Казки для дітей 2–3 роки

Жив собі маленький равлик Славко. Він був дуже повільний, але мав велику мрію — побачити море. Славко чув від старого Жука, що море — це величезна блакитна ковдра, яка виблискує під сонцем і співає ніжні пісні хвилями. Щоліта Славко уявляв, як сидить на теплому піску й слухає шум моря, але дорога до нього здавалася такою далекою!Одного сонячного ранку Славко вирішив: «Досить мріяти! Я вирушаю до моря!» Він узяв свою маленьку мушлю, наповнив її кількома листочками на обід, і повільно, але впевнено поповз із зеленого лугу. Зустріч із БджілкоюСлавко повз і повз, аж поки не почув гудіння. Це була Бджілка Ганна, яка гуділа над квітами. «Куди це ти, Славку?» — запитала вона, сідаючи на ромашку. «До моря!» — гордо відповів равлик. «Ого, це далеко! Але я знаю короткий шлях через поле. Лети за моїм гудінням, я покажу!» — сказала Бджілка.Ганна гуділа попереду, а Славко повз за нею. Поле було повне квітів, і Бджілка розповідала йому про їхні пахощі. «Це запах літа, Славку! Море пахне ще краще!» — сміялася вона. До вечора Славко дістався до краю поля — набагато швидше, ніж думав!Допомога ЖабкиНаступного дня Славко повз уздовж струмка. Сонце пекло, і він заховався під листочком, щоб відпочити. Раптом почув: «Ква-ква! Чому ховаєшся, равлику?» Це була Жабка Клара, яка стрибала по камінцях. «Я йду до моря, але мені жарко й далеко», — зітхнув Славко. «Не біда! Я знаю стежку через болото, там прохолодно. А ще я можу тебе підвезти!» — весело квакнула Клара.Жабка поклала Славка на широкий листок лілеї, а сама штовхала його, наче човник. Вони пливли через болото, а Клара розповідала про рибок і водяні квіти. «Море — це як великий струмок, тільки солоний!» — казала вона. Славко сміявся і відчував, що мрія стає ближчою. Сюрприз від ЧайкиНа третій день Славко повз піщаною доріжкою. Він уже чув солоний запах у повітрі, але був дуже втомлений. Раптом над ним закружляла Чайка Соня. «Що це за повільний мандрівник?» — гукнула вона. «Я йду до моря, але я такий повільний…» — зітхнув Славко. «Море вже близько! Сідай мені на крило, я тебе домчу!» — запропонувала Чайка.Славко міцно тримався за пір’їнку, а Чайка злетіла в небо. Під ними блищали зелені луки, річки, а потім… Ось воно — море! Блакитне, безкрає, з білими хвилями, що гойдалися, наче в танці. Чайка обережно посадила Славка на теплий пісок біля самої води.Мрія здійсниласяСлавко сидів на березі, слухав шум хвиль і посміхався. Море було ще гарніше, ніж він уявляв! Бджілка Ганна прилетіла з квіточкою, Жабка Клара пристрибала з болота, а Чайка Соня гойдалася на хвилях. Усі вони раділи за Славка.“Дякую вам, друзі! Без вас я б не дійшов”, — сказав равлик. “Мрії здійснюються, коли є справжні друзі!” — відповіла Бджілка, і всі засміялися. Відтоді Славко щоліта повертався до моря, але вже не сам — із друзями, які робили кожну подорож веселою і незабутньою.

Спека і зникненняБухта Пригод гуділа від шуму літнього ярмарку. Сонце палило, повітря пахло свіжоскошеною травою, а діти бігали між наметами, сміючись і тримаючи в руках повітряні кульки. На центральній площі мер Гудвей гордо стояла біля величезного стенда з лимонадом, який фермерка Йомі приготувала для всіх. Величезні глечики виблискували на сонці, наповнені прохолодним, солодким напоєм із лимонами та м’ятою.— Це буде найкращий ярмарок за всю історію! — проголосила мер Гудвей, поправляючи свою рожеву стрічку.Але раптом пролунав крик. Фермерка Йомі прибігла до стенда, розмахуючи руками.— Лимонад зник! Усі глечики порожні! — вигукнула вона. — Хтось украв весь наш лимонад!Усі гості ярмарку здивовано перезирнулися. Спека ставала нестерпною, і без лимонаду свято було під загрозою. Райдер, який саме пробував морозиво неподалік, почув галас і викликав Щенячий патруль через свій планшет.— Щенячий патруль, до штабу! — скомандував він.Гонщик, Маршал, Роккі, Скай і Кремез миттю примчали до вежі патруля. Райдер швидко пояснив ситуацію:— У Бухті Пригод біда! Хтось украв лимонад із ярмарку. Без нього всі знемагають від спеки. Нам треба знайти злодія і повернути напій!— Щенячий патруль готовий до дії! — хором відповіли щенята. Липкі слідиКоманда вирушила до ярмарку. Маршал, як завжди, трохи спіткнувся, але швидко підвівся, поправляючи свою пожежну каску.— Я готовий шукати підозрілих! Може, це був хтось із гостей? — сказав він, оглядаючи натовп.Роккі, нюхаючи землю біля стенда, помітив щось незвичайне.— Дивіться! Липкі сліди! — вигукнув він, вказуючи на блискучі плями, що вели від глечиків до кущів неподалік. — Це точно сліди лимонаду!— Гарна робота, Роккі! — похвалив Райдер. — Гонщику, можеш простежити за слідами на своєму мотоциклі?— Жодних проблем! Гонщик завжди на чатах! — відповів Гонщик і помчав за слідами, вправно маневруючи між наметами.Сліди вели до густого парку на околиці ярмарку. Там щенята побачили, як щось маленьке і пухнасте гасає між деревами.— Це єноти! — вигукнула Скай, злетівши вгору, щоб краще роздивитися. Її гелікоптер гудів над кронами дерев. — Вони тягнуть наші глечики!Погоня за єнотамиКремез, не гаючи часу, увімкнув свій бульдозер.— Я розчищу шлях! Ті єноти не втечуть! — сказав він, обережно розсуваючи кущі.Команда пішла за єнотами, які хутко тікали, тримаючи в лапках маленькі відерця з лимонадом. Маршал спробував налякати їх своїм водяним шлангом, але єноти лише весело верещали й ховалися за деревами.— Вони не злі, просто дуже люблять лимонад! — засміявся Райдер. — Нам треба їх перехитрити.Роккі запропонував ідею:— Я можу зробити пастку з перероблених матеріалів! У мене в рюкзаку є мотузки та старі коробки.— Чудова думка, Роккі! — підтримав Райдер. — Скай, допоможеш із повітря?— Лечу! — відповіла Скай, готуючи свій трос для захоплення.Пастка і нові друзіРоккі швидко змайстрував пастку: велику коробку з мотузкою, під якою лежала миска з лимонадом як приманка. Щенята сховалися в кущах і чекали. Незабаром єноти, не встоявши перед запахом лимонаду, підбігли до миски. Скай смикнула за трос, і коробка м’яко накрила єнотів.— Є! — радісно вигукнув Кремез.Але коли щенята підійшли ближче, вони побачили, що єноти зовсім не налякані. Вони весело гомоніли та навіть ділилися лимонадом один з одним.— Схоже, вони просто хотіли повеселитися, — сказав Маршал, чухаючи голову. — Але чому вони вкрали весь лимонад?Райдер присів біля єнотів і помітив, що один із них тримає маленьку записку. Він обережно взяв її та прочитав:— Це записка від фермерки Йомі! Вона пише, що залишила лимонад у парку для єнотів, бо вони допомагали їй прибирати сад. Але єноти, мабуть, забрали більше, ніж треба. Щенята засміялися. Виявилося, що єноти не злодії, а просто дуже люблять лимонад!Літнє свято врятованоЩенячий патруль повернув глечики на ярмарок, а фермерка Йомі приготувала ще більше лимонаду для всіх — і для гостей, і для єнотів. Райдер запропонував зробити спеціальний куточок для єнотів на ярмарку, де вони могли б пити лимонад і не заважати іншим.— Ви знову врятували день, Щенячий патруль! — сказала мер Гудвей, піднімаючи склянку з лимонадом. — І наші нові друзі-єноти теж!Гонщик, Маршал, Роккі, Скай і Кремез радісно гавкнули. Ярмарок продовжився: діти гралися, музика лунала, а єноти весело ганялися один за одним із маленькими склянками лимонаду.— Якщо десь біда, лише гавкни — ми поруч! — вигукнув Гонщик.І під яскравим літнім сонцем Бухта Пригод знову наповнилася сміхом і радістю.

Жив собі Зайчик, який мріяв побачити веселку. “Вона така гарна, але де її знайти?” — думав він, стрибаючи галявиною. Вирішив Зайчик попросити допомоги у друзів.Спочатку він побіг до Синього Неба. “Небо, ти таке синє і високе, чи знаєш, де ховається веселка?” — запитав Зайчик. Небо усміхнулося: “Я дам тобі свій синій колір, але шукай далі!”Зайчик пострибав до Зеленого Лісу. “Лісе, ти такий зелений і густий, чи бачив веселку?” — запитав він. Ліс зашелестів: “Я подарую тобі свій зелений колір, але йди до поля!”На Жовтому Полі Зайчик побачив золоті колоски. “Поле, ти таке жовте і сонячне, чи знаєш, де веселка?” — запитав він. Поле засяяло: “Візьми мій жовтий колір, і ми разом знайдемо її!”Зайчик зібрав синій, зелений і жовтий кольори. Раптом із-за хмаринки виглянуло сонце, а з ним — Червона Квітка, Помаранчевий Метелик і Фіолетова та Блакитна Хмаринки. “Ми теж хочемо допомогти!” — сказали вони.Усі разом – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий — з’єднали свої кольори. І в ту мить над галявиною засяяла чарівна веселка! “Яка краса!” — радісно вигукнув Зайчик. “Це тому, що ми разом!” — відповіли друзі. Відтоді Зайчик знав: кожен колір важливий, а разом вони створюють справжнє диво.

У густому зеленому лісі, де сонячні промені гралися в листя, жило маленьке білченя Тік. Воно було жваве, як іскорка, і любило гасати від дерева до дерева, стрибаючи з гілки на гілку. Його мама, пухнаста білка з великими мудрими очима, завжди казала: — Тіку, не бігай далеко від нашого дупла! Ліс великий, а ти ще маленький. Можеш заблукати.Але Тік лише сміявся, махаючи пухнастим хвостиком: — Ой, мамо, я швидкий! Мене ніхто не наздожене, і я завжди знайду дорогу!Одного сонячного ранку, коли роса ще блищала на траві, Тік знову вистрибнув із дупла. Ліс пахнув свіжістю, пташки співали, а десь далеко гудів бджолиний рій. Білченя вирішило: «Сьогодні я побігаю далі, ніж завжди! Хочу знайти найбільший горіх у лісі!»Тік гасав, перестрибуючи через пеньки, ганяючись за метеликами й сміливо забираючись у гущавину. Він не помітив, як знайомі дерева зникли, а стежки стали чужими. Сонце піднялося високо, а Тік усе бігав, аж поки не зупинився, здивовано озираючись. Навколо були незнайомі кущі, високі папороті й жодного знайомого запаху.— Ой-ой, де я? — пробурмотів Тік, і його хвостик затремтів від страху.Він спробував повернутися назад, але всі дерева здавалися однаковими. Білченя бігало туди-сюди, кликало маму, але ліс лише гудів у відповідь. Тік сів під величезним дубом і тихо заплакав.Раптом із кущів почувся шурхіт. Тік насторожився, але звідти визирнув маленький їжачок із добрими оченятами. — Чому плачеш, білченя? — запитав він, поколюючи носиком повітря. — Я… я заблукав, — зізнався Тік. — Не слухав маму, побіг далеко й тепер не знаю, як повернутися додому. Їжачок задумливо покрутив носиком. — Не журися, я знаю цей ліс, як свої колючки. Ходімо, я проведу тебе до великої сосни — там живуть білки.Тік зрадів і пішов за їжачком. Дорогою той розповідав історії про лісових мешканців: як сова вчить своїх дітей літати, як зайці ховаються від лисиці, і як важливо слухати старших. Тік слухав, а в голові крутилася думка: «Мама ж казала не бігати далеко…»Нарешті вони дісталися до знайомої галявини. Велика сосна гойдала гілками, а з дупла визирнула стурбована мама-білка. Побачивши Тіка, вона кинулася обіймати його. — Тіку, я так хвилювалася! Де ти був? — Мамо, вибач, — тихо сказав Тік, притулившись до її теплого хутра. — Я більше не бігатиму далеко. Обіцяю слухатися.Мама всміхнулася й погладила його по голівці. А їжачок, задоволено бурмочучи, покотився назад у кущі. Відтоді Тік завжди пам’ятав мамині слова. Він зрозумів, що правила — це не просто заборони, а турбота, яка береже від біди. А ліс, хоч і був сповнений пригод, став для нього ще ріднішим і безпечнішим, коли він слухався мами.

Одного затишного вечора матуся-зайчиха повернулася додому. А вдома на неї чекав маленький синочок. Він зрадів, коли побачив матусю, та міцно обійняв її. — Мамо, мамо, — заплигало зайченя — до мене в гості приходив Апчхи! — Будь здоровий, синку! — мовила зайчиха — То хто, ти кажеш, приходив до тебе в гості? — Апчхи! — повторило зайченя. — Ти що, захворів? Чи алергія? — занепокоїлась матуся, піднявши свої вуха. — Та ні, — відмахнувся вухань — я не пчихаю. Принаймні зараз. — Щось я заплуталася. То хто до тебе в гості приходив? — Апчхи! Матуся почухала себе за вухом, а потім: — А-а-а, тепер зрозуміла. Ну, ти хоча б чаєм гостю пригостив? — Ні. Він сказав лише «Апчхи!» і більше не приходив. — посміхнувся зайчик.

Жила-була в небі маленька хмаринка Пушинка. Вона була м’яка, біла і дуже любила гуляти по синьому небу разом зі своїми друзями – іншими хмаринками. Пушинка була дуже цікава і завжди хотіла знати, що відбувається навколо.Одного дня Пушинка помітила, що небо стало сірим, а її друзі-хмаринки почали рости й темніти. “Що це з вами?” – запитала вона. Велика хмара, яку звали Громовиця, усміхнулася і сказала: “Пушинко, ми готуємося до великого небесного свята! Сьогодні ми будемо танцювати й співати, а наші друзі Грім і Блискавка допоможуть нам зробити це незабутнім!”Пушинка здивувалася: “Грім і Блискавка? Хто вони такі?” Громовиця пояснила: “Коли ми, хмари, стаємо важкими від води, ми починаємо штовхатися і гудіти. Це наші голоси створюють грім – такий гучний ‘бум-бум’! А блискавка – це яскраві іскри, які з’являються, коли ми ділимося енергією одна з одною. Це ніби небесні вогники, які танцюють у небі!” Пушинка слухала, широко розплющивши очі. “А чому ви так голосно гудите?” – запитала вона. “Це тому, що ми радіємо! – відповіла Громовиця. – Ми несемо дощик, щоб напоїти землю, щоб квіти росли, а річки співали. Грім – це наш сміх, а блискавка – наші веселі спалахи!”Тієї ж миті небо освітилося яскравим світлом – це Блискавка затанцювала! А потім пролунав гучний “Бум!” – це Грім засміявся. Пушинка захихотіла: “Ой, як весело! Можна мені теж спробувати?” Громовиця кивнула: “Коли ти виростеш і станеш великою хмарою, ти теж зможеш співати з громом і танцювати з блискавкою!”Але потім Громовиця стала серйозною і додала: “Пушинко, є важливе правило, яке всі мають знати! Коли ми влаштовуємо небесне свято, люди на землі повинні бути обережними. Блискавка – це дуже сильна іскра, і вона може бути небезпечною. Якщо ти бачиш блискавку або чуєш грім, сховайся в безпечне місце – у будинок, машину чи інше укриття. Ніколи не стій під деревом чи на відкритій галявині, бо блискавка любить високі місця. І не купайся у воді, коли ми танцюємо, бо це може бути небезпечно!“Пушинка кивнула: “Я зрозумію і розповім усім! Безпека – це важливо!” І щоразу, коли починалася гроза, Пушинка шепотіла: “Танцюйте, друзі, танцюйте! Але не забувайте ховатися, щоб бути в безпеці!” Мораль казки: Грім і блискавка – це веселе небесне свято, яке допомагає землі бути зеленою і живою. Але коли чуєш грім чи бачиш блискавку, сховайся в безпечне місце – у будинок чи машину, подалі від дерев і води. Так ти будеш у безпеці, а хмаринки радітимуть, що ти обережний! Читайте ще більше казок про природу — у них у казковій формі пояснено природні явища, таємниці землі, неба, дощу й веселки, щоб навчання було чарівним і цікавим!

У чистому-пречистому місті Сяйвогороді, де вулиці виблискували, наче кришталь, а квіти пахли так, що метелики гуділи від захвату, жила родина Веселят. Батько, мати й двоє дітей — Софійка та Тимко — були щирими й веселими, але мали одну шкідливу звичку: вони не мили руки після прогулянок. “Ех, та що там, — казали вони, — бруд сам кудись дінеться!” І якби ж то вони знали, які гості їх чекають через цю недбалість…Нічна змоваОднієї темної ночі, коли місяць сховався за хмарами, до будинку Веселят прокралися два лиходії: Мікроб Липун і Грибок Пилюка. Липун був дрібненький, спритний, із липкими лапками, якими причіплювався до всього, що не знало мила. Пилюка ж був пухнастий, мов стара перина, і залишав за собою сірі хмари пилу, від яких усе чхало й кашляло.— Хе-хе! — хихотів Липун, гасаючи по столу, де лежали немиті Софійчині іграшки. — Цей дім — наш скарб! Ніякого мила, ніякої води. Ми тут влаштуємо бенкет!— Ага, — гундосив Пилюка, чіпляючись до килима. — Я вже уявляю, як ми засиплемо їхній дім моїми спорами! Вони чхатимуть, кашлятимуть, а ми тільки реготатимемо!Липун і Пилюка задумали лихе: розкидати свої мікробні сліди по всьому будинку, щоб Веселята захворіли. Липун уже стрибав по кухонних ложках, а Пилюка влаштувався в Тимковій подушці, коли раптом… почулися кроки. То була команда “Чистюлі” — Мило, Вода і Зубна Щітка, які пильнували Сяйвогород щоночі.Поява “Чистюль”Мило було гладеньким і пахучим, із пухирчастою пінкою, що наганяла жах на всіх мікробів. Вода була швидкою й прозорою, мов гірська річка, а Зубна Щітка мала міцні щетинки, якими могла вискребти навіть найхитріших ворогів.— Гей, Липуне, Пилюко! — гукнула Вода, хлюпнувши на підлогу так, що Липун ледь не впав. — Знов за своє? Не буде вам волі в цьому домі!— Ой, які ми грізні! — пирхнув Липун, але його голос здригнувся. Він знав, що “Чистюлі” — не жарти. Мило закружляло, створюючи хмару піни, яка обплутала Пилюку. — Думаєш, твій пил вічний? — сказало Мило. — Мої бульбашки зітруть тебе вмить!Зубна Щітка кинулася за Липуном, який намагався сховатися в Тимковій склянці. — Можеш тікати, але мої щетинки дістануть тебе всюди! — попередила вона.Битва за чистотуБитва була швидкою, але яскравою. Вода залила килим, змиваючи сліди Пилюки, а Мило кинуло в нього армію пухирців, від яких Грибок зачхав і почав тікати. Зубна Щітка загнала Липуна в кут і вичистила його так, що він став блискучим… і безпомічним.— Здаємося! — заволали Липун і Пилюка, зрозумівши, що проти “Чистюль” їм не вистояти.— Ви ще повернетеся, якщо Веселята не змінять звичок, — суворо мовила Вода. — Але ми завжди будемо тут, щоб захистити цей дім!Новий ранокНаступного ранку Софійка і Тимко прокинулися з відчуттям, що дім став інакшим. Він сяяв чистотою, а в повітрі пахло свіжістю. Батьки здивувалися, коли діти самі побігли мити руки перед сніданком. На столі “Чистюлі” залишили записку, написану крапельками води: Дорогі Веселята! Мийте руки після прогулянок, чистіть зуби двічі на день і тримайте дім у чистоті. Гігієна — ваш захист від Липуна і Пилюки. З любов’ю, Мило, Вода і Зубна Щітка. Відтоді родина Веселят стала найохайнішою в Сяйвогороді. Софійка й Тимко навіть склали пісеньку про “Чистюль”, яку наспівували, намилюючи руки. А Липун і Пилюка? Вони ще довго боялися наближатися до міста, де панувала команда “Чистюль”.МоральГігієна — це справжня магія, яка береже нас від невидимих ворогів, як-от мікроби й бруд. Мило, вода і зубна щітка — наші вірні друзі, що допомагають залишатися здоровими й радісними. Тож не забувайте: чистота — це здоров’я, а здоров’я — це щастя!

Одного разу Заєць насміхався з Черепахи, бо та була така повільна.— Ти взагалі кудись доходиш? — спитав він з глузливою посмішкою.— Так, — відповіла Черепаха, — і доходжу швидше, ніж ти думаєш. Давай побігаємо наввипередки — я тобі це доведу.Зайцеві було смішно з самої думки змагатися в бігу з Черепахою, але заради розваги він погодився. Лисиця, яка зголосилася бути суддею, розмітила дистанцію і дала старт.Заєць швидко зник з поля зору, і, щоб змусити Черепаху ще сильніше відчути, наскільки смішно змагатися з ним, ліг собі обіч дороги та задрімав, поки Черепаха його наздожене. А Черепаха тим часом повільно, але впевнено рухалася вперед. Зрештою вона пройшла повз місце, де спав Заєць. Але Заєць мирно спав далі; і коли нарешті прокинувся, Черепаха вже була майже біля фінішу. Заєць кинувся бігти щодуху, але не встиг її наздогнати.Перемога дістається не завжди найшвидшому.

Одного сонячного дня в Бухті Пригод усі діти гуділи від радості, адже мер Гудвей влаштовувала Фестиваль морозива! На центральній площі стояв величезний стіл, прикрашений кольоровими кульками, а в центрі мав приїхати величезний фургон із найсмачнішим морозивом: ванільним, шоколадним, полуничним і навіть із блискітками! Усі нетерпляче чекали, пританцьовуючи під веселу музику.Але раптом… Ой-ой! Мер Гудвей отримала погані новини. Вантажівка з морозивом зламалася посеред дороги, і всі ласощі почали танути! Сонце пекло, морозивко капало, і свято було під загрозою. Діти засмутилися, але мер Гудвей знала, кого кликати.— Райдер, Щенячий патруль, нам потрібна ваша допомога! — гукнула вона в рацію.Райдер миттю зібрав команду. Щенята зібралися в штабі, готові до дії. Їхні оченята блищали, а хвостики гойдалися від нетерпіння.— Щенячий патруль, до роботи! — гукнув Райдер. — Вантажівка з морозивом зламалася, і нам треба врятувати свято! Роккі, твої інструменти готові?— Гав-гав! Готові, Райдер! Я полагоджу вантажівку! — відповів Роккі, хапаючи свій ящик із інструментами.— Зума, чи можеш ти привезти лід, щоб морозиво не розтануло? — спитав Райдер.— Гав! Пірнаймо у воду, я доставлю лід швидше за всіх! — радісно гавкнув Зума, стрибаючи до свого катера.— Маршал, будь готовий, якщо щось піде не так із двигуном, — додав Райдер.— Я готовий гасити будь-яку іскру! — вигукнув Маршал, перевіряючи свій пожежний шланг.— Скай, ти координуватимеш нас із повітря! А Гонщик, стеж, щоб діти не підходили близько до зламаної вантажівки, — наказав Райдер.— Гав-гав! Я забезпечу порядок! — відповів Гонщик, а Скай уже злетіла в небо на своєму гелікоптері.Щенята помчали до місця пригоди. Вантажівка стояла посеред дороги, а з неї капало морозиво, утворюючи кольорові калюжки. Діти дивилися здалеку, але деякі намагалися підійти ближче.— Стоп, малята! — гукнув Гонщик, вибігаючи вперед. — Зламана вантажівка може бути небезпечною! Не підходьте близько, доки ми не полагодимо її. Завжди чекайте на дорослих, якщо бачите зламану техніку!Діти слухняно відійшли, а Гонщик гордо гавкнув, задоволений, що навчив їх важливої речі.Тим часом Роккі заліз під вантажівку з гайковим ключем. Клац-клац! Він швидко знайшов проблему — зламаний ремінь у двигуні. Роккі замінив його на новий зі своїх запасів, і двигун загудів.Але раптом — ой-ой! — від перегрітого двигуна спалахнула маленька іскра! Маршал миттю скочив до дії. Ш-ш-ш! Його шланг загасив вогник швидше, ніж ти скажеш “морозиво”!Зума тим часом мчав на своєму катері через бухту. Він знайшов величезний шматок льоду й акуратно доставив його до вантажівки. Плюх! Лід охолодив морозильну камеру, і морозиво перестало танути. Скай гуділа в небі, дивлячись на все зверху. — Роккі, ще трохи праворуч! Зума, лід ідеально на місці! — керувала вона через рацію. Нарешті вантажівка загуділа, і всі щенята радісно загавкали. Морозиво було врятовано! Вони довезли фургон до площі, і фестиваль розпочався. Діти ласували морозивом, сміялися й танцювали. Мер Гудвей підбігла до щенят.— Щенячий патруль, ви справжні герої! Дякую, що врятували наше свято! — сказала вона, тримаючи величезне морозиво з трьома кульками.Райдер усміхнувся. — Коли є проблема, ми завжди готові! Щенячий патруль — це командна робота!А Гонщик додав, звертаючись до дітей: — І пам’ятайте, тримайтеся подалі від зламаних машин, щоб бути в безпеці!Усі діти закивали, смакуючи морозивом, а щенята радісно гавкали, танцюючи під музику. Свято морозива стало найсолодшим днем у Бухті Пригод! Мораль: Командна робота може врятувати навіть найсолодші моменти! І завжди будь обережним біля зламаної техніки — чекай на дорослих.