Динозавр, що не хотів їсти овочі

У далекому-далекому світі, де сонце сяє яскравіше, ніж золотий листок папороті, а ріки течуть медом і молоком, жив собі маленький динозавр Трікс. Він був трицератопсом — з трьома гострими рогами на голові, як у короля джунглів, і хвостом, що махав, наче великий вентилятор. Він обожнював бігати по зеленіших галявинах, стрибати через величезні гриби й ганятися за метеликами розміром з парасольку. Але була одна велика біда: Трікс ненавидів овочі!

— Мамо, ну чому? — бурчав він щоразу, коли перед ним ставили тарілку з морквою, броколі та шпинатом. — Вони зелені, як жабки, і хрустять, наче сухі гілки! Краще я з’їм шматок ананаса або… ой, а де мій улюблений стейк з папороті?

Мама Трікса, мудра стара трицератопсиха Елла, тільки зітхала і гладила його по шипах.

— Синку, овочі — це таємна сила землі! Без них ти не зможеш бігати швидко, стрибати високо й грати з друзями цілий день. Вони як чарівні камінці, що дають енергію сонця.

Але Трікс тільки фиркав і ховав моркву під листком. “Я сильний і без них!” — думав він.

У Трікса були найкращі друзі в усьому динозаврському лісі: швидкий велоцираптор Спрінт, який бігав, наче вітер, і повільний, але добрий брахіозавр Лені, що міг дістати найсмачніші фрукти з верхівок дерев. Кожного ранку вони збиралися на Великій Галявині для пригод. Сьогодні планували велику пригоду: полювання на “скарб дракона” — блискучу скелю, заховану за Великим Водоспадом.

— Ура! — викрикнув Трікс, коли друзі зібралися. — Я буду лідером! Спрінт, ти розвідник, а Лені — той, хто несе карту!

Вони помчали стежкою, стрибаючи через калюжі й уникаючи хитрих ліз. Спрінт гасав попереду, Лені повільно, але впевнено крокував, а Трікс… Трікс намагався тримати темп. Але десь на півдорозі, після третього стрибка через потік, його лапи почали тремтіти.

— Фух… фух… — важко дихав він. — Чекайте… я… я трохи втомився.

Спрінт обернувся, його пір’я встали дибки від здивування.

— Тріксе, ти ж наш чемпіон! Як так? Ми тільки почали!

Лені нахилив довгу шию і м’яко посміхнувся.

— Може, ти забув про сніданок? Моя мама каже, що без зелених друзів земля не дає сили.

— Та ну! — відмахнувся Трікс. — Я просто… перегрівся. Ходімо далі!

Вони дійшли до Водоспаду — величезного, ревучого, з райдугою над ним, наче чарівний міст. Там, за водяною завісою, блищала скеля — скарб дракона! Але щоб її дістати, треба було перестрибнути прірву, повну слизьких мохів, і підняти важкий камінь.

— Я перший! — вигукнув Спрінт і одним стрибком опинився на іншому березі.

Лені простягнув шию, як жираф, і легко штовхнув камінь ногою.

— Твоя черга, Тріксе! — гукнули друзі.

Трікс розігнався… і… плюх! Його лапи підкосилися, і він ковзнув у прірву, зачепившись рогами за корінь. Серце калатало, як барабан, а сили — нуль. Він висів, як мокрий листок, і не міг ані підтягнутися, ані закричати.

— Друзі! Допоможіть! — нарешті прошепотів він.

Спрінт і Лені кинулися на порятунок. Спрінт кинув лозу, Лені витягнув Трікса своєю потужною шиєю. Коли всі опинилися в безпеці, Трікс сів на землю і заплакав — не від болю, а від сорому.

— Я… я не зміг. Через мене ми не знайшли скарб. Ви такі сильні, а я… слабак.

Спрінт потер лапою ріг Трікса.

— Ей, не сумуй. Знаєш, чому ми сильні? Бо я їм черв’яків з зеленню — вони дають швидкість! А Лені жує листя цілий день — і може тягнути дерева!

Лені кивнув, жуючи жменю свіжої трави.

— Овочі — як чарівний еліксир. Без них ти не можеш грати довго. Подивись: ось ця морква, що ти сховав учора, — вона як сонячний промінь у кишені. Спробуй!

Трікс неохоче взяв моркву. Вона хруснула… і раптом у роті розтеклось тепло, ніби ковток свіжого вітру. Сили повернулися, ніби хтось натиснув магічний гудок. Він скочив на ноги!

— Вау! Я відчуваю себе… королем джунглів!

Разом вони підняли камінь — легко, як пір’їнку. Під ним лежав скарб: блискуча скеля, а в ній — чарівні кристали, що сяяли кольорами веселки. Трікс обійняв друзів.

— Дякую! Відтепер я буду їсти овочі. Бо без них… без них не можна грати з вами вічно!

З того дня Трікс став найвеселішим динозавром у лісі. Він їв салати з броколі, як морозиво, і моркву — як солодощі. А друзі грали цілий день, від сходу сонця до зір. І всі знали: справжня сила — не в рогах чи лапах, а в маленьких зелених друзях, що ховають у собі сонце.

І жили вони щасливо, хрумкаючи овочі та перемагаючи пригоди.

Попередня Пори року | аудіо казки на ніч

Наступна Осіння квітка й весняна квітка