Один чоловік мав собаку на ім’я Сірко — вже дуже стару й виснажену. Хазяїн бачив, що пес став непотрібним, не здатний допомогти в господарстві, тому прогнав його.
Сірко блукав по полю, і ось до нього підійшов вовк і запитав:
— Чого ти тут блукаєш?
Сірко відповів:
— Та що ж, брате, хазяїн прогнав мене, і я тепер просто йду.
Вовк мовив:
— А якщо я допоможу тобі повернутись до нього, ти знову станеш йому потрібним?
Сірко зрадів і відповів:
— Так, допоможи, брате, і я тобі чимось віддячую.
Вовк подумав і сказав:
— Слухай, ось що: коли твій хазяїн вийде з жінкою жати, і вона залишить дитину під копою, ти будеш обережно ходити навколо поля, щоб я знав, де воно. Тоді я візьму дитину, а ти забереш її від мене, ніби я тебе злякаю, і віддам дитину назад.
У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом, та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:
— Гидж-га, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка і забрав дитину: приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:
— На, Сірко їж,— за те, що не дав вовкові дитини з’їсти!
Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи.
Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сам сів коло його і каже:
— А сип, жінко, галушки, та будем вечерять.
Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко і думає:
«Треба подякувати вовкові, що він мені таку вигоду зробив».
А той чоловік, діждавши м’ясниць, віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе зазву у хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.
Ось вовк, чекаючи неділю, прийшов на те місце, яке йому вказав Сірко. Того ж дня у чоловіка було весілля. Сірко вийшов до нього, провів до хати і посадив під столом. Потім Сірко взяв пляшку горілки, поклав м’яса і поніс під стіл. Люди почали хочуть бити собаку, але чоловік заспокоїв їх:
— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, тому я теж буду до нього добрим, поки він живе.
Сірко, помітивши, що на столі є найсмачніше, узяв це і подав вовкові. Він нагодував його і поїв так, що вовк не витримав і сказав:
— Тепер буду співати!
Сірко відповів:
— Не співай, бо буде біда! Краще я ще дам тобі пляшку горілки, але мовчи.
Вовк випив горілку і каже:
— Тепер буду співати!
І так загавкав під столом, що деякі люди втікли, а інші хотіли побити вовка. Сірко ліг на нього, ніби хоче задушити. Хазяїн сказав:
— Не бийте вовка, бо якщо ви його вб’єте, то й Сірка вб’єте! Він сам усе владнає — не чіпайте їх.
Сірко вивів вовка на поле і сказав:
— Ти мені допоміг, я тобі. І вони попрощалися.
