Сніговик Білобок і зимові правила

На розі Кленової вулиці, біля великого світлофора, стояв Сніговик Білобок. Діти зліпили його тут учора, дали йому червоний шалик, морквяний ніс і приклеїли великі добрі очі з ґудзиків. А ще вони зробили йому помаранчевий жилет — як у справжнього помічника на дорозі!

Білобок дуже любив своє місце. Звідси він бачив усю вулицю: і світлофор, і пішохідний перехід, і автівки, що їздили туди-сюди. Але найбільше він любив спостерігати за маленькими жителями лісу, які щодня ходили цією дорогою до школи.

Перший сніг щойно випав, і все навколо стало красивим та блискучим. Але Білобок помітив, що разом із цією красою прийшли й небезпеки.

Раненько з лісу вистрибнуло Зайченя Стрибунець. Воно так поспішало до школи, що бігло по тротуару, не дивлячись під лапки.

— Стривай! — гукнув Білобок.

Але було пізно. Зайченя наступило на крижану латку — і шльоп! — впало просто на маленький хвостик.

— Ой-ой-ой! — заплакало Зайченя.

Білобок ласкаво всміхнувся:

— Зайченятко, коли на вулиці лід і сніг, не можна бігти. Треба йти маленькими кроками, повільно й обов’язково дивитися під лапки. Бачиш ці блискучі плями? Це ожеледиця — дуже слизько!

— А як же я встигну до школи? — засмутилося Зайченя.

— Вийди з дому на п’ять хвилин раніше, — порадив Білобок. — Краще прийти вчасно й цілим, ніж поспішати та впасти.

Зайченя кивнуло, встало й пішло далі — тепер обережно, маленькими кроками.

Наступного дня до переходу підійшло Лисеня Рудик. Світлофор горів червоним, але Рудик озирнувся й подумав:
«Машин немає, можна швидко перебігти!»

— Зупинись! — скрикнув Білобок так голосно, що Лисеня здригнулося.

— Чому? — здивувалося воно. — Машин же немає!

— Подивися уважніше, — сказав Білобок. — Бачиш, он там, за поворотом, їде автівка. А взимку, коли на дорозі сніг і лід, машини не можуть зупинитися так швидко, як влітку. Водій побачить тебе й натисне на гальма, але автівка проїде ще багато метрів, перш ніж зупиниться. Це називається гальмівний шлях.

Лисеня дочекалося, поки світлофор засвітився зеленим, подивилося ліворуч і праворуч — і лише тоді перейшло дорогу.

— Молодець! — похвалив Білобок. — Запам’ятай: узимку червоне світло — твій найкращий друг. Воно тебе захищає!

Увечері, коли вже смеркало, повертався додому Їжачок Колючка. На ньому була темно-коричнева куртка, і Білобок ледве-ледве розгледів його в сутінках.

— Їжачку! — покликав він. — Підійди, будь ласка!

Їжачок підійшов.

— Бачиш, як уже темно? — запитав Білобок. — А взимку темніє дуже рано. Водії в автівках майже не бачать тебе в темному одязі.

— То що ж мені робити? — злякався Їжачок.

Білобок усміхнувся й дістав із кишені свого жилета маленьку світловідбивну стрічку у формі зірочки.

— Прикріпи цю зірочку до куртки або рюкзачка. Вона відбиває світло фар, і водії бачать тебе здалеку! А ще попроси маму купити тобі яскраву куртку — жовту, червону або помаранчеву. Така куртка — мов маячок у темряві!

Їжачок прикріпив зірочку й радісно побіг додому — тепер уже маленькими кроками, бо пам’ятав про ожеледицю.

Одного разу вдарив сильний снігопад. Сніг падав так густо, що майже нічого не було видно. Білобок занепокоївся: а що як хтось заблукає або потрапить у біду?

І справді — до переходу підійшли одразу Зайченя, Лисеня, Їжачок, а ще Бобренятко й Білочка. Усі розгублено дивилися на білу завірюху.

— Друзі, — сказав Білобок, — коли сніжить так сильно, треба бути особливо обережними. Ось правила снігової безпеки:

Перше. Ідіть лише по тротуару, якомога далі від краю дороги. Якщо тротуару немає — ідіть назустріч машинам, щоб вони вас бачили.
Друге. Не виходьте на дорогу з-за сніжних заметів — водій може вас не помітити.
Третє. Переходьте дорогу тільки на зеленому світлі й лише по переходу. Подивіться ліворуч, потім праворуч, потім знову ліворуч — і лише тоді йдіть.
Четверте. Не поспішайте й не біжіть! Пам’ятайте про гальмівний шлях.
П’яте. Якщо страшно або не впевнені — попросіть дорослого перейти разом із вами. Це не соромно, а розумно!

— А ще, — додав Білобок, — коли йдете вулицею, не дивіться в телефон і не слухайте музику в навушниках. Вам потрібно чути, що відбувається навколо!

Звірятка уважно слухали. Потім Бобренятко запитало:

— А чому ти знаєш так багато про безпеку?

Білобок усміхнувся:

— Тому що я стою тут щодня і бачу, що трапляється. Я хочу, щоб усі мої друзі були здорові й щасливі. А ще діти дали мені помаранчевий жилет — це означає, що я помічник. І моя робота — допомагати вам!

Зима минала. Сонечко пригрівало дедалі сильніше, і Білобок знав, що скоро розтане. Та він не сумував.

Останнього дня, перед тим як перетворитися на веселий струмочок, до нього прийшли всі звірята.

— Дякуємо тобі, Білобоче! — сказало Зайченя. — Завдяки тобі я навчилося обережно ходити по льоду.
— А я тепер завжди чекаю на зелене світло! — додало Лисеня.
— А я ношу світловідбивач і яскраву куртку! — показав Їжачок.

Білобок зворушився:

— Я дуже радий, друзі. А знаєте що? Тепер ви самі можете навчати інших цим правилам. Допомагайте меншим, нагадуйте одне одному про безпеку — і тоді всі будуть у безпеці!

Того самого вечора Білобок розтанув. Але діти, які зліпили його, запам’ятали, яким чудовим помічником він був. І наступної зими вони знову зліпили Сніговика Білобока — на тому самому місці, біля світлофора, з помаранчевим жилетом.

А звірята й досі пам’ятають його правила та завжди їх дотримуються.

Попередня Фея Сніжинок

Наступна Принцеса Льодових Скульптур