Казка про старого лева

У місті, що зветься по-княжому Львів,
Не так вже й багато знайдеться левів.
Ну трохи знайдеться. Та як не крути —
То все кам’яні велетенські коти.
І тільки одного зустрінеш в трамваї,
В цукерні, де часто він чай попиває,
На Галицькім ринку купує він шинку,
Шпондерок, морквинку, десяток яєць —
І з кошиком повним вертає до Ринку,
А далі зникає в одній з кам’яниць.

У місті, що зветься по-княжому Львів,
Наш Лев оселитись давно вже хотів.
Хоч був він царем, та не звіром страшним,
А добрим напрочуд, до того ж, старим.
У Відні колись він отримав освіту,
За час царювання об’їздив півсвіту,
У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,
Бував у Венеції, бачив Париж,
Останнє кохання зустрів на Бродвеї —
Чимало побачив наш Лев дивовиж.

Та міста, що зветься по-княжому Львів,
На жодне у світі міняти не смів,
Бо Левові предки — тепер кам’яні —
Частенько з’являлись старому у сні
(Бо знали, що нудився дуже на троні,
Навіть не тішився царській короні),
Заходили тихо в просторі палати,
І прадід на вухо йому шепотів:
«Як втомишся, Левку, володарювати,
Вертайся, правнучку, у місто левів»

У місті, що зветься по-княжому Львів,
Наш Лев незабаром назавжди осів.
Оскільки ж високе походження мав,
Найвищу мансарду собі відшукав.
Простора, весела, вікон — чотири,
Кращої годі шукати квартири —
А східці рипучі ведуть на горище,
Маленькі дверцята виводять на дах —
І звідти вже бачиш все місто.
А вище — хіба жовто-синій на Ратуші стяг.

Попередня Котик, який не міг заснути | з аудіоказкою

Наступна Лис і Дрозд