Лисиця і куріпка

Одного разу зустріла лисиця на узліссі сіру куріпку та й питає:

— Скажи, любонько, як це ти вдень спокійно спиш?

— Та нічого складного! — відповіла куріпка. — Ховаю голову під крильце — і солодко дрімаю. Хочеш, покажу?

Куріпка вмостилася на місці, сховала голову під крильце — і прикинулась сплячою. А лисиця тільки того й чекала: очі загорілися, підкралася ближче — та цап її за крило! І мерщій — навтьоки, в зубах тримає здобич.

Пробігає повз річку, а там пралі білизну полощуть. Побачили лисицю — та як закричать:

— Ой, дивіться! Он лисиця куріпку в зубах несе!

Почула куріпка крики, нашорошилась — і шепоче лисиці:

— Ех, і цікавий тут народ! Хіба ж не соромно — лізти в чужі справи?

Лисиця на мить замислилась:
«А й справді, яке їм діло?» — і розтулила пащу, хотіла вже праль добряче вилаяти…

Але тільки-но відкрила рот — куріпка враз вислизнула, злетіла й сіла високо на гілці дуба.

Лисиця скреготнула зубами та пробурмотіла:

— Ех! Ніколи не треба балакати даремно!

А куріпка, всміхаючись зверху, відповіла:

— А ще спати вдень — не завжди добра ідея!

Попередня Великоднє диво маленьких рук

Наступна Гуси Баби Яги