Як цап хизувався перед бараном

Одного зимового дня баран блукав містечком, збираючи стебла сіна, які випали з возів. На ганку грівся на сонці цап. Побачивши барана, він почав кепкувати:

— Гей, ти, опудало в кожусі! Виглядаєш, як той ведмідь, насилу рухаєшся. Подивись-но на мене — я прудкий і жвавий у легенькому сюртуку!

— Мені й у кожусі добре, дарма що я схожий на опудало, — спокійно відповів баран.

— Та ти тільки глянь, який я гарний у сюртуку, як легко мені танцювати! — похвалився цап і почав показувати свої вміння. Сп’явся на задні лапи, передні задер вгору, головою махнув то в один, то в інший бік, хвостиком круть-верть, шию дугою вигнув і борідкою потряс.

Баран мовчки спостерігав, а потім сказав:

— Ну, потривай до вечора. Як вдарить мороз, побачимо, хто з нас виграє.

Сонце сіло за обрій, і небо розфарбувалося червоними стовпами. З-за лісу виглянув мороз, зі страшними очима, і дмухнув холодом. Лід затріщав, дерево в лісі залущало, неначе рушниця стріляє.

Мороз ударив і по барану, але той лише злегка здригнувся — йому було тепло в його густому кожусі.

Як мороз узявся за цапа, той аж підскочив, ніби його окропом обдали.

— Гей, ти, лапище-мужичище! — закричав цап до барана. — Скидай швидше кожух, дай мені хоч трохи погрітися!

— Та хіба ж можна, щоб такий пан, як ти, у простий кожух впугався? — спокійно відповів баран.

Цап почав благати:

— Ой, братику, баранчику, голубчику! Не витримаю, холод так дошкуляє! Ніби ножами шкіру ріже та голками шпигує. Дай хоч до твого кожуха притулитися, боки погріти!

— Та йди вже, чваньку, грійся, — сказав баран. — Знаю я, що не з добра пан у жупані ходить, бо свити не має. Та що ж, не вперше це, як сюртук біля кожуха боки гріє…

Попередня Заєць і Їжак

Наступна Про Піратів Острова Зірок