Казки про бабу Ягу

Жив-був хлопчик на ім’я Іванко. Він ріс у маленькому селі біля лісу з дідусем і бабусею. Одного разу бабуся йому сказала:– Іванку, ніколи не заходь далеко в ліс, там живе Баба Яга Кістяна Нога, яка любить ловити дітей і заганяти їх у свою хатинку на курячих ніжках!Але як це буває, чим більше забороняють, тим більше хочеться спробувати. Тож одного дня Іванко вирішив прогулятися глибше в ліс. Ходив він серед дерев, збирав ягоди, аж раптом побачив дивний слід. Це був відбиток від ноги, схожий на людський, але весь кістлявий. Серце Іванка затремтіло, але цікавість узяла гору, і він пішов слідами.Невдовзі Іванко підійшов до невеликої галявини і побачив хатинку на курячих ніжках. Хатинка була вся перекошена, дах покритий мохом, а поруч стояла величезна ступа з мітлою. Іванко зрозумів, що потрапив у лігво Баби Яги. – Хто тут ходить біля моєї хатинки? – пролунав скрипучий голос, і з-за дверей вийшла Баба Яга. Вона була вся зморшкувата, зі злими очима та довгим носом, а одна її нога була вся з кісток, бліда й безжиттєва.– А, хлопче, ти сам прийшов до мене! Не треба буде тебе ловити! Тепер будеш мені служити! – засміялася вона, від чого навколо забриніли сухі гілки.Іванко не розгубився й вирішив діяти. Він згадав, що бабуся розповідала йому про чарівний спосіб втекти від Баби Яги. Треба було дістати золотий клубок, який вона ховала в своїй хатинці. Цей клубок знає шлях назад додому.– Добре, бабусю Яго, – сказав Іванко. – Я тобі буду служити, але спершу дозволь мені прибрати в хатинці, щоб у тебе було чисто.– Гаразд, прибирай! – погодилася Баба Яга, не підозрюючи хитрощів.Іванко зайшов до хатинки й почав шукати клубок. Він знайшов його у старій скрині, що стояла в кутку. Як тільки клубок опинився в його руках, Іванко кинув його на землю, і той покотився вперед, показуючи дорогу.Іванко швидко вибіг з хатинки, а клубок котився перед ним, вказуючи шлях. Баба Яга зрозуміла, що її обманули, і кинулася за ним. Вона летіла в ступі, мітлою змітаючи сліди, але клубок вів Іванка все далі й далі.Нарешті, він вибіг з лісу й опинився вдома, а Баба Яга не змогла пройти далі межі чарівного лісу. Дідусь і бабуся зраділи, побачивши Іванка, і відтоді хлопчик більше ніколи не ходив у глибокий ліс.А Баба Яга залишилася в своїй хатинці, шукаючи нових необачних подорожніх, але всі знали про її хитрощі й більше не потрапляли в пастку.

Давним-давно в невеликому селі жив заможний купець із донькою Василісою. Дівчина була вродлива, як весняний ранок: очі сині, мов волошки, коса золота, довга до пояса, а душа така добра, що навіть пташки співали, коли вона проходила повз. Мати Василіси, ніжна й мудра жінка, любила доньку понад усе. Але тяжка хвороба забрала її, коли Василісі було лише вісім років. Перед смертю мати покликала дівчинку до себе, дістала з-під подушки маленьку ляльку, зшиту з полотна, з вишитими очима й крихітною усмішкою, і прошепотіла: — Бережи її, Василісо. Якщо стане сутужно, дай ляльці хліба чи каші й попроси поради. Вона тебе не покине.Василіса сховала ляльку в кишеню своєї сорочки й берегла її, як найдорожчий скарб. Життя з мачухоюЧерез рік батько одружився з вдовою, яка мала двох дочок — Анну й Дар’ю. Мачуха була висока, суха, з гострим носом і очима, що блищали, як у ворони. Її дочки успадкували материн характер: Анна любила скаржитися, а Дар’я весь час кривила губи й глузувала з усіх. Василісу вони одразу зненавиділи — за її красу, за те, що люди в селі хвалили її ввічливість і лагідність. Мачуха змушувала дівчину працювати без відпочинку: носити воду з криниці, рубати дрова, прясти пряжу до півночі. Та що б вони не робили, Василіса лишалася прекрасною. Уночі, коли всі спали, вона діставала ляльку, годувала її крихтами й шепотіла: — Допоможи мені, люба.Лялька моргала вишитими очима, брала маленькі голочки й нитки й за ніч закінчувала всю роботу. На ранок мачуха дивувалася, але замість похвали лише зліше гарчала: — Це ще що за диво? Ну, я тебе позбудуся!Дорога до Баби ЯгиОдного осіннього вечора, коли вітер гудів у димарі, а піч у хаті давно згасла, мачуха сказала: — Василісо, іди до Баби Яги по вогонь. У нас свічок немає, а без тепла ми пропадемо.Василіса знала, хто така Баба Яга — страшна відьма, що живе в глибині лісу й з’їдає необережних подорожніх. Але ослухатися не могла. Вона мовчки взяла кошик, поклала туди шматок хліба для ляльки, накинула теплу хустку й пішла. Ліс стрічав її темрявою: сови гукали, гілки тріщали під ногами, а вдалині вили вовки. Василіса тремтіла, але шепотіла собі: — Лялька зі мною, я не сама.Раптом перед нею промчали три вершники: один у білому на білому коні — то був День, другий у червоному на гнідому коні — то був Вечір, а третій у чорному на вороному — Ніч. Це слуги Баби Яги стріляли лісом, змінюючи час. Василіса йшла далі, аж поки не побачила хатинку на курячих ніжках. Навколо неї стояв паркан із людських черепів, а на них горіли вогники, мов очі. Василіса сказала тихо: — Хатинко, хатинко, стань до мене передом, до лісу задом. Хатинка заскрипіла, розвернулася, і з дверей вийшла Баба Яга. Вона була стара, як сам ліс: ніс гачкуватий, зуби залізні, а очі горіли, мов жарини. У руках вона тримала мітлу, якою ганяла вітер. — Чого прийшла, дівко? — прогарчала Яга. — По вогонь, бабусю, — відповіла Василіса, низько вклонившись. — По вогонь? Гаразд, але спочатку попрацюй. Не впораєшся — з’їм тебе з твоїми кісточками!Випробування Баби ЯгиБаба Яга завела Василісу в хату, де все було дивним: піч гуділа сама по собі, ложки танцювали на столі, а коти з зеленими очима стежили за кожним рухом. Яга дала завдання: — До ранку перебери гору зерна — пшеницю в один мішок, мак у другий. Прибери хату, щоб жодної порошинки не лишилося. І звари мені обід — борщ із буряка й кашу з грибами.Василіса сіла в кутку, дістала ляльку, нагодувала її хлібом і сказала: — Допоможи, будь ласка, бо я пропаду.Лялька кивнула, ожила й почала працювати: її крихітні ручки швидко перебирали зерно, мітла сама заметала підлогу, а горщики варили обід. На ранок усе було готове. Баба Яга прийшла, понюхала повітря, оглянула хату й насупилася: — Хто тобі допомагав, хитрунько? — Мамине благословення, бабусю, — відповіла Василіса, сховавши ляльку.Другого дня Яга дала ще складніше завдання: виткати за ніч килим із золотими квітами. Лялька знову допомогла, і килим вийшов таким гарним, що навіть Яга замилувалася. На третій день вона звеліла знайти в лісі чарівну папороть, що цвіте лише опівночі. Василіса з лялькою знайшла її, хоч ліс кишів зміями й тінями.Вогонь і поверненняНарешті Баба Яга зрозуміла, що не здолати дівчину. Вона фиркнула: — Забирай свій вогонь і геть із мого лісу!Вона дала Василісі череп із палаючими очима, що світився зеленим полум’ям. Василіса подякувала й пішла додому. Коли вона увійшла до хати, череп спалахнув яскравіше, і його вогонь раптом кинувся на мачуху, Анну й Дар’ю. Вони закричали й за мить згоріли, бо їхні злі серця не витримали чарівної сили. Василіса ж стояла ціла й неушкоджена.Царське щастяВасиліса оселилася в місті, де почала ткати полотно — тонке, як павутиння, і м’яке, як шовк. Її слава дійшла до царя. Одного дня він прийшов подивитися на майстриню. Побачивши Василісу — її ясні очі, золоту косу й ніжну усмішку, — цар закохався. Він узяв її за руку й сказав: — Будь моєю царицею, Василісо.Вони одружилися, влаштували бенкет на весь світ. Батько Василіси повернувся з подорожі й радів за дочку. А лялька лежала в скриньці біля її ліжка, нагадуючи про мамину любов і силу, що допомогла їй пройти всі випробування.

Колись давно жила одна зла жінка. Захотіла вона позбутися своєї пасербиці, тож послала її до своєї сестри — Баби-Яги, Кістяної Ноги, начебто по нитку й голку для сорочки.Дівчинка була кмітливою, тому перед дорогою зайшла до рідної тітки. Та дала їй мудру пораду:— Якщо берізка битиме тебе по очах, перев’яжи її стрічкою. Якщо ворота гримітимуть, змасти їх олійкою. Якщо собака загавкає, дай йому хлібця, а коту — шинки.Дівчина запам’ятала ці слова й вирушила до Баби-Яги.— Здрастуйте, тітонько! Матінка послала мене до вас по ниточку та голочку, хоче мені сорочку пошити, — сказала вона. — Гаразд, сідай ткати, — відповіла відьма й наказала своїй служниці натопити баню, щоб викупати дівчину та з’їсти її на сніданок.Дівчина, тремтячи від страху, звернулася до служниці:— Голубко моя, не підкладай дрова, а водою заливай.І дала їй за це хусточку.Тим часом Баба-Яга підійшла до вікна й питає:— Чи тчеш, племіннице?— Тчу, тітонько, — відповіла дівчина, а сама дала котові шинки та спитала, як втекти.— Ось тобі рушничок і гребінець, — мовив кіт. — Як буде відьма наздоганяти, кинь рушничок — утвориться широка річка. А як кинеш гребінець — виросте густий ліс.Дівчинка кинулася тікати. По дорозі пригостила собак, змастила олією ворота, а берізку перев’язала стрічкою. А кіт сів замість неї ткати.Баба-Яга незабаром зазирнула до хати — а дівчинки вже й слід прохолов! У люті вона кинулася лаяти кота, собак, ворота й берізку. Але ті їй відповіли:— Ми тобі вірно служили, а ти нас лише лаяла. А дівчинка була добра до нас.Розлютилася Баба-Яга, скочила в ступу й гайнула навздогін. Дівчинка почула, як відьма наближається, й кинула рушничок — позаду розлилася широка річка.Баба-Яга так і заскреготала зубами від злості, та не здалася. Припала до води й почала пити, доки не випила всю річку. Знову ринулася вперед!Дівчинка тоді кинула гребінець — і виріс густий-густий ліс. Відьма кинулася його гризти, та як не старалася, нічого в неї не вийшло.А тим часом додому повернувся батько дівчинки.— Де моя донечка? — спитав він у дружини.— Пішла до тітоньки, — відповіла та.Незабаром прибігла дівчинка й розповіла про все батькові. Він розлютився, вигнав злу дружину з дому, а з донькою стали жити щасливо.Хто така Баба Яга?Баба-Яга — це персонаж слов’янської міфології та народних казок. Вона зображується як стара відьма з кістяною ногою, яка живе в хатині на курячих ніжках, що може рухатися. Баба-Яга часто літає в ступі, використовуючи мітлу чи макогон, і має неоднозначний характер: вона може бути злою, хитрою і навіть поїдати людей, але іноді допомагає героям, якщо вони виявлять розум чи доброту.У казках Баба-Яга виступає випробуванням для головних героїв — вона загадує загадки, дає складні завдання або намагається їх з’їсти. Її образ символізує силу природи, мудрість і хаос одночасно. Часто її супроводжують магічні предмети чи тварини, як-от кіт, собаки чи птахи, які відіграють важливу роль у сюжеті. Радимо прочитати ще казки із Бабою Ягою – Про Бабу Ягу Кістяну Ногу або Василіса Прекрасна.

Жили собі чоловік із жінкою, мали вони сина й дочку. Одного разу поїхали вони до міста, а доньці кажуть:— Ти пильнуй Івасика, бо ти старша. А ми вам гостинців привеземо.Поїхали батьки до міста, а дочка десь загралася з подружками. Івасик сидів поруч на камені. Раптом налетіли гуси, схопили Івасика й понесли до Баби Яги. Дівчинка кинулась — а братика немає. Побігла вона його шукати. Бігла за гусьми, аж бачить — тече молочна річка. І каже їй:— Дівчинко, прибери з мене камінь!Дівчинка постаралася, витягла камінь із річки, і вода заклекотіла.Йде далі, а там стоїть яблунька й просить:— Дівчинко, струси з мене яблука, бо гілки мої гнуться.Дівчинка видерлася на дерево, струснула яблука й пішла далі. Біжить, а попереду пічка стоїть і каже:— Дівчинко, помаж мене, бо дощі підуть, і я розвалюся.Дівчинка обмазала пічку й побігла далі. Добігла до хатки Баби Яги, що стояла на трьох ніжках. А навколо хати ходить чорний кіт і нікого не пускає. Усередині ж сидить Івасик. Дівчинка думає, як брата визволити. Дала котові пташину ногу, той наївся й заснув, бо Баба Яга його не годувала.Зайшла дівчинка в хату, а Баби Яги немає. Схопила вона Івасика, і побігли вони назад. Біжать, біжать, а пічка стоїть. За ними вже гуси женуться. Попросили вони пічку сховати їх. Пічка й каже:— Залізайте в мене, я вас сховаю.Заховалися вони, а гуси пролетіли мимо. Біжать далі, аж яблунька стоїть. Гуси помітили дітей і повернулися. Попросили вони яблуньку сховати їх. Дерево вкрило їх гілками, і гуси полетіли далі.Добігли вони до річки, а гуси вже наздоганяють. Річка сховала їх у своїй піні. Повернулися діти додому, а тут і батьки з базару приїхали. Привезли гостинців і навіть не здогадувалися, що сталося з їхніми дітьми.

ЗмістНЕСПОДІВАНКАЧАКЛУН ЗЛАНДІЙМАЙСТЕР ТІК І МАЙСТЕР ТАКУ ПОГОНЮ!ТАКИ ЗАПІЗНИВСЯ!БРОВКО БАРБОСОВИЧ ПОЧИНАЄ РОЗСЛІДУВАННЯПІДСТУПНИЙ ЗАДУМ ЗЛАНДІЯВИКРАДЕННЯБАБА СВИСТУХАПЕРЕВЕРТНІВІДЬМА ВСЕ ВІДАЄКАЗКОВА ПОЛІЦІЯНЕСПОДІВАНКАБіжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною – здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Біжить, весело наспівує на бігу: Щоб по-справжньому радіти Подарункам стали діти, – До кожного щасливу мить Таємно мушу долучить. І я нікому не скажу, Що зараз я туди біжу, Де щасливі хвилини кують, Де щасливі хвилини дають… Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг. Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!..А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…ЧАКЛУН ЗЛАНДІЙЛихий чаклун Зландій сидів у своєму розкішному палаці і гірко зітхав:– Ох! Ну що за життя?! От я – всемогутній чаклун, усіх перемагаю, усе маю, що тільки забажаю… А щастя нема!.. Сумно, нудно і марудно. Наближається ж Новий рік. І відомо: як ти рік зустрінеш, таким він для тебе і буде.А в мене настрій – хоч плач! – Із зеленого ока чаклуна викотилася зелена каламутна сльоза.І тут несподівано до палацу забіг захеканий прислужник чаклуна Посіпака. – Ваша Злість! Знайшов! Нарешті знайшов! – ледве дихаючи, вигукнув він.– Та невже! – стрепенувся Зландій. – І де ж вони? Де? Та не тягни – кажи швидше!– Заховалися так, що ледве відшукав… У горах, серед лісу… Але викрасти їх звідти абсолютно неможливо. Там, у себе, вони користуються казковою недоторканістю. От якби вони самі прийшли до нас – тоді інша справа. Тут їхня недоторканість не діє.– То треба зробити, щоб вони прийшли, – спокійно сказав Зландій.– Як? Надіслати їм запрошення: будь ласка, приходьте? Чи ж вони пришелепкуваті, щоб прийти?– Звичайно, на запрошення не прийдуть. А треба у них викрасти щось таке, без чого вони обійтися не можуть. Тоді змушені будуть прийти.Посіпака на мить роззявив рота, а тоді радісно заплескав у долоні:– Ваша Злість – геній! Є! Є така річ!.. Але треба поспішати! Новий же рік от-от настане! Побігли!Чаклун люто тупнув ногою:– Що сказав ти, вражий сину? Я не бігаю, а лину!Посіпака аж присів від страху:– Ой! Тоді полинули!– Лину тільки я! – ще лютіше вигукнув Зландій. – Ти ж за мною побіжиш!І вони вирушили в дорогу.МАЙСТЕР ТІК І МАЙСТЕР ТАКНа Горі Вічності, край берега Ріки Часу, серед густого гірського лісу, у Чарівному Замку Годин двоє братів-близнюків, Майстер Тік і Майстер Так, по черзі били золотими молотками по золотому ковадлу і приспівували: Тік-так! Тік-так! Тік-Так! – і є хвилинка, І в чарівний у мішок З ковадла – скік! З ковадла – скок! Ми накуєм на цілий рік Для всіх для вас Щасливий час. – Щось Дід Мороз затримується… – зітхнув Майстер Тік.– Ага! – похитав головою Майстер Так. – А він же у кожний подарунок щастинку-золотинку додати мусить.І тут раптом знадвору почувся крик:– Рятуйте! Дід Мороз у Річці Часу тоне!– Чуєш, брате?! – вигукнув Майстер Тік.– Біжімо рятувати! – вигукнув Майстер Так.І вони кинулися до дверей.У ПОГОНЮ!Тільки брати-ковалі вибігли, як до Замку Годин заскочив чаклунський прислужник Посіпака. Схопив золоте ковадло, чарівний мішок “Скік-скок” і вибіг.Чаклун Зландій, який, як ви вже здогадалися, кричав зміненим голосом, одразу напустив чарівного туману, і брати-ковалі не помітили Посіпаки.Пересвідчившись, що Діда Мороза у Річці Часу нема, Ковалі Щастя повернулися до Замку. Й одразу помітили, що сталося.– Ой-йой! – скрикнув Майстер Тік. – Без ковадла ми безсилі – ми не зможемо кувати!– Треба злодіїв спіймати і ковадло повернути! – вигукнув Майстер Так. – Але куди вони побігли?– Дивись, оно щастинки-золотинки, що висипались із чарівного мішка! Вони вкажуть нам шлях! – вигукнув Майстер Тік.І, не думаючи про небезпеку, брати кинулись у погоню.ТАКИ ЗАПІЗНИВСЯ!Не минуло й кількох хвилин, як до Замку Годин пришкутильгав Дід Мороз.– Бути не може! – розпачливо вигукнув він. – Ковалів нема, ковадло зникло, чарівний мішок із щастинками-золотинками теж!.. Запізнився. Де їх шукати? Без сумніву, стався якийсь злочин. Викрадення!Золотинок на підлозі не було – після того, як Ковалі Щастя пройшли повз них, золотинки зникли. Отже, Дід Мороз скористатися цим дороговказом не міг.– Одна надія – на Бровка Барбосовича! – І Дід Мороз пошкутильгав до Казкового Детективного Бюро.БРОВКО БАРБОСОВИЧ ПОЧИНАЄ РОЗСЛІДУВАННЯБіля собачої будки з вивіскою “Казкове детективне бюро” сидів старий пес Бровко Барбосович. Тут його і знайшов Дід Мороз.– Здрастуйте, дорогий детективе! – ще здаля вигукнув Дід Мороз. – Поможіть! У Чарівному Замку Годин – біда! І Ковалі Щастя, і золоте ковадло, і чарівний мішок із щастинками-золотинками – все зникло! Моя версія – викрадення!.– Та-ак! – почухав себе за вухом Бровко Барбосович. – Почнемо розслідування, а тоді будемо говорити про версії. Спершу треба обстежити місце злочину, понюхати, взяти слід, а тоді…– Але ж треба поспішати, Новий рік на носі! – вигукнув Дід Мороз. – Діти можуть лишитися без подарунків!– Не панікуйте, пане Морозе! Фестіна ленте – поспішай поволі, – казали древні. Тим більше ви, бачу, кульгаєте…У Замку Годин Бровко Барбосович усе ретельно обнюхав і сказав:– Слід я взяв, починаю переслідування. Вам ходити важко, тому ви лишайтеся тут і чекайте.Дід Мороз зітхнув (йому теж хотілося взяти участь у переслідуванні), але змушений був погодитися.ПІДСТУПНИЙ ЗАДУМ ЗЛАНДІЯА тим часом чаклун Зландій і його прислужник Посіпака у палаці радіють – щастинки-золотинки подіяли на них. Зландій танцює і співає: Ой, як гарно! Ой, як мені весело! Так ніколи ще, ніколи, Ще ніколи не було! – А тепер, – наказав Зландій Посіпаці, – приготуйся зустрічати Ковалів Щастя! Он вони вже біжать! Недаремно я їм щастинки-золотинки по дорозі розкидав, щоб дорогу до нас знайшли.– А вони нас молотками не поб’ють? – лякливо спитав Посіпака. – Все-таки ковалі – хлопці дужі.– Не бійся! – заспокоїв його Зландій. – Я ж – чаклун!І тут до палацу вбігли Майстер Тік і Майстер Так. – Сердечно вітаю вас, дорогі брати-ковалі! – Зландій, привітно усміхаючись, рушив їм назустріч. – Я давно чекаю на вас! Усе вийшло так, як було задумано.Ковалі Щастя здивовано перезирнулися.– Нічого не розумію! – мовив Майстер Тік.– Що й ким було задумано? – спитав Майстер Так.– Ображаєте! – закопилив губу чаклун. – Я все задумав – виманив вас із Замку Годин, бо там ось-ось мав з’явитися злий чаклун Зландій, який хоче знищити вас. Йому не подобається, що ви куєте людям щасливий час. Він хоче, щоб люди були нещасними. А я хочу врятувати вас. Тому й організував викрадення золотого ковадла і чарівного мішка. Ще й золотинки розсипав по дорозі, щоб ви могли відшукати мене.– Правильно! Правильно! Правильно! – закивав головою Посіпака.– Але ж до нас от-от мав прийти Дід Мороз! – вигукнув Майстер Тік.– Ми ж накували йому щастинки-золотинки, щоб він долучив їх до новорічних подарунків! – вигукнув Майстер Так.– Ха-ха! – засміявся чаклун. – До вас мав прийти не Дід Морооз, а Зландій, який обернувся на Діда Мороза. І якби не я…– Правильно! Правильно! Правильно! – знову закивав головою Посіпака.– А хто ж ви такий? – спитав Майстер Тік.– От-от! – підхопив Майстер Так.– Я – чарівник Добряндій. І зичу всім добра. Тепер ми будемо діяти разом – ви куватимете щастинки-золотинки, а я розподілятиму їх кому слід. Наведу порядок! Бо геть усі хочуть щастя. А це казна-що! Щастя мусять мати лише ті, хто заслужив його своєю покірною, слухняною поведінкою!– Правильно! Правильно! Правильно, Ваша Злість!.. Ой! – Посіпака затулив собі рота, але було вже пізно – слово не горобець, вилетіло, не впіймаєш.Зландій замахнувся на Посіпаку – той присів.– Ви не Добряндій! Ви – Зландій! – вигукнув Майстер Тік.– Так-так! – вигукнув Майстер Так. – Ви – злий чаклун!– Ну й що?! – сказав Зландій. – Все одно ви тепер будете працювати на мене. Бо я вас звідси не випущу!– Правильно! Правильно! Правильно! – закивав головою Посіпака.– Ну добре! – Майстер Тік підморгнув братові. – Давай кувати!– Давай! – і собі підморгнув Майстер Так.Вони підійшли до ковадла і почали бити молотками, приспівуючи:Тік-так! Тік-так! Тік-так! Таки Куємо зараз навпаки – Хай зникнуть всі хвилинки, Щастинки-золотинки!..Посіпака кинувся до чарівного мішка – мішок був порожній.– Що ви наробили? – люто закричав Зландій.– Ми не куємо щастя злим і підступним! – спокійно сказав Майстер Тік.– Такого ще не бувало! – додав Майстер Так.– Не бувало – так буде! – вигукнув чаклун. – Я вас примушу!Зландій тричі ляснув у долоні, і враз Ковалі Щастя опинилися у клітці.– Правильно! Правильно! Правильно! Тепер не втечете! Хе-хе-хе! – захихотів Посіпака.І тут…ВИКРАДЕННЯІ тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу. До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник.Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було.– Що це таке?! – вигукнув чаклун. – Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?!– Ваша Злість! Та я ж упав від того свисту, як і ви! Нічогісінько не бачив!– Негайно в погоню!– За ким? Ми ж нікого не бачили.– Зате чули. Будемо шукати по свисту.– По свисту? Як?.. – Посіпака почухався. – Та й свистіла якась нечиста сила…– А я хто?! Чаклун із чаклунів! Хоч на край світу піду, а ковалів знайду! Вперед!.. – І Зландій вилетів з палацу, а Посіпака назирці за ним.Ледве вони зникли, як до палацу забіг Бровко Барбосович.– Та-ак! – сказав він, оглянувши палац. – Нікого нема… Сліди Ковалів Щастя тут обриваються. Отже, звідси Ковалі пішли не своїми ногами. Та оскільки крил у них нема, то хтось летючий їх звідси забрав. На землі я бачу відбитки ніг лише однієї особи – візьмемо цей слід.І, принюхуючись до слідів Посіпаки, Бровко Барбосович продовжив переслідування.БАБА СВИСТУХАУ своєму чудернацькому обійсті біля клітки з Ковалями Щастя стояла бабуся із довгим гачкуватим носом і розпатланим волоссям. У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою.– Я врятувала вас від того противного Зландія! – лагідним голосом сказала бабуся. – Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну – і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист – отакий я маю хист! І бабуся пронизливо свиснула.І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові.– Ой! Що таке?! – скрикнула бабуся. – Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована!Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула. І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася.– Ой-йой! – відчайдушно скрикнула вона. – І клітка зачаклована. Рятуйте!Брати-ковалі перезирнулися.– Що? Спробуємо порятувати? – спитав Майстер Тік.– Давай! – погодився Майстер Так. – Тільки правду скажіть, хто ви?– Та відьма я! – застогнала бабуся. – Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете…Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали: Тік-так! Тік-так! Тік-так! Тік-так! Рятуємо! Хай буде так! І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася:– Ой, як гарно! Як же ви це зробили?– Ми просто накували вам щасливу хвилинку, – мовив Майстер Тік.– А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між грат? От ви й звільнилися, – мовив Майстер Так.– Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? – здивовано спитала Баба Свистуха.– Для себе ми нічого зробити не можемо, – зітхнув Майстер Тік.– Ми куємо щастя тільки для інших – така наша казкова властивість, – сказав Майстер Так.– Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! – попросила Баба Свистуха.– Не можемо, – розвів руками Майстер Тік.– Щастя у неволі не кується, – додав Майстер Так.– Але ж ви щойно кували, – мовила Баба Свистуха.– Бо вас рятували, – пояснив Майстер Тік. – А тепер ви задоволені?– Ой! – махнула рукою Баба Свистуха. – Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: “Відьма! Відьма!” Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? – Баба Свистуха схлипнула.Брати знову перезирнулися.– Може, вона й справді нещасна? – зітхнув Майстер Тік.І брати знову взялися за молотки й заспівали: Тік-так! Тік-так! Хай буде так: Куємо ще хвилинку, Щастинку-золотинку! Баба Свистуха одразу радісно стрепенулася й заспівала:Стало весело так!Стало радісно так!..ПЕРЕВЕРТНІЧаклун Зландій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника.– Ну що ти повзеш як черепаха?! – роздратовано казав Зландій.– Еге! Хе-хе! – задихаючись, відказував Посіпака. – Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався?– Бо разом треба! Разом! – гримнув Зландій.– То ви самі боїтеся?– Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… – несамовито закричав Зландій. – Одна справа переляк, інша – тактика. Ти підеш перший, а я за тобою.– Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете…– Ну досить, досить! Розбалакався! – гримнув Зландій. – Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали.– А в кого будемо перевтілюватися?– Я – у Діда Мороза, ти – у Снігуроньку. Ковалі саме чекали на Діда Мороза. Раз, два, три, чотири, п’ять! Починаю чаклувать!.. Зайди за кущ і повернись – Снігуронькою обернись! Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже у подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі: Зайду за кущ і повернусь – Дідом Морозом обернусь! Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Дідом Морозом.Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою.А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович.– Та-ак! – почухав він себе лапою за вухом. – Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває!І Бровко Барбосович продовжив переслідування.А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала: Я щасливою такою Ще ніколи не була! Тралатрала-тралалала, Тралалала-тралала!.. Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями.– Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! – говорила Баба Свистуха.– Нічого нам не треба! Звільніть нас! – відповіли брати.– От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете?– У неволі кувати не будемо! – категорично сказали брати. – Щастя у неволі не кується!– Ото непоступливі! – вигукнула Баба Свистуха. – Як ви так, то і я…Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник.– Нікуди не дінетеся! – мовила Баба Свистуха. – Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати.– А казала, що добра! – похитав головою Майстер Тік.– І ми повірили! У добру відьму повірили! – зітхнув Майстер Так.– За добро слід платити. Заробити треба добро, – сказала Баба Свистуха. – Поголодуйте, поголодуйте – тоді побачимо.І тут раптом…ВІДЬМА ВСЕ ВІДАЄІ тут раптом з’явилися Дід Мороз і Снігуронька. Не справжні, звичайно, а перевертні – чаклун Зландій та його прислужник Посіпака.Баба Свистуха здригнулася, втягнула носом повітря і підозріливо спитала:– Ви хто такі і що вам треба?– Та ви що? Не бачите? – вигукнув Майстер Тік.– Це ж Дід Мороз і Снігуронька! – вигукнув Майстер Так.Баба Свистуха знову втягла носом повітря і махнула на братів-ковалів рукою:– Це ви нічого не бачите! А я все бачу, все відаю, бо я – відьма. Це – перевертні! Баба Свистуха свиснула і тицьнула пальцем на Діда Мороза – Зландія:– Ану, перевертню, перевернись – ногами догори, а головою вниз!Але Зландій, з якого одразу злетіла машкара Діда Мороза, вигукнув, тицьнувши пальцем на Посіпаку:– Переводжу заклинання – виконай її бажання!Посіпака, з якого теж одразу злетіла машкара Снігуроньки, перевернувся догори дригом.А Зландій швидко промовив: Надійшла черга моя – Чаклувати буду я! Баба-баба-бабарига, Закрутися ти, мов дзиґа! І Баба Свистуха закрутилася дзиґою на одній нозі. Але, крутячись, вона свиснула й вигукнула: Ах ти, Зландій! Ах, нахаба! Покрутись і ти, як Баба! І Зландій теж закрутився дзиґою. Баба Свистуха, крутячись, вигукнула: Ковалів я не віддам! Зландій у відповідь вигукнув: Клітку заберу я сам! На що Баба Свистуха закричала: Клітку ти забрать не зможеш, Бо мене не переможеш! Та Зландій, люто засичавши, скрикнув: Як тебе не переможу, Ковалів убити можу – І не будуть, далебі, (правду кажучи) Ні мені і ні тобі! Зландій вже приготувався вигукнути вбивче заклинання, аж тут з’явився Бровко Барбосович.КАЗКОВА ПОЛІЦІЯ– Руки вгору! Казкова поліція! Ви заарештовані! – вигукнув Бровко Барбосович.І Зландій та Баба Свистуха вмить перестали крутитися, гепнулись на землю і сіли з піднятими догори руками. Посіпака перекинувся з голови на ноги, сів і теж підняв руки.Бровко Барбосович по черзі начепив їм наручними. Тоді відчинив чарівним ключем клітку, випустив звідти Ковалів Щастя і натомість посадив у клітку бабу Свистуху, Зландія і Посіпаку. І знову замкнув клітку чарівним ключем. Баба Свистуха, Зландій і Посіпака навіть не думали опиратися. Бо і у Казковому світі діють свої закони і свій правопорядок. Якщо казкова поліція когось заарештовує, то яким би ти не був наймогутнішим чаклуном або найхитрішою відьмою, вмить втрачаєш свою чарівну силу і мусиш підкоритися. І Бровко Барбосович урочисто сказав: Тепер ця вража сила Покарана й безсила. Тепер уже вона Нікому не страшна! Ковалі Щастя повернулися до Чарівного Замку Годин. Вони вистукують своїми золотими молотками по золотому ковадлу і співають: Тік-так! Тік-так! Тік-так! Тік-так! Тік-так! – І є хвилинка, Щастинка-золотинка! Ми – Щастя Ковалі! Єдині на землі Куєм щасливий час Для всіх, для всіх Для вас! Дід Мороз розклав у новорічні подарунки щасливі щастинки-золотинки і пішов вітати всіх дітей із Новим роком.Ти теж, друже, у своєму новорічному подарунку серед цукеркових обгорток бачив маленьку щастинку-золотинку. Вона одсвітилася від обгортки і зникла. Це дарунок від Ковалів Щастя. До наступного року вони знову накують багато щасливих хвилинок.