Як Вовчик навчився керувати гнівом (Управління емоціями)
- Автор: Адміністратор
- 25 січня 2026
Жив собі в лісі маленький Вовчик. Він був добрим і веселим, але коли щось йшло не за його планом, він страшенно злився. Якщо в нього не виходило збудувати башту з гілочок, він сердито розкидав їх навколо. Якщо хтось ненавмисно зачіпав його хвостиком, Вовчик гарчав і тупотів лапками.
Одного разу під час гри Вовчик і зайченя Круть будували місточок через струмок. Але раптом місточок зламався, і Вовчик вибухнув гнівом. Його лапки тремтіли, вуха піднялися догори, а очі блищали від злості. Він люто грюкнув лапою по землі й гучно завив:
– Це нечесно! Чому завжди все ламається?!
Зайченя злякано відскочило назад, а ворон Каркарич, що сидів на гілці, сплеснув крилами:
– Ой-йой! Твоїй злості місця в лісі не знайдеться!
Та раптом з-за дерев вийшла мудра Сова. Вона тихо, але впевнено запитала:
– Вовчику, ти хочеш навчитися керувати своїм гнівом?
Вовчик сердито пирхнув, але зацікавлено глянув на Сову. Вона привела його до великого дерева, під яким був розсипаний м’який пісок.
– Коли ти злишся, – пояснила Сова, – спробуй зробити три речі. Спочатку глибоко вдихни носиком і повільно видихни ротиком. Спробуй три рази.
Вовчик недовірливо спробував. Раз… два… три… І раптом його серце забилося трохи спокійніше.
– Тепер, коли відчуваєш, що гнів підкрадається, почни рахувати до десяти. Повільно, не поспішаючи.
Вовчик почав: «Один… два… три…» – і поки дорахував до десяти, його вушка більше не були притиснуті до голови.
– А тепер, – усміхнулася Сова, – намалюй на піску, як виглядає твій гнів.
Вовчик задумався і лапкою почав малювати. Він намалював велику бурю, яка трощить усе навколо, а поруч – сонце, яке повертає спокій. Коли він закінчив, йому стало легше. Він стер бурю лапкою і глибоко зітхнув.
– Бачиш? Гнів – це лише хмара, що проходить, – сказала Сова. – І ти можеш керувати нею.
З того дня, коли Вовчик відчував злість, він згадував урок Сови. Спочатку він дихав, потім рахував, а якщо гнів був дуже сильним – малював його на піску. Незабаром друзі помітили, що Вовчик більше не гарчить без причини, а сам став спокійнішим і щасливішим.
А коли зайченя Круть одного разу засмутилося через зламаний місточок, Вовчик лагідно сказав:
– Давай разом глибоко вдихнемо… і намалюємо новий місточок на піску! А потім побудуємо ще кращий.
І вони засміялися, бо знали, що кожна буря в серці – тимчасова, і її можна приборкати.
Мораль: Коли ми вчимось керувати своїми емоціями, світ стає добрішим і гармонійнішим. А прості техніки – дихання, рахування та малювання – можуть допомогти кожному впоратися з гнівом і знайти спокій.
