Пастух і вовк (Хлопчик, який кричав “Вовк!”)
- Автор: Адміністратор
- 25 січня 2026
Був собі колись пастух, що пас овець у горах. Часом розпалював вогнище під деревом, а часом сидів, споглядаючи далекі схили, де інші пастухи доглядали свої отари.
Якось хлопцеві стало страшенно нудно. Думав він, думав, як себе розважити, аж вигадав. Зліз на великий камінь і гукнув щосили:
— Вовки! Вовки! Рятуйте!
Ближній пастух почув крик і кинувся на поміч. Хлопець, побачивши його, зрадів: «О, зараз повеселюся, хай ще й інші прибіжать!» І знову закричав:
— Вовки! Вовки напали на овець! Допоможіть!
Інші пастухи, почувши, помчали щодуху. Прибігли, захекані, і питають:
— Де вовки? Кажи, де вони?
А хлопець, сидячи на камені, всміхнувся:
— Які вовки? То я пожартував, хотів вас налякати!
— Що за жарти? — обурився один пастух.
— Ганяв нас, наче дурнів, щоб посміятися? — додав інший. — Ох, і відлупцювати б тебе!
Пастухи, бурмочучи, пішли до своїх овець, а хлопець тішився, сміючись із їхньої довірливості. «Ще раз так пожартую, — думав, — раз вийшло, то й вдруге вдасться».
За кілька днів він знову закричав:
— Вовки! Вовки! Рятуйте!
Пастухи перезирнулися:
— Знов він кричить, — сказав один.
— Може, знову жартує? — засумнівався другий.
— А якщо ні? Біжімо про всяк випадок!
І вони кинулися бігти. А хлопець, побачивши їх, аж заливався сміхом:
— Ха-ха! Ну й легковірні! Знов повелися!
— Ти нас знову за дурнів маєш? — розгнівався один.
— Серце мало не вискочило, поки добігли! — додав інший.
Пастухи, стримуючи злість, мовчки повернулися до своїх справ.
Минуло трохи часу. Сидів якось пастух під деревом біля вогнища, аж раптом побачив, як величезний вовк мчить до його овець, вишкіривши ікла.
— Ой, лихо! Вовк! — закричав хлопець, кидаючись геть. — Вовк! Рятуйте! Мої вівці!
Він гукав щосили, благаючи допомоги. Та пастухи, почувши, лише посміялися:
— Чуєте цього брехуна? — гукнув один.
— Знов жартує, — відмахнувся інший. — Годі нам його слухати.
Хлопець не вгавав:
— Справді вовк! Правду кажу! Біжіть швидше, бо овець порве!
— Дури когось іншого! — крикнули йому. — Знаємо твої жарти!
Ніхто не прийшов. Вовк роздер кількох овець і зник у лісі. Хлопець залишився сам, гірко шкодуючи про свої витівки.
Відтоді він затямив: хто часто бреше, тому не вірять, навіть коли каже правду.
