Захочеш — гору звернеш

Жила-була бідна вдова. День і ніч вона працювала, мріючи про те, щоб її єдиний син здобув освіту і став ученим. Хлопчик у дитинстві вчився із великим захопленням: він любив книги, читав їх уважно й охоче. Мати раділа, що її син розумний, працьовитий і старанний.

Та коли хлопчик підріс, він почав задаватися.
«Я вже все знаю, навіщо мені ще вчитися?» — вирішив він.
Поступово хлопець розлінився: перестав ходити до школи, натомість гуляв деінде, приховуючи від матері свою недбалість.

Одного разу, блукаючи дорогою, він помітив великий камінь. Біля нього сиділа дуже стара жінка і старанно терла об камінь грубу залізну палицю.

Хлопчик здивувався і запитав:

— Навіщо ви точите цю палицю об камінь?
— Хочу виточити з неї тоненьку голку, — відповіла старенька.

— З такої товстої палиці — голку? — вигукнув хлопчик і засміявся. — Та ви ж стара, не встигнете це зробити за все життя!

— Моя палиця справді велика, та моя воля ще більша, — відповіла жінка. — День за днем я працюватиму, і настане мить, коли я досягну свого. Адже недарма кажуть: «Захочеш — гору звернеш!» А ти, хлопче, ледарюєш, не хочеш вчитися і ще й обманюєш свою матір, яка без упину працює для твого щасливого майбутнього. Чи не соромно тобі?

Хлопець почервонів від сорому. Він низько вклонився старенькій, подякував за мудру науку й негайно повернувся до школи. Відтоді він учився ще старанніше.

Минуло багато років, і хлопчик виріс. Він став видатним ученим, яким пишалася його мати.

Попередня Вухань вчиться не боятися (подолання Страху Помилок)

Наступна Хто створює Веселку в небі?