Порятунок Алекса на засніженій горі
- Автор: Адміністратор
- 25 січня 2026
Уявіть собі далеку, засніжену країну, де гора Джейка височіє над долиною, мов велетенський кришталевий замок, увінчаний білими шапками хмар. Там, де вітер шепоче таємниці сніжинкам, а сонце грає на льодяних сталактитах, як на намистинах з діамантів, живе хлопчик Алекс. Він був сміливим і пустотливим, як маленьке ведмежа, і любив понад усе кататися на санчатах з вершини гори. “Я – король снігових пригод!” – кричав він, ковзаючи вниз, і вітер сміявся у відповідь.
Одного морозного ранку, коли небо було синє, як око снігового вовка, Алекс вирішив: “Сьогодні я підкорю найвищу вершину! Сам, без жодної допомоги!” Він узяв свої червоні санчата, накинув теплий шарф і помчав до гори, не сказавши ні слова тітці Мей, яка пекла свіжі пиріжки з яблуками. Гора Джейка кликала його, як стара казка: “Іди, іди, тут ховаються скарби з льоду!”
Але гора, хоч і красива, була хитрою. Вона любила грати в хованки з мандрівниками. Алекс піднімався все вище, хапаючись за крижані гілки, сміючись над подихом морозу. “Ха-ха, я швидший за снігову лавину!” – вигукував він. Та раптом… тріск! Санчата вислизнули з рук, і хлопчик послизнувся на слизькому льодовику. Він покотився вниз, як кулька зі снігу, пролетівши повз крижані печери, де ховаються ельфи морозу, і впав у глибоку снігову пастку – величезну прірву, вкриту товстим шаром льоду. “Допоможіть!” – закричав Алекс, але його голос загубився в гулі вітру. Він тремтів, як листочок на холодному подиху зими, і думав: “Чому я не взяв з собою друга?”
Тим часом унизу, в теплій хатинці Патруля, де пахло гарячим какао і свіжим хлібом, Райдер і його вірні щенята гралися сніжками. Гонщик ганявся за м’ячем, Скай кружляла в повітрі, як метелик, а Кремез копирсався в снігу, шукаючи “скарб” – стару кістку. Раптом задзвонив екстрений сигнал – червона лампа замигала, мов чарівна зірка. “Патруль, готуйся до дій!” – вигукнув Райдер, і щенята завмерли, як солдатики в строю.
– Це Алекс! Він застряг на горі Джейка, на слизькому льоду! – закричав Райдер, дивлячись на екран. – Якщо не поспішимо, мороз з’їсть його, як морозиво!
Щенята заскакали від хвилювання. “Я готова до порятунку!” – гавкнула Скай, розправляючи крила свого вертольота. “Гонщик на варті!” – гавкнув Гонщик, хапаючи кігті для льоду. А Маршал, як завжди, спіткнувся об свою лапу: “Ууупс! Я маю аптечку для замерзлих!” Усі засміялися, але швидко зібралися. Райдер сів у свій снігохід, і Патруль помчав до гори, прорізаючи сніг, як корабель хвилі.
Дорога була повна чарівних перешкод. Спочатку вони зустріли снігову бурю – білі вихори танцювали, як феї, засліплюючи очі. “Скай, полети вперед і розвій хмари!” – наказав Райдер. Скай знялася в небо, її вертоліт гудів, як бджолиний рій, і крильцями розігнала заметіль. “Льодовий міст!” – гавкнув Зума, коли вони підійшли до прірви, вкритої тонким льодом, що хрустів, як сухе печиво. “Кремез, твій час!” – крикнув Райдер. Кремез висунув свою бульдозерну лопату і проклав міцний шлях, а Еверест, новачок з холодних земель, укладав снігові цеглини, щоб міст став твердим, як скеля.
Нарешті вони дісталися до пастки Алекса. Хлопчик сидів, обіймаючи коліна, і вже бачив, як снігові гноми шепочуть йому байки про вічну зиму. “Тримайся, друже! Патруль тут!” – гукнув Райдер. Гонщик спустився на мотузці з кігтями, що чіплялися за лід, як кігті яструба. “Я врятую тебе, крок за кроком!” – гавкнув він. Але лід тріщав під вагою! “Треба хитріше!” – подумав Райдер. “Маршал, твоя снігова гармата!”
Маршал вистрелив м’якими сніговими кульками, що розтопилися і створили слизьку доріжку. Скай спустила трос від вертольота, а Еверест сформував крижаний трап, блискучий, як веселка. Алекс хапнувся за трос, і разом вони витягли його – повільно, обережно, ніби витягували з казкового сну. “Дякую, друзі! Я більше ніколи не піду сам!” – прошепотів Алекс, обіймаючи Гонщика.
Коли сонце сіло, фарбуючи сніг у рожеві й золоті барви, Патруль повернувся додому. Тітка Мей чекала з гарячим какао і пиріжками, а гора Джейка помахала їм хмарами, ніби кажучи: “До нових пригод!” Алекс заснув з посмішкою, мріючи про снігові замки, але тепер знав: найкращі пригоди – з друзями.
Тому, діти, пам’ятайте: зима – це чарівниця, але безпека – твій найнадійніший чарівний амулет. А Патруль завжди на варті, бо справжні герої не ті, хто біжить сам, а ті, хто тримається за лапи.
