🎃 Джек і перший гарбузовий ліхтар (за ірландською легендою)

Жив колись у старовинному селі чоловік, якого звали Джек. Він був дотепний і веселий, але трохи… скупий.
Коли сусіди просили допомоги — він завжди казав:
— Потім! У мене важливіші справи!

Одного вечора, у переддень Самайну — стародавнього кельтського свята, яке відзначали на межі осені та зими (з 31 жовтня на 1 листопада), коли за повір’ям духи мандрують між світом живих і світом мертвих — Джек зустрів на дорозі самого Чорта.

— Джеку, — мовив той, — твій час прийшов. Підеш зі мною?
— Еге ж, але спершу пригостиш мене яблучним соком, — хитро відповів Джек.

Чорт погодився, але грошей у нього, звісно, не було. Тоді Джек умовив його перетворитися на срібну монету. Та тільки-но це сталося, як Джек швидко поклав монету до кишені — поруч із маленьким хрестиком.

Чорт не міг повернутися у свій вигляд і мусив обіцяти Джеку, що ніколи не забере його душу.

Минуло багато років. Джек постарів і відійшов у засвіти. Але у Рай його не пустили — за скупість. У Пекло теж не взяли — бо Чорт дав слово.

І тоді Джек залишився між світами. Було темно й холодно.

— Хоч маленький вогник мені дай! — попросив він у Чорта.

Той кинув йому жаринку з пекельного вогню, щоб не блукав у цілковитій темряві. Джек поклав її в порожню ріпу, яку ніс із собою, і з того часу мандрує світом зі своїм ліхтариком.

А люди, почувши цю історію, почали робити такі самі ліхтарі, щоб світити у ніч Самайну. Коли вони переїхали до нової землі — Америки — тамтешні гарбузи були великі й круглі. Тож саме з них і зробили перші гарбузові ліхтарі — символ свята, яке ми сьогодні знаємо як Геловін.

🌟 Мораль:
Навіть найтемніша ніч не страшна, якщо в серці є іскра добра.

Попередня Одинак | аудіоказка українською

Наступна Жовтий лелека