Жив собі юнак, який вирішив одружитися. Він звернувся до батька за благословенням.
— Добре, сину, — сказав батько. — Я дам тобі своє благословення, але спершу принеси мені золоту монету, зароблену власною працею.
Юнак лише всміхнувся, адже в нього вже була золота монета. Наступного дня він відніс її батькові. Той узяв монету, поглянув на неї і без вагань кинув у річку.
— Тепер ти благословиш мене на шлюб? — запитав син.
— Ні, — відповів батько. — Це не гроші, які ти заробив сам.
Юнак здивувався: звідки батько дізнався? Але вирішив спробувати ще раз. Наступного дня він попросив золоту монету в матері й знову приніс її батькові. Але й цього разу монета полетіла в річку.
— Чому ти так робиш? Я ж приніс те, що ти вимагав!
— Ти не заробив цих грошей, — спокійно відповів батько.
Юнак замислився. Якщо так триватиме й далі, він ніколи не отримає батьківського благословення. Тож вирішив знайти роботу й самостійно заробити золоту монету.
Минули дні, наповнені важкою працею, але зрештою він досяг мети. З гордістю приніс батькові зароблену монету.
Та коли батько, як і раніше, збирався кинути її в річку, юнак не витримав. Він схопив його за руку й вигукнув:
— Ні, батьку, не роби цього! Я тяжко працював, щоб заробити ці гроші!
Батько всміхнувся:
— Тепер, сину, я благословляю тебе на створення сім’ї. Ти зрозумів справжню ціну зароблених грошей і віднині витрачатимеш їх мудро.
Так юнак одружився і більше ніколи не пускав гроші на вітер.
