсильніше чарівництво — це дружба, доброта і віра в чудеса.
