Не моя справа!

У нашому селі жив собі один чоловік, такий уже дивак, що як тільки хтось йому щось розповість — одразу відповідає:

— А мені що до того? Чужа справа — не моя справа. Навіть небо чужого лиха не боїться!

Тож і прозвали його всі в селі — Не-моя-справа.

Якось цей чоловік поїхав до міста й купив мішок соєвих бобів. Закинув його собі на плече й пішов додому. Та не помітив, що мішок дірявий. І поки крокує, боби один за одним висипаються просто на дорогу.

Наздоганяє його сусід, теж із базару вертається. Побачив, як боби сиплються, та й питає:

— А як гадаєш, коли в когось біда — слід йому про це сказати?

— Та ні, — буркнув Не-моя-справа. — Чужі справи — не моя турбота. Тобі ж яка з того користь?

Сусід зітхнув, нічого не сказав.

Ідуть далі. А боби — сип, сип, сип… Мішок уже напівпорожній. Сусід знову питає:

— А як можна допомогти, хіба не варто?

— Навіщо? — знизав плечима Не-моя-справа. — Допомагай, коли сам хочеш мати з цього вигоду. А так — не встрявай!

От дійшли вони до села. Тільки тут Не-моя-справа побачив, що мішок майже порожній, і бобів майже не залишилося.

Розсердився, загорлав:

— Чому ж ти нічого не сказав?! Он скільки загубив!

Сусід спокійно відповів:

— Та ж ти сам казав: не моя справа. От я й не втручався…

Попередня Як лисиця перехитрила лева

Наступна Маленький автобус і безпечний переїзд