Про селянина та його пана

Одного разу вирішив селянин Гаспар повернути борг своєму панові. Прийшов до його маєтку, постукав у двері та запитав у наймички:

— Пан удома?

— Авжеж, сидить зі своїми приятелями й снідає.

— Передай йому, що я приніс позичені гроші.

Побігла наймичка до господаря:

— Прийшов Гаспар, гроші приніс!

Пан зрадів:

— От і добре! Веди його сюди. — А до гостей шепнув: — Це мій боржник, простак ще той. Зараз покажу вам фокус: пожартуємо з нього — і досхочу посміємося.

Зайшов Гаспар до кімнати:

— Доброго дня, пане!

— І тобі доброго, Гаспаре. Присідай ось біля каміна, відпочинь з дороги.

Сів селянин на лавку, роззирнувся, а пан із посмішкою питає:

— Що нового у твоєму господарстві?

— Та пригода була! Наша корова привела аж п’ятеро телят!

— П’ятеро? Не може бути! А як же п’ятому дісталося молока, коли четверо смокчуть?

— А те саме, що і я зараз: сидить та очима пасе.

Пан знітився, а гості заусміхались. Він буркнув:

— Сюзанн, принеси Гаспарові тарілку.

Принесли. А тим часом перед паном поставили велике блюдо з рибою. Він кинув Гаспарові дві худющі рибинки.

Селянин узяв їх, підніс до вуха, ніби слухає, похитав головою та поклав назад.

— Що, не свіжі? — глузливо спитав пан.

— Та ні, пане. Просто рік тому в річці втопився мій дядько. Я оце й запитав у рибок, як йому там. Але ці сказали, що тоді ще й на світі не були. Може, он той жирненький короп щось розповість?

— Дивак! Ну бери вже…

Після риби принесли шинку. Пан запропонував:

— Гаспаре, шинки хочеш?

— Ще б пак!

Пан урочисто подав йому крихітний шматочок. Гаспар з’їв, облизався, витяг ножика, відрізав ще шмат — і ще.

— Гей, обережно, — каже пан. — Кажуть, хто забагато шинки з’їсть — того мову відбирає.

— Спасибі, пане! У мене вдома якраз балакуча жінка, день і ніч язиком меле. Візьму решту шинки їй — може, хоч трохи помовчить!

Сховав окіст у торбину, попрощався й пішов. А пан — аби ще чогось не вчудив — сам його до воріт провів.

Коли повернувся — гості сміялись так, що аж за животи хапались.

Ну що, як думаєте: з кого вони сміялись? З Гаспара — навряд.

Попередня Розділене щастя

Наступна Кожному своє