Жили собі чоловік і жінка. У них було двоє дітей: донечка і маленький синочок.
— Доню, доню, — казала мати, — ми підемо на роботу, принесемо тобі булочку, пошиємо сукенку, купимо хустинку. А ти будь розумницею, бережи братика і не виходь з двору.
Батьки пішли, але донечка забула, що їй наказували. Посадила братика на травичці під віконцем, а сама побігла на вулицю. Там загулялася, затрималася. Тим часом налетіли гуси-лебеді, підхопили хлопчика і понесли його на своїх крилах.
Коли дівчинка повернулася, вона глянула — братика немає! Вона схопилася, кинулася туди-сюди, але його ніде не було. Заливаючись слізьми, вона кликала братика, голосила, знаючи, що батько й мати її сваритимуть, але хлопчик не відгукнувся.
Дівчинка вибігла в чисте поле. Вдалині майнули гуси-лебеді й зникли за темним лісом. Вона здогадалася, що ті забрали її братика, і побігла їх наздоганяти. Бігла, бігла, аж тут стоїть піч.
— Пічко, пічко, скажи, куди гуси-лебеді полетіли? — звернулася дівчинка.
– З’їж мій житній пиріжок – скажу.
– У мого батечка і пшеничні не їдяться!
Пічка нічого не сказала.
Побігла дівчинка далі, бачить – росте яблуня.
– Яблуне, яблуне, скажи, куди гуси-лебеді полетіли.
– З’їж моє лісове яблуко – скажу.
– У мого батечка і садові не їдяться!
Яблуня нічого не сказала.
Побігла дівчинка далі, тече молочна річка, киселеві береги.
– Молочна річко, киселеві береги, куди гуси-лебеді полетіли?
– Поїж мого киселику з молоком – скажу.
– У мого батечка й вершки не їдяться!
І довго було б їй бігати полями та блукати лісом, та, на щастя, трапився їй їжак; хотіла вона була його копнути, та поколотися побоялась і питає:
– Їжачку, їжачку, чи не бачив, куди гуси-лебеді полетіли?
– Он туди! – показав.
Біжить дівчинка далі — і бачить хатинку на курячих ніжках, яка стоїть та повертається. У хатинці сидить баба-Яга — з жилистим обличчям і глиняною ногою. А на лаві сидить її братик і грається золотими яблучками. Побачила його дівчинка, підкралася, схопила його й побігла геть. Але гуси-лебеді помітили її і полетіли слідом.
Що робити? Біжить дівчинка і бачить молочну річку, береги якої були з киселю.
— Річко-матінко, сховай мене!
— Поїж мого киселику!
Дівчинка поїла, і річка посадила її під бережок. Гуси-лебеді пролетіли мимо. Вийшла вона, подякувала і знову побігла з братиком. Але гуси-лебеді повернулися і знову летять назустріч!
Що робити далі? Ось і яблуня стоїть.
— Яблуне, яблуне-матінко, сховай мене!
— З’їж моє лісове яблучко!
Дівчинка швидко з’їла яблучко, і яблуня сховала її гілочками та листочками. Гуси-лебеді пролетіли мимо. Вийшла дівчинка знову і побігла з братиком, але гуси-лебеді побачили її і летять за нею, ось-ось схоплять!
На щастя, попереду стоїть пічка.
— Господине пічко, сховай мене!
— Поїж мого житнього пиріжка!
Дівчині швиденько пиріжка в рот, а сама в піч, сіла в челюсті. Гуси-лебеді політали-політали, покричали-покричали і ні з чим полетіли.
А дівчинка разом із братиком прибігла додому, а тут і батько з матір’ю прийшли.
