Казки про природу

Жив-був у хмаринці високо-високо над землею Маленький Приморозок. Він був сином Королеви Зими, але народився надто рано — ще восени, коли його мама спала у своєму крижаному палаці. — Мамо, я хочу спуститися на землю! — просив Приморозок. — Ще не час, синку, — відповідала Зима сонним голосом. — Почекай до грудня.Але Маленький Приморозок був дуже допитливим. Одного ранку, коли температура опустилася якраз до нуля градусів, він тихенько вислизнув із хмаринки й полетів униз.Зустріч з Осінню— Хто ти такий? — здивувалася Золота Осінь, побачивши маленького срібного хлопчика. — Я Приморозок! Хочу прикрасити твоє королівство! Осінь засміялася: — Але ж я вже розмалювала все у жовті та червоні кольори. Що ти можеш додати? — А ось подивись! — сказав Приморозок і дихнув на листочок клена.І сталося диво: на червоному листку з’явилися тоненькі білі візерунки — ніби художник пензликом із білої фарби намалював мереживо. Листок став ще гарнішим! Чарівна роботаПриморозок був у захваті. Він почав працювати: Вранці, коли температура падала нижче нуля, він малював срібні візерунки на траві. Кожна травинка вкривалася тоненькою білою облямівкою — це були крихітні кристалики льоду! На калюжах він створював тоненьку крижану плівку. Вона була такою тендітною, що хрустіла під ногами, як целофан. На вікнах будинків він вимальовував чарівні морозні візерунки — пальми, папороті, квіти. Це водяна пара з теплого кімнатного повітря перетворювалася на лід на холодному склі. — Чому ти працюєш тільки вранці? — запитав його Вітер. — Бо вдень Сонце пригріває, і я тану, — пояснив Приморозок. — А вночі можу працювати лише тоді, коли небо чисте, і температура добре опускається.Урок природиОдного разу Приморозок побачив, як садівник вкриває молоді дерева соломою. — Чому він це робить? — здивувався малюк. — Бо він боїться мене, — сумно сказав Приморозок. — Я можу заморозити соки в рослинах, і тоді тоненькі гілочки помруть. — Не сумуй, — втішила його Осінь. — Ти робиш важливу справу! Завдяки тобі земля готується до зими. Ти знищуєш комах і шкідників, які не переживають холоду. А ті рослини, що витримують твій холод, стають сильнішими!Магія водиНайбільше Приморозок любив спостерігати за водою. Він навчився перетворювати її на лід: — Коли я охолоджую воду до нуля градусів, її молекули починають танцювати повільніше й повільніше, — розповідав він мухоморчику під деревом. — А потім вони зупиняються, беруться за ручки й утворюють кристали льоду!Саме тому срібна павутинка вранці вкривалася крихітними намистинками — це крапельки роси перетворювалися на льодяні перлини. Повернення додомуМинув місяць. Приморозки ставали дедалі сильнішими й тривалішими. Одного ранку Маленький Приморозок почув знайомий голос: — Сину, час додому! Скоро моя черга прийти на землю.Це була Королева Зима. Вона прокинулася й звала свого маленького сина. — Але я ще хочу малювати візерунки! — заперечив Приморозок. — Ти зробив велику справу, — посміхнулася Зима. — Ти підготував землю до мого приходу. Тепер відпочинь, а я продовжу твою роботу.Приморозок попрощався з Осінню й полетів до хмаринки. А на землі вже випав перший сніг.

Жили собі батько Рік і мати Земля. І мали вони чотири дочки-красуні: Зиму, Весну, Літо й Осінь.Зима була білолиця, червонощока й сувора — не любила жартів. Весна — ніжна, лагідна, із зеленими очима, що сяяли, мов веселка після дощу. Осінь мала довгі золоті коси, а очі в неї були сумні — часто плакала. Літо ж було барвисте, веселе та тепле, мов полуденне сонце.Батьки вибрали кожній доньці особливе вбрання: Зимі — білосніжне, Весні — зелене, Літу — різнобарвне, Осені — золоте. Жили сестри дружно, разом працювали. Тільки ось коли надходила пора переодягатися — починали сваритися. Одягне Зима своє біле плаття — а Літо бурмоче:— І я хочу таке!Вдягне Осінь золоте вбрання — а Весна вже мріє про таке саме.Батьки довго терпіли ці суперечки, а потім сказали:— Гаразд, нехай кожна вдягне те, що їй до душі.Зраділи дочки! Літо вдягнуло біле, Весна — золоте, Зима — зелене, а Осінь вибрала яскраве, мов веселка.Та тільки веселощі були недовгими. У світі почалося щось неймовірне: сніг, дощ, спека, мороз і листопад — усе переплуталося. Врожай не встигав дозріти, пташенята — вирости, звірята — підготуватися до холодів.Тоді звірі, птахи й люди прийшли до дому Року та Землі й попросили:— Любі пори року, поверніть своє справжнє вбрання, бо так жити неможливо.Вислухали сестри, замислилися і зрозуміли: їхні сукні — не просто краса, а порядок життя на Землі. Відтоді вони носять те вбрання, яке дали батьки, і живуть у мирі та злагоді.

Жив собі в крижаному палаці дідусь Мороз. А з ним жила його онучка — маленька Марічка. Вона дуже любила запитувати:— Дідусю, а як ти робиш сніг? — Дідусю, а чому сніжинки всі різні? — Дідусю, а як ти прикрашаєш дерева?Одного разу Мороз усміхнувся і сказав:— Знаєш що, Марічко? Сьогодні я візьму тебе з собою на роботу! Побачиш усе на власні очі!— Ура-а-а! — зраділа дівчинка й застрибала від щастя.Вони взяли чарівні пензлики, відерця зі срібною фарбою та крижані мішечки з інеєм. Марічка несла маленьке відерце, а дідусь — велике. — Дідусю, а куди ми йдемо?— До лісу! Там на нас чекають дерева. Вони всю осінь скидали листя, втомилися, а тепер сплять. І ми зробимо їм сюрприз — прикрасимо до зими!Прийшли вони до лісу. Темно, тихо, тільки місяць світить.— Дивись уважно! — сказав Мороз. — Спочатку я дихаю холодом на гілочки… От так… Ф-ф-ф-у-у-у!І справді — де Мороз дихнув, там гілочка вкрилася тонесеньким льодом.— Ой, дідусю! Вона заблищала! — зраділа Марічка.— А тепер найцікавіше! Беру пензлик, вмокаю в срібну фарбу — це крихітні крижинки води, які замерзають, — і малюю візерунки!Мороз легенько провів пензликом по гілці. І раптом — дзінь! — на ній виріс маленький кришталевий листочок!— Дідусю, дай я спробую! — попросила Марічка.— Давай! Тільки обережно, не поспішай.Марічка взяла пензлик, але так хвилювалася, що провела ним занадто швидко. Візерунок вийшов кривий і швидко розтанув.— Ой! Не виходить! — засмутилася дівчинка.— Не засмучуйся! Головний секрет — робити все повільно, з любов’ю. Дивись: я дихаю на гілочку, рахую до трьох — раз, два, три — і тоді малюю. Спробуй ще раз!Марічка глибоко вдихнула й подихала на гілочку берізки:— Ф-ф-ф-у-у… Раз… два… три…Потім обережно провела пензликом. І — о диво! — на гілці з’явився гарненький сріблястий візерунок!— У мене вийшло! Дідусю, дивись!— Молодець! А тепер найскладніше — зробити сніжинки!Мороз дістав крижані мішечки.— Тут особлива вода з хмаринок. Я беру крихітну краплинку, дихаю на неї холодом і… Дивись!У повітрі з’явилася маленька зірочка, потім ще одна, ще! Вони поволі падали на гілки, і дерева вкривалися білим пухнастим снігом.— Вау! Це ж справжнє чарівництво! — Ні, Марічко. Це не чарівництво — це закони природи! Коли дуже холодно, вода перетворюється на лід. Я просто допомагаю їй зробити це красиво!Вони працювали всю ніч. Марічка прикрашала тоненькі гілочки, а дідусь Мороз — товсті. Він показував їй, як робити бурульки:— Крапля води повільно стікає вниз, я дихаю на неї — і вона застигає! Ось і виходить бурулька!А ще вони малювали візерунки на корі дерев — такі, як на вікнах!— Дідусю, а чому ти кожному дереву робиш різні прикраси?— Бо всі дерева різні, внученько! Берізка — тонка, їй личать легкі срібні мережива. Дуб — сильний, йому підходять великі кришталеві бурульки. Ялинка — пухнаста, їй до лиця сніжні шапочки. Треба відчувати, що кому личить!Нарешті, коли схід сонця вже зазирав крізь гілки, робота була закінчена. Весь ліс сяяв, блищав, переливався!— Ой! — почули вони писк.Це прокинулася Білочка. Вона вискочила з дупла, подивилася навколо й аж ойкнула:— Яка краса! Хто це зробив?— Це ми! — гордо сказала Марічка. — Я і дідусь Мороз!— Дякуємо вам! Тепер наш ліс — як казковий!Додому Марічка йшла втомлена, але щаслива.— Дідусю, а завтра ми знову підемо прикрашати дерева?— Звичайно! У мене ще багато роботи. Треба прикрасити всі ліси, всі парки, всі дерева у світі!— А я тобі допомагатиму!— Тільки пам’ятай головне правило…— Знаю! Робити все повільно, обережно, з любов’ю! І тоді виходить красиво!— Правильно, внученько. А ще треба розуміти, що кожне дерево особливе, і для кожного треба підібрати свої прикраси.З того дня Марічка кожної зими допомагала дідусеві Морозу прикрашати дерева. Тому, якщо ви бачите взимку дерева, вкриті інеєм та снігом, знайте — це дідусь Мороз з Марічкою приходили вночі й старанно, з любов’ю, прикрашали кожну гілочку!А коли вранці сонечко освітлює дерева, і вони блищать, як діаманти, — це означає, що Мороз добре попрацював і зробив усе, як треба!