Про Зоряного Їжачка

У далекому-далекому лісі жив маленький їжачок на ім’я Колючко. Він був дуже добрим і розумним, але мав одну таємницю – боявся темряви. Щоночі, коли сонце ховалося за обрієм, а небо вкривалося зорями, Колючко ховався у своїй нірці та боявся навіть виглянути назовні.

– А раптом у темряві живуть страшні чудовиська? – хвилювався він.

Його друзі – зайченя, білочка й сова – веселилися під нічним небом, гралися у хованки, ловили світлячків, а їжачок сидів у своїй схованці й тільки слухав їхній сміх.

Одного разу стара мудра Совушка підлетіла до нього й лагідно спитала:

– Чому ти боїшся ночі, Колючко?

– Бо я не бачу, що ховається в темряві, – зітхнув їжачок.

– А ти спробуй подивитися на ніч по-іншому, – сказала Совушка. – Піди за мною!

Їжачок довго вагався, але набрався сміливості та вийшов зі своєї схованки. Совушка привела його до великої галявини, і він підняв голову…

Яке ж диво відкрилося перед ним! Весь небосхил сяяв тисячами зірок, а між ними тихо прокладала свій шлях Срібна Луна. Від цього світла темрява вже не здавалася такою страшною – вона була м’якою, як мамина колискова.

– Дивись, – сказала Совушка, – темрява не страшна. У ній живе світло, просто треба вміти його побачити!

Їжачок усміхнувся. Він уперше відчув, що ніч може бути прекрасною. З того часу він більше не боявся темряви й навіть почав виходити на нічні прогулянки разом із друзями.

А коли йому ставало трохи лячно, він згадував зоряне небо й слова Совушки:
«Темрява не страшна, якщо знайти в ній світло».

Попередня Сосонка

Наступна Куликове болото