Казки для дітей 2–3 роки

Одного ранку Пеппа прокинулася від яскравого світла, що заливало кімнату. Вона підбігла до вікна й вигукнула: — Ой, яка краса! Джордже, швидше сюди!Джордж зазирнув із плюшевим динозавром у руках. — Діно? — здивовано запитав він, дивлячись на яскраву веселку.— Ні, Джордже, це не динозавр, це веселка! Але дивись, у ній є срібляста смужка! Я такого ще ніколи не бачила, — захоплено сказала Пеппа.— Срібло! Може, там скарб? — пожвавішав Джордж.Пеппа побігла до мами й тата. — Мамо, тату, ми з Джорджем побачили дивну веселку! Можна ми підемо подивитися ближче?— Звичайно, тільки не забудьте гумові чобітки, раптом буде болото, — усміхнувся тато Свин.Пеппа, Джордж і їхні друзі — Зої Зебра, Ребекка Кролик і Сьюзі Вівця — вирушили до веселки. По дорозі вони зустріли маленьку пташку, яка щось співала.— Чуєте? Вона говорить про якийсь скарб! — захоплено сказала Ребекка.— А давайте запитаємо! — запропонувала Сьюзі.Пеппа обережно звернулася до пташки: — Привіт, пташко! Ми шукаємо кінець веселки. Ти знаєш, що там?Пташка кивнула маленькою голівкою й защебетала: — У кінці веселки — скриня зі сміхом, яка зробить вас дуже щасливими!— Оце так! — вигукнув Джордж.Друзі пішли далі, долаючи різні перешкоди. Спершу був густий ліс. — Тримайтеся за руки, щоб не загубитися! — сказала Пеппа.Потім — бурхлива річка. — Ой-ой, як перейти? — хвилювався Джордж.— Стрибайте по камінцях! — сміливо запропонувала Зої.Нарешті, веселка привела їх до маленького пагорба. На вершині вони побачили чарівну скриню, яка сяяла, як зірка.— Раз, два, три! Відкриваємо! — разом вигукнули друзі. Усередині були різнокольорові кульки. Пеппа взяла одну в руки, і раптом всі опинилися на галявині, де брудні калюжі блищали на сонці.— Стриб-скок! — весело закричала Пеппа.— Оце так пригода! — сміялися всі.Вони зрозуміли, що справжній скарб — це радість і дружба, які роблять кожен день чарівним.— Це був найкращий день! — сказала Пеппа, коли всі разом поверталися додому.

Одного вечора Щенячий патруль зібрався на своєму улюбленому пагорбі, щоб дивитися на зорі. Скай змахнула лапкою на небо й сказала: — Дивіться, яке яскраве сузір’я Песика!— Ой, а де зірка-захисник? Її немає! — раптом помітив Маршалл. Гонщик – відважний поліцейський пес; Маршал – веселий пожежник; Роккі – винахідливий механік; Зума – вправний рятувальник на воді; Скай – смілива льотчиця; Кремез (Кріпиш) – майстерний будівельник. Командував ними їхній добрий друг Райдер. Він завжди знав, коли настане момент, коли місту або природі потрібна допомога. Райдер одразу ж активував комунікатор: — Команда, у нас завдання! Зірка-захисник зникла, і ми повинні її знайти!Вони вирушили до обсерваторії, де працювала мудра сова Олівія. — Олівія, ти не помічала чогось дивного? — запитав Гонщик.— Так, я бачила, як щось яскраве впало в ліс. Це може бути ваша зірка, — відповіла сова.Команда побігла до лісу, але там було темно й трохи страшно. — Не хвилюйтеся, я освітлю дорогу! — сказав Гонщик, витягаючи ліхтар.Коли вони дісталися до галявини, всі побачили щось блискуче серед трави. Це була зірка, яка сяяла слабким світлом. — Вона виглядає втомленою! — сказала Скай.— Мабуть, їй потрібно допомогти повернутися на небо, — задумався Зума.— Я маю план! — вигукнув Маршалл. — Використаємо мій водомет, щоб створити водяну ракету!Команда швидко зібрала все необхідне: Роккі допоміг знайти деталі для ракети, а Зума привіз воду. Зірку обережно поклали на вершину ракети.— Готові? На рахунок три! — сказав Райдер. — Один, два, три!Ракета здійнялася вгору, а зірка полетіла назад на своє місце у сузір’ї. Вона засвітилася ще яскравіше, ніж раніше.— Ми це зробили! — радісно вигукнув Гонщик.— Щенячий патруль завжди готовий! — додала Скай.З того часу зірка-захисник завжди світила яскраво, нагадуючи всім, що дружба й команда можуть розв’язати будь-яку проблему.

Одного чудового ранку Свинка Пеппа прокинулася від яскравого сонечка, що заглядало у вікно. Вона швидко підхопилася з ліжка і побігла вниз до своєї родини.— Добрий ранок, Пеппо! — привіталися Мама і Тато Свині.— Добрий ранок! — відповіла Пеппа. — Що ми сьогодні будемо робити?— Ми з Джорджем хочемо пограти у пошук скарбів! — вигукнув Тато Свин, підморгнувши.— Ооо! Це дуже цікаво! — Пеппа застрибала від радості.Тато Свин передав Пеппі стару карту з намальованими слідами та хрестиком. — Це карта справжнього скарбу! — пояснив він.Пеппа, Джордж, Сюзі Вівця і Денні Пес взяли лупи, лопатки та вирушили у велику пригоду.Перша підказкаКарта привела друзів на ігровий майданчик, де вони знайшли першу підказку: “Сонце світить, трава росте, Тут гойдалка весело гойдає тебе!” — Це гойдалки! — вигукнула Пеппа.Вони підбігли до гойдалок і побачили там місіс Качечку, яка тримала у дзьобику папірець.— Кря-кря! — сказала вона, віддаючи підказку.Друга підказка— Дякую, місіс Качечко! — засміялася Пеппа й розгорнула папірець.На ньому було написано: “Де піски теплі й м’які, Скарб чекає вас мерщій!” — Це пісочниця! — сказав Джордж.Всі кинулися до пісочниці та почали копати.— Я щось знайшов! — вигукнув Денні Пес, витягуючи з піску пляшку з запискою.— Подивимось, що там написано! — запропонувала Сюзі.Остання підказкаПеппа розгорнула папірець і прочитала: “Там, де листячко шурхоче, І в затінку відпочити хочеш.” — Це під велике дерево! — радісно вигукнула вона.Друзі побігли до старого дуба у парку. Там вони побачили маленьку купку землі, наче хтось щось сховав.— Давайте копати! — запропонувала Сюзі.Всі разом узялися за роботу. Джордж навіть використав свій маленький екскаватор, щоб швидше знайти скарб.Раптом лопатка Пеппи вдарилася об щось тверде.— Це скриня! — радісно закричала вона.Справжній скарб!Друзі відкрили її і знайшли всередині… коробку з печивом у формі сердечок!— Оце справжній скарб! — засміялася Сюзі.Але раптом Пеппа помітила ще одну маленьку коробочку в скрині. Вона відкрила її й побачила яскравий медальйон у формі серця.— Ооо, яка краса! — захоплено вигукнула Пеппа.На звороті було написано: “Дружба — це найцінніший скарб!”— Це правда! — погодився Денні.Всі сіли під деревом, смакували печивом і раділи, що знайшли не лише справжній скарб, а й провели чудовий день разом.— Це був найкращий день! — сказала Пеппа.— Хрю-хрю, — погодився Джордж.І всі весело засміялися.Кінець!

Одного ранку Райдер отримав терміновий сигнал тривоги. На пляжі біля Бухти Пригод залишилися дивні сліди, а рибалки бачили щось велике у воді!– Щенячий Патруль, у нас нова місія! – оголосив Райдер. – Нам потрібно розслідувати загадкові сліди на пляжі!Щенята миттєво зібралися в штабі.– Я готовий! – вигукнув Маршалл, трохи спіткнувшись, але швидко піднявся.– Я візьму слід! – впевнено сказав Гонщик.– А я розвідаю місцевість з неба! – додала Скай, розправляючи свої крила.Таємничі слідиЩенята вирушили на пляж і справді побачили великі сліди, що тягнулися по піску аж до скель.– Ці сліди точно не людські… І не схожі на лапи жодної тварини, яку ми знаємо, – замислився Гонщик.Скай піднялася в повітря й обстежила територію.– Хлопці, сліди ведуть до великої печери біля скелі! – повідомила вона.Знахідка у печеріЩенята обережно наблизилися до печери. Усередині було темно і лунко, а десь у глибині чулося тихе скавуління.– Хто там? Не бійся, ми допоможемо! – кликнув Райдер.З глибини печери виліз маленький тюлень, весь мокрий і наляканий.– Ого, це ж тюленятко! Він загубився! – вигукнув Роккі.Тюленя тихо запищало, ніби просило допомоги.– Його хвилі винесли на берег, і він не може знайти дорогу назад до води! – здогадався Зума. Повернення додомуЩенята швидко придумали план.Роккі змайстрував із дощок маленький пліт, а Скай допомогла підштовхнути його ближче до води.– Ну що, друже, час додому! – підбадьорив малюка Гонщик.Маршалл ніжно посадив тюленя на пліт, а Зума повів його через хвилі назад у море.Раптом із води з’явилися ще кілька тюленів – вони радісно зустріли свого малюка!– Місія виконана! – вигукнув Райдер.Святкування успіхуПовернувшись на берег, щенята радісно стрибали від щастя.– Ще одна справа для Щенячого Патруля! – сказав Гонщик.– Без паніки, поки ми на варті! – додав Маршалл, спіткнувшись, але всі лише засміялися.– Що ж, щенята, чудова робота! Ви всі справжні герої! – похвалив їх Райдер.І всі разом побігли гратися на пляжі, знаючи, що завжди готові прийти на допомогу!

Одного ранку на маленькому автодромі, в куточку великого міста, жила маленька машинка, на ім’я Бібі. Вона була яскраво-червона, мала швидкі колеса і завжди була готова до нових пригод. Бібі дуже любила мандрувати та мріяла про великі подорожі.— Я хочу побачити світ! — сказала вона одного дня, зупинившись біля свого гаража.Її старий друг, великий автобус, на ім’я Боб, посміхнувся.— Якщо ти хочеш подорожувати, то йди до Далекого Лісу! Там знайдеш нових друзів і пригоди! — порадив він.Бібі вирушила в подорож, і вже через кілька годин опинилася біля Великого Лісу. В лісі було тихо і загадково, дерева стояли високо, а повітря було наповнене ароматами квітів і свіжої трави.— Я тут! — радісно вигукнула Бібі.Раптом з-за дерева вискочила маленька білка, на ім’я Тіммі. — Привіт! Ти виглядаєш, як машина з великими пригодами! Може, допоможеш мені знайти моїх друзів? — запитала Тіммі.— Звичайно! Разом ми знайдемо їх! — сказала Бібі.Вони разом поїхали через ліс, і, незабаром, зустріли маленького лісового оленя, на ім’я Бембі. Бембі був засмучений, бо загубився у лісі та не міг знайти свій шлях додому.— Не хвилюйся, Бембі! Ми тебе проведемо! — сказала Бібі та повезла його та білку Тіммі на собі через лісові стежки.Вдячний Бембі показав їм затишне місце, де жили його друзі. Всі разом вирішили зробити великий пікнік і поділитися своїми історіями про пригоди. Білка Тіммі теж була щаслива, бо серед звірів на пікніку побачила своїх друзів.— Це найкраща пригода! — сказала Бібі, коли всі разом сміялися і спілкувалися.Настав вечір, і Бібі зрозуміла, що іноді найкращі пригоди — це не тільки великі подорожі, а й нові друзі, з якими можна розділити щасливі моменти.— Я щаслива, що знайшла собі нових друзів! І хто знає, куди мене занесе наступна пригода! — усміхнулась вона, вирушаючи в новий день.З того часу Бібі часто відправлялася в нові подорожі, але завжди пам’ятала, що найголовніше — це бути добрим другом і допомагати іншим.

У далекій-далекій долині, де світанки вкривали землю рожевим світлом, а вечори наповнювали небо міріадами зірок, жив маленький динозавр Рекс. Він був не таким, як інші тиранозаври – замість того щоб гарчати й лякати всіх навколо, він мріяв про пригоди, дружбу і… чарівні зірки!Щоночі Рекс виходив на пагорб і дивився в небо, шукаючи найбільшу і найяскравішу зірку. Він вірив, що якщо зможе доторкнутися до неї, то здійсниться його найбільша мрія – навчитися літати!– «А що, якщо я справді зможу?» – шепотів він собі, розмахуючи маленькими лапками, ніби це були крила.Одного вечора, коли небо спалахнуло особливо яскравими вогниками, одна зірка раптом затріпотіла і впала прямо перед ним. Це була не проста зірка – вона палахкотіла м’яким золотавим світлом і лагідно усміхалася.– «Ти шукав мене?» – запитала вона.Рекс не міг повірити своїм очам!– «Так! Я хочу літати, як птеродактиль! Хочу бачити світ зверху і відчувати вітер у лапах!»Зірка замислилася.– «Я можу подарувати тобі крила, але ти повинен пообіцяти одну річ – використовувати їх тільки для добра!»Рекс кивнув, і зірка злетіла, осипаючи його золотим пилом. У ту ж мить у нього за спиною з’явилися справжні, сяючі крила!Він махнув ними і… піднявся в небо! Вперше в житті Рекс літав! Він бачив свою долину згори, вітався з птеродактилями та навіть заглянув у вулкан, який парував після дощу. Відтоді він став Рексом-Захисником. Якщо комусь потрібна була допомога – він прилітав, немов блискавка. А щоночі, перед тим як заснути, дякував чарівній зірці за її дар і обіцяв ніколи не забувати, що справжня магія – це добрі вчинки.

У далекому зачарованому лісі, де дерева шепотіли стародавні легенди, а річки дзвеніли, як музика, жила маленька єдиноріжка на ім’я Веселка . Вона була не схожа на інших єдинорогів — її ріг не світився, і через це вона почувалася особливою, але самотньою.— «Щоб ріг засяяв, ти маєш знайти свою справжню силу», — казала їй мудра Совина Королева.Але що це означало?Одного вечора ліс охопила тривога: місяць на небі потьмянів, і разом із ним зникли магічні сили всіх чарівних істот. Птахи не могли літати, дерева перестали рости, а світлячки згасли.— «Тільки крапля чистого місячного світла може повернути рівновагу!» — вигукнув старий Дракон Хмар.Веселка вирішила, що повинна щось зробити. Вона вирушила в найнебезпечніше місце — на Вершину Вітрів, де жила сама Ніч.Шлях був складним: річки стали темними і холодними, вітер намагався збити її з дороги, а тіні прошепотіли:— «Ти не зможеш… Ти не чарівна…»Але Веселка не зупинилася. Вона вийшла на вершину і побачила згаслий місяць. Він був сумний і самотній.— «Я можу тобі допомогти?» — тихо запитала вона.Місяць здивувався.— «Ти не боїшся мене?»— «Ні. Я знаю, як це — бути без світла…»І тоді місяць заплакав. Його сльоза — срібляста крапля чистого світла — впала прямо на ріг Веселки. І сталося диво! Її ріг засяяв яскравіше, ніж будь-коли, осяявши весь світ. Ліс знову наповнився чарами, птахи заспівали, а світлячки повернулися.З того дня Веселка зрозуміла: справжня сила — не в магії, а в доброму серці, яке не боїться темряви.

Одного теплого ранку, коли сонце ще тільки підіймалося за обрій, всі члени Щенячого Патруля зібралися на своїй базі. Райдер, їхній лідер, отримав важливе завдання: у лісі, де ще ніколи не був їхній патруль, з’явилося загадкове магічне дерево. Чутки ходили, що це дерево може виконати будь-яке бажання, але лише тим, хто прийде до нього з добрим серцем.— Потрібно дістатися до цього дерева і переконатися, що все в порядку, — сказав Райдер, зібравши команду.— Готові до пригоди! — відгукнулися щенята, кожен з яких мав свою особливу здібність.Маршал, пожежне щеня, був сповнений рішучості та хвилювання. — Буду пильнувати, щоб ніщо не загрожувало нашим друзям! — сказав він, обережно перевіряючи свою пожежну сумку.Рокі, винахідник і еколог, перевірив свої інструменти. — Це буде шанс перевірити мої нові екологічні гаджети! — сказав він з радістю.Зустрівши труднощі на своєму шляху, команда не здавалася. Ліс був темний і таємничий, а вітри носили з собою невідомі звуки, але щенята не боялися. Вони вірно допомагали один одному, долаючи всі труднощі.Коли вони нарешті дісталися до магічного дерева, то побачили, що воно неймовірно красиве, з блискучою корою та великими розлогими гілками, що мерехтіли в променях сонця. Але щось було не так. Дерево виглядало сумним.— Чому ти так сумуєш? — запитала Скай.Дерево повільно розпустило свої гілки, і з його коріння вийшов старий мудрий дух. — Я магічне дерево, і моя сила може здійснити будь-яке бажання. Але я не можу здійснити жодного бажання, поки не отримаю щось важливе від тих, хто приходить до мене.Щенята почали думати, і один за одним висловлювали свої бажання. Маршал побажав, щоб усі були в безпеці. Рокі попросив, щоб ліс залишався чистим і здоровим. Скай побажала, щоб її друзі завжди були щасливі.Але найменше і найцінніше бажання висловив наймолодший член патруля — щеня Чейз. Він підійшов до дерева і, опустивши голову, сказав: “Я бажаю, щоб ми завжди були разом, допомагали один одному і залишалися справжніми друзями.”Дерево раптом засяяло, і його гілки розцвіли, випускаючи яскраві квіти, які перетворювались на зірки. — Твоє бажання справжнє і від чистого серця. Ви, щенята, найкращі друзі, і саме це є справжньою силою. Магічне дерево підняло свої коріння, і весь ліс розцвів, наповнивши повітря ароматом чудових квітів. Щенячий Патруль повернувся додому, щасливий і втішений, що навіть у найтемніші моменти можна знайти світло, якщо вірити в дружбу та доброту.

Якось, коли сонце світило яскраво, а небо було блакитним, Свинка Пеппа вирушила на прогулянку до лісу з родиною. Вона завжди обожнювала досліджувати нові місця, і цього разу їй стало цікаво, що ховається за межами знайомих стежок. Пеппа мріяла про неймовірні пригоди, і сьогодні вона була готова до чогось особливого.“Мамо, тату, давайте підемо в глибину лісу!” — радісно сказала Пеппа, тягнучи своїх батьків за собою.Мама Свинка усміхнулася і погодилася. “Тільки не забувай, що ліс може бути не таким вже й знайомим. Будь обережна.”І от, разом із родиною, Пеппа вирушила в подорож. Ліс був наповнений ароматом свіжої трави, птахи співали, а дерева шелестіли своїм листям. Але чим далі вони йшли, тим більше Пеппа відчувала, що щось особливе чекає на них у глибині лісу.Нарешті вони дійшли до великого, старого дуба, що стояв на галявині. Під його корінням Пеппа побачила маленький, блискучий ключик, який тягнув до себе її погляд. “Що це?” — подивувалася вона.“Це, мабуть, ключ до чогось важливого”, — відповіла Мама Свинка, теж звернувши увагу на знахідку.Пеппа підняла ключик і, тримаючи його в руках, відчула, як її серце затрепетало. Вона відчула, що цей ключ може відкрити двері до великої таємниці. Зазвичай Пеппа не боялася, але зараз її охопило хвилювання.“Мамо, татусю, може, ми знайдемо щось дуже цікаве?” — запитала Пеппа, тримаючи ключик перед собою.“Звісно, ми з тобою разом розкриємо цю таємницю!” — відповів Тато Свин.Вони вирушили в пошуках місця, яке могло б підходити для ключа. І незабаром, серед дерев, вони знайшли величезну кам’яну плиту з дивними знаками, які світилися під променями сонця.Пеппа підійшла до плити, вставила ключ у маленьку щілину і повернула його. Раптом земля під її ногами здригнулася, і плитка відсунулася, відкриваючи вхід у невелике підземелля.“Тут ми точно знайдемо щось захоплююче!” — зраділа Пеппа.Вони спустилися вниз і потрапили до маленької печери, всередині якої було багато яскравих каменів, що світилися, немов зірки. В середині стояла стара скриня, яка чекала свого відкриття.Пеппа підійшла до скрині і, зітхнувши від хвилювання, відкрила її. У середині була не золота, а не менш цінна річ — старовинна книга з казками про лісові пригоди. “Це книга моїх улюблених історій!” — вигукнула Пеппа, тримаючи її в руках. “Тут стільки неймовірних казок, які можуть ожити!”Мама Свинка і Тато Свин були так само здивовані і щасливі. “Це була справжня пригода, Пеппо”, — сказав Тато Свин.Вони повернулися додому, а Пеппа прочитала свою першу казку з нової книги. Від того моменту вона зрозуміла, що справжня магія полягає в тому, щоб не боятися відкривати нові горизонти і вірити в чудеса, які можуть трапитися на кожному кроці.Кінець. Ця казка про Пеппу нагадує, що іноді найбільша цінність полягає не в матеріальних речах, а в чудових пригодах, яких ми переживаємо разом з тими, кого любимо.