Сова і Коник | аудіоказка слухати

Сова завжди спить удень. А вже після заходу сонця, коли рожеве світло зникає з неба, а тіні повільно підіймаються лісом, вона вилітає зі свого старого дупла, струшуючи пір’я й кліпаючи очима. Тоді її дивне «ху-ху-ху-у-у» розноситься тихим лісом, і вона починає полювання на комах і жуків, жаб і мишей, яких так полюбляє їсти.

Жила-була одна стара Сова, що з роками стала дуже сердитою й примхливою, особливо коли хтось турбував її денний сон. Одного теплого літнього після обіду, коли вона дрімала у своєму дуплі в старому дубі, неподалік Коник-стрибун почав співати веселу, але дуже різку пісню. Стару Сову це розлютило, і вона висунула голову з дупла, який слугував їй і дверима, і вікном.

— Забирайся звідси, пане, — сказала вона Коникові. — Хіба в тебе немає манер? Ти мав би хоча б поважати мій вік і дати мені спати в тиші!

Але Коник зухвало відповів, що має таке ж право на своє місце під сонцем, як Сова — на своє місце в старому дубі. Після цього він заспівав ще голосніше й ще різкіше.

Мудра стара Сова добре знала, що сперечатися з Коником, як і з будь-ким іншим, не має сенсу. До того ж удень її очі були недостатньо гострі, щоб покарати Коника так, як він на те заслуговував. Тож вона відклала всі грубі слова й заговорила з ним дуже лагідно.

— Знаєш, Конику, а мені навіть подобається твій спів. У мене є чарівний напій, який, кажуть, допомагає співати ще краще. Підійди ближче — я хочу тебе пригостити.

Нерозумний Коник повірив улесливим словам Сови. Він підстрибнув до її сховку, але щойно опинився так близько, що стара Сова змогла добре його розгледіти, вона накинулася на нього й проковтнула.

Улесливість — не доказ щирого захоплення. Не дозволяй лестощам приспати твою пильність перед ворогом.

Попередня Білосніжка й Розочка

Наступна Перший сніг