Казки про фею

У далекому королівстві, де гори торкалися хмар, а ріки співали колискові, жила принцеса Аврора. Вона була прекрасна, як ранкова зоря, але красу свою цінувала понад усе інше. Щодня годинами стояла перед дзеркалами, милуючись своїм відображенням, і забувала про все навколо.Одного дня до замку прийшла стара жінка в темному плащі. Вона несла дивне дзеркало в оправі з чорного каменю, що мерехтів таємничим сяйвом. — Це не просте дзеркало, принцесо, — сказала незнайомка. — Воно показує не тіло, а душу. Хочеш побачити свою справжню красу?Аврора знизила плечима. Хіба могла вона бути ще прекраснішою? Вона впевнено підійшла до дзеркала і заглянула в нього.Але замість свого милого личка побачила щось жахливе — темну, скривлену постать з холодними очима та зневажливою посмішкою. Це було її відображення, але не таке, яким вона себе уявляла.— Це не я! — закричала принцеса. — Твоє дзеркало зіпсоване!Стара жінка похитала головою:— Дзеркало правди ніколи не бреше. Воно показує те, що приховано всередині. Але не засмучуйся, дитино. Пройди три випробування, і побачиш у ньому світло своєї душі.І зникла незнайомка, залишивши лише дзеркало та старовинний сувій з написом: “Коли серце стане чистим, дзеркало засяє правдою”.Перше випробування: ЖалістьНаступного дня Аврора почула плач за вікном. На подвір’ї сиділа служниця Марта, яка щойно розбила дорогоцінну вазу. Управитель готувався вигнати її з замку.Раніше принцеса і не помітила б такої дрібниці. Але згадавши про дзеркало, вона вийшла і сказала:— Це я розбила вазу, граючи м’ячем. Марта ні в чому не винна.Управитель здивовано поклонився, а Марта подякувала крізь сльози. Аврора відчула щось незнайоме — тепло в грудях, ніби там засвітилося маленьке сонечко. Коли ввечері вона підійшла до дзеркала правди, то побачила, що темна постать трохи посвітліла. В її очах з’явилася іскорка доброти.Друге випробування: ЩедрістьЧерез тиждень до замку прибула делегація з сусіднього королівства, де лютували посуха та голод. Вони просили допомоги.Король хотів відмовити — своїх скарбів і так було небагато. Але Аврора несподівано для себе сказала:— Батьку, віддамо половину наших запасів зерна та золота. Що нам користь від багатств, якщо люди страждають?Всі здивовано подивилися на принцесу. Вона й сама дивувалася своїм словам. Але коли побачила радість та вдячність послів, зрозуміла, що вчинила правильно. Того вечора дзеркало показало їй постать, яка майже повністю освітлилася. Тільки серце ще залишалося темним.Третє випробування: ЛюбовНайважче випробування чекало на принцесу в її власному серці. Вона звикла любити лише себе — свою красу, свій комфорт, свої бажання. Але справжня любов означала думати про інших.Аврора почала кожного дня відвідувати лікарню для бідних, яка була за межами замку. Вона читала хворим книжки, приносила їжу, просто сиділа поряд з тими, кому було самотньо. Спочатку це давалося їй важко — запахи, страждання, чужий біль лякали її. Але поступово принцеса відкрила для себе дивовижну річ: коли даруєш радість іншим, сам стаєш щасливішим. Коли бачиш посмішку на обличчі хворої дитини, власні проблеми здаються дрібними. Коли допомагаєш старенькій жінці, відчуваєш себе сильною та потрібною.ПеретворенняМісяць потому Аврора знову підійшла до дзеркала правди. І побачила диво — прекрасну світлу постать з добрими очима, лагідною посмішкою та серцем, що сяяло, наче зірка. Це справді була вона, але зовсім інша — не зовні, а всередині.— Тепер ти бачиш свою справжню красу, — почула вона знайомий голос.Стара жінка знову стояла поряд, але тепер Аврора впізнала в ній добру фею.— Зовнішня краса минає, принцесо, — сказала фея. — Але красу душі не зможуть забрати ні роки, ні хвороби, ні горе. Вона тільки яскравішає з часом, якщо її плекати. З того дня принцеса Аврора ніколи більше не проводила години перед звичайними дзеркалами. Натомість вона дбала про красу своєї душі — була милосердною, щедрою та люблячою. І всі в королівстві казали, що ніколи не бачили принцеси прекраснішої за неї.А дзеркало правди вона подарувала бібліотеці замку, щоб кожен, хто забажає, міг заглянути у власну душу та відкрити в собі справжню красу.

Колись давним-давно, за високими горами й глибокими морями, був чарівний Сріблястий ліс. Там, де промінці місяця торкалися землі, жили три феї-сестрички: Зорянка, Роса і Вогник.Зорянка була найстаршою. Її крила мерехтіли, як нічне небо, всипане зірками. Вона вміла розмовляти з місяцем і знала всі таємниці ночі. Роса, середня сестричка, мала крила кольору ранкового неба. Вона прокидалася з першим промінцем сонця і розвішувала на траві й квітах крихітні перлинки роси. Кожна краплинка містила маленьке побажання для того, хто її знайде.Наймолодша, Вогник, була найбільш допитливою. Її крила палахкотіли всіма кольорами веселки, і вона любила літати так швидко, що за нею залишався мерехтливий слід.Одного разу до лісу прийшла біда. Злий чарівник заховав Сонце в темну печеру, і світ почав занурюватися в вічну ніч. Квіти почали в’янути, птахи перестали співати, а діти забули, що таке тепло.— Ми маємо щось зробити! — вигукнула Вогник.— Але ми такі маленькі, — засумнівалася Роса.— Коли ми разом, ми сильні, — мудро сказала Зорянка.Три сестрички вирушили в подорож до печери чарівника. Зорянка освітлювала їм шлях сяйвом зірок, Роса залишала за собою мерехтливий слід, щоб вони не заблукали, а Вогник підбадьорювала сестер своїм завзяттям. Коли вони дісталися до печери, чарівник зустрів їх грізним сміхом:— Маленькі феї думають, що можуть мене перемогти?Але феї не злякалися. Зорянка закликала силу всіх зірок на небі, Роса створила магічну завісу з тисячі крапельок, що відбивали світло, а Вогник полетіла так швидко навколо чарівника, що він закрутився і впав.Тоді феї разом промовили чарівне заклинання, яке навчила їх бабуся-фея:— Світло завжди перемагає темряву, коли серця б’ються разом!І Сонце вирвалося з полону! Воно знову зійшло на небі, обігріваючи землю своїм теплом. Квіти розцвіли, птахи заспівали, а діти радісно вибігли на вулицю.З того дня три феї-сестрички стали охоронцями Сріблястого лісу. І якщо ти колись побачиш мерехтливе світло між деревами на світанку або вночі — знай, що це феї Зорянка, Роса і Вогник дбають про те, щоб у світі завжди було світло й радість.

У далекій-далекій Франції живе чарівна Фея Сніжинок. Вона мешкає високо над хмарами, у прекрасному палаці з льоду та снігу. У Феї Сніжинок довге волосся, біле, мов сніжинки. Її очі сяють, немов зорі, а прозорі крила мерехтять ніжним блакитним світлом.Місія Феї Сніжинок — дарувати світові чарівні сніжинки. Щойно приходить зима, вона одразу береться до роботи. Фея збирає у хмарах водяну пару і легеньким дотиком своєї чарівної палички перетворює її на крихкі, вишукані сніжинки — одну за одною.Зібравши сніжинки, Фея Сніжинок складає їх у маленькі блискучі торбинки. Вони сяють, немов зірочки, і звисають у її крижаному палаці. А потім Фея вирушає в політ, розносячи торбинки, повні сніжинок, по всіх куточках світу.Спершу вона прилітає до лісу. Маленькі звірята сховалися у своїх нірках, терпляче чекаючи, коли мине зима. Фея обережно розв’язує торбинку й тихо посипає ліс сніжинками. Незабаром великі дерева вбираються в білі шати, а гілки вкриваються блискучими, прозорими сніжинками — мов намиста з кришталю.Потім Фея Сніжинок летить до маленького містечка. Люди гріються вдома біля печей. Фея розсипає сніжинки на дахи й вулиці, і ось уже містечко перетворюється на білу казку. Побачивши сніг, діти радісно вибігають надвір: ліплять сніговиків, грають у сніжки й весело сміються. Дивлячись на щасливі обличчя людей і спокійних звірят серед снігу, серце Феї Сніжинок наповнюється теплом. Вона знає: її сніжинки подарували світові красу й радість.Зрештою Фея повертається до свого палацу на верхів’ї хмар, щоб чекати на наступну зиму й знову продовжити свою чарівну місію — приносити у світ прекрасні сніжинки.

Жила собі дівчинка Соломійка. Одного вечора у неї захитався молочний зуб, а потім — хрусь! — і випав. Соломійка дуже зраділа, бо знала: коли зуб випадає, треба покласти його під подушку, і вночі прийде Зубна Фея.Мама допомогла гарно почистити зубик, щоб він був блискучий і чистий, і Соломійка поклала його під подушку. Побажавши надобраніч, вона заснула і почала бачити солодкі сни.А коли всі вдома спали і на вулиці стояла глибока ніч, у віконце тихо-тихо залетіла маленька Зубна Фея. Вона була вся в сріблястій сукні, що мерехтіла, ніби місячне світло, а на спині мала крильця, тонкі, як павутинка. У руці тримала чарівну торбинку, що ніколи не важчала, хоч скільки би зубчиків туди не поклала. Фея підлетіла до подушки Соломійки, обережно підняла її краєчок і побачила зубик. Він був такий білий і чистий, що Фея аж посміхнулась.— Ось гарний зубчик! — прошепотіла вона. — З нього вийде чудова цеглинка.Вона обережно взяла зуб, поклала замість нього блискучу монетку (таку, що сама по собі трохи світилася), а потім тихенько вилетіла у вікно й полетіла в небо.Далеко-далеко, за хмарами, де звичайні люди ніколи не бувають, є чарівна країна Зубних Фей. Там стоїть великий-превеликий палац, весь білий і міцний, ніби з перлин. Але секрет у тому, що цей палац побудовано саме з молочних зубчиків дітей! Коли Зубна Фея прилітає додому, усі феї разом розбирають зібрані зубчики. Вони сортують їх за розміром і чистотою: найбільші й найбіліші йдуть на міцні стіни й високі вежі палацу, середні — на віконечка, дверцята й сходинки, а найменші — на гарні прикраси, як блискучі перила чи маленькі ліхтарики.Якщо зубчик дуже чистий і здоровий, він стає твердою цеглинкою, що тримається віками. А якщо жовтий чи з дірочками від солодощів — він кришиться, і феї не можуть його використати для будівництва. Такі зубчики вони акуратно переробляють на чарівний пилок.З цього пилку феї варять особливий сяючий еліксир у великому казані. Потім вони розсипають цей еліксир над землею, ніби зоряний дощ. Краплинки еліксиру потрапляють до дітей і допомагають виростати новим постійним зубам — міцними, білими і такими, що ніколи не болять і не псуються.А ще зубчики дають силу всій країні фей: чим більше гарних зубів, тим яскравіше світиться палац, тим сильніше чарівні крильця фей, і тим краще вони можуть літати до всіх дітей у світі.Тому Зубна Фея завжди лишає монетку — це її подяка за гарний зубчик, що допоможе зробити палац ще кращим, а посмішки всіх дітей — ще здоровішими й красивішими.На ранок Соломійка знайшла під подушкою монетку і дуже зраділа. Вона зрозуміла: якщо добре чистити зуби щовечора і щоранку, то Зубна Фея завжди буде рада прийти, а нові зубки виростуть міцними й красивими.І з того часу Соломійка чистила зуби ще старанніше, бо знала — десь там, за хмарами, її зубчик допомагає будувати чарівний палац і робити магію для всіх дітей.