Казки про День матері

У густому зеленому лісі, де сонячні промені грали в хованки з листям, жило маленьке зайченя Зефір. Зефір був найцікавішим зайчиком у лісі, адже він завжди хотів знати, чому все влаштовано саме так. А найбільше його цікавила усмішка його Мами Зайчихи — така тепла, що від неї ставало затишно навіть у найхолодніший день.— Мамо, чому ти так гарно усміхаєшся? — запитав якось Зефір, стрибаючи навколо мами, яка готувала морквяний пиріг.Мама Зайчиха лише загадково усміхнулася і відповіла: — Це мій маленький секрет, Зефірчику. Але якщо ти дуже хочеш, можеш спробувати його розгадати.Зефір вирішив, що це буде його великою пригодою. «Я знайду секрет маминої усмішки!» — подумав він і вирушив у ліс.Перша спроба: Чарівний подарунокЗефір подумав, що мамина усмішка з’являється через щось особливе. Він побіг до галявини, де росли найяскравіші квіти. Там він зібрав букет із ромашок, кульбаб і дзвіночків. Повернувшись додому, він гордо простягнув квіти Мамі Зайчисі.— Ой, які чудові квіти! — сказала мама, усміхаючись. — Дякую, мій маленький.Але Зефір помітив, що ця усмішка була такою ж, як завжди. «Це не секрет!» — подумав він і вирішив шукати далі.Друга спроба: Смачний сюрпризНаступного дня Зефір побачив, як Мама Зайчиха радіє, коли всі їдять її пиріг. «Може, секрет у смачній їжі?» — подумав він. Зефір попросив подругу Білочку допомогти зібрати найсолодші ягоди в лісі. Разом вони приготували ягідний десерт і поставили його на стіл.Мама Зайчиха скуштувала десерт і знову усміхнулася: — Який смачний сюрприз, Зефірчику! Ти молодець!Та усмішка була такою ж теплою, але не новою. Зефір зітхнув: «Це теж не секрет!»Третя спроба: Допомога маміЗефір почав сумніватися, чи вдасться йому розгадати мамину таємницю. Але одного вечора він помітив, як мама втомлено прибирала в норі після дня турбот. «Може, мама усміхається, коли не так втомлюється?» —подумав Зефір. Він тихенько прибрав розкидані морквини, помив тарілки і навіть застелив свою постіль.Коли Мама Зайчиха побачила це, її очі засвітилися, а усмішка стала ще яскравішою. — Зефірчику, ти мені так допоміг! Дякую, мій хороший.Але Зефір усе ще не був певен, що знайшов секрет. Він сів поруч із мамою і задумався.Розгадка секретуТого вечора Мама Зайчиха покликала Зефіра посидіти разом на галявині під зоряним небом. Вони дивилися на зірки, розмовляли про все на світі, а потім Зефір міцно обійняв маму. І тут він побачив її усмішку — найтеплішу, найяскравішу, яку він коли-небудь бачив. — Мамо, я зрозумів! — вигукнув Зефір. — Твоя усмішка стає такою, коли я з тобою, коли ми разом, коли я допомагаю чи обіймаю тебе!Мама Зайчиха засміялася і пригорнула Зефіра. — Ти розгадав мій секрет, маленький. Моя усмішка — це любов до тебе. А коли ти поруч, допомагаєш чи просто обіймаєш, ця любов сяє ще яскравіше.Зефір радісно застрибав. Він зрозумів, що секрет маминої усмішки — це прості речі: обійми, допомога, спільний час і любов, якою вони діляться.Тієї ночі Зефір заснув із власною усмішкою, знаючи, що може зробити Маму Зайчиху щасливою щодня.Мораль казки: Найбільше щастя для мами — це любов і турбота її дітей, які виявляються у простих, але щирих вчинках.

Одного сонячного ранку в затишному будиночку на пагорбі Свинка Пеппа прокинулася з великою ідеєю. Сьогодні був День Матері, і вона хотіла зробити для Мами Свинки щось особливе. Пеппа покликала свого братика Джорджа, який саме грав із улюбленим динозавром.— Джордже, сьогодні мамин день! Ми мусимо зробити їй найкращий сюрприз! — сказала Пеппа, стрибаючи від захвату.— Гррр! Сюрприз! — радісно прогундосив Джордж.Пеппа і Джордж тихенько спустилися до кухні, де Тато Свинка читав газету. Вони розповіли йому про свій план, і Тато Свинка, усміхнувшись, погодився допомогти.— Але що саме ми зробимо? — задумалася Пеппа. — Мама любить квіти, печиво і… калюжі!— Калюжі! — вигукнув Джордж і засміявся.Тато Свинка запропонував: — Давайте зробимо для мами чарівний сад із паперових квітів, спечемо її улюблене печиво і влаштуємо маленьку пригоду біля калюжі. Але все це має бути сюрпризом!Крок перший: Чарівний садПеппа і Джордж взяли кольоровий папір, ножиці (звісно, під наглядом Тата Свинки) і почали вирізати квіти. Пеппа зробила великі ромашки, а Джордж — маленькі соняшники, хоча один із них більше нагадував динозавра.— Гррр, квіти-динозаври! — гордо сказав Джордж.Вони приклеїли квіти до картонного дерева, яке Тато Свинка допоміг скласти. На кожній пелюстці Пеппа написала, за що вона любить Маму Свинку: «За твої обійми», «За смачні млинці», «За те, що ти найкраща мама!». Джордж намалював на своїй квітці динозавра і підписав: «Мама — гррр!».Крок другий: Печиво-сюрпризНа кухні Тато Свинка дістав рецепт маминого улюбленого печива з шоколадними крапельками. Пеппа сипала борошно, Джордж кидав шоколадні краплі (і трошки їх з’їв), а Тато Свинка слідкував, щоб усе йшло за планом. Коли печиво було готове, Пеппа прикрасила його різнокольоровою глазур’ю у вигляді сердечок.— Мама буде в захваті! — сказала Пеппа, облизуючи ложку з глазурі.Крок третій: Пригода біля калюжіПеппа згадала, як Мама Свинка завжди сміється, коли вони стрибають у калюжах. Тож вони з Джорджем вирішили влаштувати «Калюжну вечірку». Біля будинку була велика калюжа, яку Пеппа прикрасила блискітками (екологічними, звісно, адже Мама Свинка любить природу). Джордж приніс свій м’ячик, щоб пограти в «калюжний футбол».Час сюрпризуКоли Мама Свинка повернулася додому з прогулянки, Пеппа і Джордж закричали: — З Днем Матері, мамо!Вони показали їй чарівний сад із паперових квітів. Мама Свинка розчулилася, читаючи написи на пелюстках. Потім усі разом смакували печиво, і Мама Свинка сказала: — Це найсмачніше печиво в світі, бо ви зробили його з любов’ю!А коли вони вийшли надвір і почали стрибати в калюжі, Мама Свинка приєдналася до них, сміючись і бризкаючи водою. Навіть Тато Свинка не втримався і стрибнув у калюжу, чим викликав гучний регіт.Того вечора, сидячи разом за столом, Пеппа сказала: — Мамо, ти найкраща, бо ти завжди з нами граєшся і робиш нас щасливими. Мама Свинка обійняла Пеппу і Джорджа і відповіла: — А ви — мої найбільші скарби.І так закінчився найвеселіший День Матері, повний любові, сміху і, звісно, калюж! Мораль казки: Найкращий подарунок для мами — це любов, турбота і спільні радісні моменти.

У густому лісі, де високі сосни шепотіли казки вітру, жило маленьке вовченя Сіріус. Воно було хоробрим, любило ганяти метеликів і вчитися вити на місяць. Але останнім часом Сіріус став сумним. Йому здавалося, що мама-вовчиця його не любить.Одного вечора, коли мама-вовчиця поверталася з полювання, Сіріус сидів біля нори, обхопивши лапками хвіст.— Мамо, ти завжди йдеш кудись… Мабуть, тобі нецікаво зі мною, — пробурмотів він, опустивши мордочку.Мама-вовчиця зупинилась, струшуючи росу з шерсті, і здивовано глянула на нього.— Сіріусе, маленький мій, чому ти так думаєш? Я ж завжди повертаюся до тебе, — лагідно сказала вона.— Але вчора ти не пограла зі мною в піжмурки! І коли я приніс тобі блискучий камінець, ти тільки кивнула, — відповів Сіріус, дивлячись на свої лапи.Мама-вовчиця сіла поруч і ніжно лизнула його по вушку.— Ох, мій вовчику, пробач, якщо я тебе засмутила. Твій камінець лежить біля мого лігва — він такий гарний, що я милуюся ним щовечора. А вчора я була стомлена після полювання, але це не означає, що ти мені неважливий.Сіріус підняв очі, але сумніви ще гніздилися в його серці.— А що, як ти колись перестанеш мене любити? — тихо запитав він.Мама-вовчиця міцно обняла його, пригорнувши до теплої шерсті.— Сіріусе, моя любов до тебе — як зірки на небі: вона завжди сяє, навіть якщо хмари її приховують. Якщо тобі сумно чи страшно, просто скажи мені. Ми все виправимо разом.Сіріус задумався. Він згадав, як мама вчила його полювати на тіні, як гріла його в холодні ночі. Але страх усе ще шепотів: «А якщо вона забуде про тебе?»Наступного дня Сіріус вирішив перевірити мамину любов. Він утік із нори й сховався за великим дубом, думаючи: «Якщо мама мене любить, вона мене знайде». Час минав, сонце ховалося за обрій, а Сіріус усе сидів, слухаючи шурхіт лісу. Раптом він почув стривожений голос:— Сіріусе! Де ти, мій вовчику? — кликала мама-вовчиця, бігаючи між деревами.Сіріус визирнув із-за дуба й побачив, як мама обнюхує землю, її очі блищали від хвилювання. Він вибіг до неї, і мама одразу ж обняла його.— Ой, Сіріусе, я так злякалася! Чому ти сховався? — запитала вона, притискаючи його до себе.— Я… я думав, що тобі байдуже. Хотів перевірити, чи шукатимеш ти мене, — зізнався Сіріус, сором’язливо опустивши вуха.Мама-вовчиця зітхнула й усміхнулась.— Мій маленький, я завжди тебе шукатиму, навіть на краю лісу. Ти — моє серце, і я ніколи не перестану тебе любити. Того вечора Сіріус із мамою сиділи під зоряним небом. Мама вчила його нової пісні для виття на місяць, а Сіріус співав так голосно, що навіть сови заслухалися. Страх у його серці розтанув, як ранковий туман. Він зрозумів: якщо сумніви повернуться, досить просто поговорити з мамою, і все буде добре.Наступного дня Сіріус вирішив зробити щось особливе. Він зібрав цілу купу блискучих камінців і виклав із них зірку біля нори. Коли мама побачила це, її очі засяяли.— Сіріусе, це найкраща зірка в лісі! — сказала вона, обіймаючи його. — Ти мій маленький чарівник.Сіріус засміявся й відчув, як його серце наповнилось теплом. Він більше не боявся, адже знав: мамина любов — це найнадійніший скарб.Кінець.