Як Мороз прикрашає дерева
- Автор: Адміністратор
- 25 січня 2026
Жив собі в крижаному палаці дідусь Мороз. А з ним жила його онучка — маленька Марічка. Вона дуже любила запитувати:
— Дідусю, а як ти робиш сніг?
— Дідусю, а чому сніжинки всі різні?
— Дідусю, а як ти прикрашаєш дерева?
Одного разу Мороз усміхнувся і сказав:
— Знаєш що, Марічко? Сьогодні я візьму тебе з собою на роботу! Побачиш усе на власні очі!
— Ура-а-а! — зраділа дівчинка й застрибала від щастя.
Вони взяли чарівні пензлики, відерця зі срібною фарбою та крижані мішечки з інеєм. Марічка несла маленьке відерце, а дідусь — велике.
— Дідусю, а куди ми йдемо?
— До лісу! Там на нас чекають дерева. Вони всю осінь скидали листя, втомилися, а тепер сплять. І ми зробимо їм сюрприз — прикрасимо до зими!
Прийшли вони до лісу. Темно, тихо, тільки місяць світить.
— Дивись уважно! — сказав Мороз. — Спочатку я дихаю холодом на гілочки… От так… Ф-ф-ф-у-у-у!
І справді — де Мороз дихнув, там гілочка вкрилася тонесеньким льодом.
— Ой, дідусю! Вона заблищала! — зраділа Марічка.
— А тепер найцікавіше! Беру пензлик, вмокаю в срібну фарбу — це крихітні крижинки води, які замерзають, — і малюю візерунки!
Мороз легенько провів пензликом по гілці. І раптом — дзінь! — на ній виріс маленький кришталевий листочок!
— Дідусю, дай я спробую! — попросила Марічка.
— Давай! Тільки обережно, не поспішай.
Марічка взяла пензлик, але так хвилювалася, що провела ним занадто швидко. Візерунок вийшов кривий і швидко розтанув.
— Ой! Не виходить! — засмутилася дівчинка.
— Не засмучуйся! Головний секрет — робити все повільно, з любов’ю. Дивись: я дихаю на гілочку, рахую до трьох — раз, два, три — і тоді малюю. Спробуй ще раз!
Марічка глибоко вдихнула й подихала на гілочку берізки:
— Ф-ф-ф-у-у… Раз… два… три…
Потім обережно провела пензликом. І — о диво! — на гілці з’явився гарненький сріблястий візерунок!
— У мене вийшло! Дідусю, дивись!
— Молодець! А тепер найскладніше — зробити сніжинки!
Мороз дістав крижані мішечки.
— Тут особлива вода з хмаринок. Я беру крихітну краплинку, дихаю на неї холодом і… Дивись!
У повітрі з’явилася маленька зірочка, потім ще одна, ще! Вони поволі падали на гілки, і дерева вкривалися білим пухнастим снігом.
— Вау! Це ж справжнє чарівництво!
— Ні, Марічко. Це не чарівництво — це закони природи! Коли дуже холодно, вода перетворюється на лід. Я просто допомагаю їй зробити це красиво!
Вони працювали всю ніч. Марічка прикрашала тоненькі гілочки, а дідусь Мороз — товсті. Він показував їй, як робити бурульки:
— Крапля води повільно стікає вниз, я дихаю на неї — і вона застигає! Ось і виходить бурулька!
А ще вони малювали візерунки на корі дерев — такі, як на вікнах!
— Дідусю, а чому ти кожному дереву робиш різні прикраси?
— Бо всі дерева різні, внученько! Берізка — тонка, їй личать легкі срібні мережива. Дуб — сильний, йому підходять великі кришталеві бурульки. Ялинка — пухнаста, їй до лиця сніжні шапочки. Треба відчувати, що кому личить!
Нарешті, коли схід сонця вже зазирав крізь гілки, робота була закінчена. Весь ліс сяяв, блищав, переливався!
— Ой! — почули вони писк.
Це прокинулася Білочка. Вона вискочила з дупла, подивилася навколо й аж ойкнула:
— Яка краса! Хто це зробив?
— Це ми! — гордо сказала Марічка. — Я і дідусь Мороз!
— Дякуємо вам! Тепер наш ліс — як казковий!
Додому Марічка йшла втомлена, але щаслива.
— Дідусю, а завтра ми знову підемо прикрашати дерева?
— Звичайно! У мене ще багато роботи. Треба прикрасити всі ліси, всі парки, всі дерева у світі!
— А я тобі допомагатиму!
— Тільки пам’ятай головне правило…
— Знаю! Робити все повільно, обережно, з любов’ю! І тоді виходить красиво!
— Правильно, внученько. А ще треба розуміти, що кожне дерево особливе, і для кожного треба підібрати свої прикраси.
З того дня Марічка кожної зими допомагала дідусеві Морозу прикрашати дерева. Тому, якщо ви бачите взимку дерева, вкриті інеєм та снігом, знайте — це дідусь Мороз з Марічкою приходили вночі й старанно, з любов’ю, прикрашали кожну гілочку!
А коли вранці сонечко освітлює дерева, і вони блищать, як діаманти, — це означає, що Мороз добре попрацював і зробив усе, як треба!
