Одного ясного вечора, коли сонце поволі сідало над прекрасним світом, мудрий старий Півень злетів на дерево, щоб улаштуватися на ніч. Перш ніж заснути, він тричі змахнув крилами й голосно проспівав. Та щойно зібрався сховати голову під крило, як його пильні очі вловили рудий спалах і довгий загострений ніс — просто під деревом стояв пан Лис.
— Чи чув ти дивовижну новину? — вигукнув Лис радісно й збуджено.
— Яку саме? — спокійно поцікавився Півень. Та в душі його щось тремтіло, адже, як відомо, Лиса він боявся неабияк.
— Твоя родина, моя родина і всі інші звірі домовилися забути давні сварки й відтепер жити в мирі та дружбі, — провадив Лис. — Уяви собі! Я просто не можу дочекатися, щоб обійняти тебе. Злітай-но вниз, дорогий друже, й відсвяткуймо цю радісну подію разом!
— Яка велична звістка! — мовив Півень. — Я щиро радий це чути.
Та говорив він ніби розсіяно і, ставши навшпиньки, пильно вдивлявся кудись удалечінь.
— Що ти там бачиш? — занепокоєно спитав Лис.
— Здається мені, що сюди біжить пара Собак. Напевно, і вони вже почули добру новину й…
Але Лис не став слухати далі. Він миттю кинувся навтьоки.
— Стій! — гукнув Півень. — Чого ж ти тікаєш? Тепер же Собаки — твої друзі!
— Так, — відповів Лис на бігу. — Але вони могли ще не дізнатися про цю новину. Та й узагалі, я маю одну дуже важливу справу, про яку ледь не забув.
Півень усміхнувся, сховав голову в пір’я й спокійно заснув, адже йому вдалося перехитрити вельми хитрого ворога.
Мораль:
Хто сам звик обманювати, того легко обвести навколо пальця.
