Казки про котиків

Колись кішка та мавпа жили як домашні улюбленці в одному домі. Вони були великими друзями і постійно потрапляли разом у різні витівки. Понад усе їх цікавило, як дістати їжу, і зовсім неважливо було, яким способом.Одного дня вони сиділи біля вогнища й дивилися, як на каміні смажаться каштани. Питання було лише в тому, як їх дістати.— Я з радістю їх дістала б, — сказала хитра мавпа, — але ти значно спритніша в таких справах, ніж я. Дістань їх, а я поділюся з тобою.Кішка обережно простягла лапу, відсунула трохи попелу й швидко забрала лапу назад. Потім вона спробувала ще раз, цього разу витягнувши каштан наполовину з вогню. Третій раз — і вона витягнула каштан повністю. Так вона робила кілька разів, щоразу сильно обпікаючи лапу. А мавпа, щойно каштан витягали, одразу його з’їдала. Раптом увійшов господар, і витівники миттю розбіглися: пані Кішка з обпеченою лапою та без жодного каштана. Кажуть, відтоді вона задовольнялася мишами та пацюками і мала мало спільного з Мавпочкою.Лестун шукає вигоду за ваш рахунок.

Жила собі стара жінка. Раз вона підмітала свою хатину і знайшла маленьку шестипенсову монету. — Що ж мені робити з цією монеткою? — подумала вона. — Піду на базар та куплю маленьке поросятко.Так і зробила. Повертаючись додому, дійшла вона до паркану. Але поросятко вперто не хотіло перелазити через нього. Пішла жінка трохи далі й зустріла собаку. — Собачко, собачко! Вкуси поросятко! Бо поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Але собака відмовився.Пішла вона ще далі й зустріла палицю. — Палице, палице! Вдар собаку! Бо собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Але палиця не захотіла.Далі зустріла вогонь. — Вогнику, вогнику! Спали палицю! Бо палиця не б’є собаку; собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Та вогонь не схотів.Пішла далі й зустріла воду. — Водичко, водичко! Загаси вогонь! Бо вогонь не палить палицю; палиця не б’є собаку; собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Але вода не захотіла.Далі зустріла вола. — Воле, воле! Пий воду! Бо вода не гасить вогонь; вогонь не палить палицю; палиця не б’є собаку; собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Та віл не захотів.Зустріла вона м’ясника. — М’яснику, м’яснику! Забий вола! Бо віл не п’є воду; вода не гасить вогонь; вогонь не палить палицю; палиця не б’є собаку; собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Але м’ясник відмовився.Зустріла мотузку. — Мотузко, мотузко! Повісь м’ясника! Бо м’ясник не хоче вбити вола; віл не п’є воду; вода не гасить вогонь; вогонь не палить палицю; палиця не б’є собаку; собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Але мотузка не захотіла.Далі зустріла щура. — Щуре, щуре! Перегризи мотузку! Бо мотузка не хоче повісити м’ясника; м’ясник не хоче вбити вола; віл не п’є воду; вода не гасить вогонь; вогонь не палить палицю; палиця не б’є собаку; собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері. Але щур не захотів.Нарешті вона зустріла кішку. — Кицю, кицю! Убий щура! Бо щур не гризе мотузку; мотузка не вішає м’ясника; м’ясник не хоче вбити вола; віл не п’є воду; вода не гасить вогонь; вогонь не палить палицю; палиця не б’є собаку; собака не кусає поросятко; поросятко не йде через паркан, а я не потраплю додому сьогодні ввечері.А кішка каже: — Якщо підеш до тієї корови та принесеш мені мисочку молока, тоді я вб’ю щура.Пішла жінка до корови. А корова каже: — Якщо принесеш мені оберемок сіна з того стогу, тоді дам молока.Пішла жінка до стогу, принесла корові сіно. Коли та його з’їла, дала старій жінці молока. Жінка принесла молоко киці. Кішка випила його та кинулася на щура. Щур почав гризти мотузку. Мотузка почала душити м’ясника. М’ясник став убивати вола. Віл почав пити воду. Вода почала гасити вогонь. Вогонь став палити палицю. Палиця почала бити собаку. Собака почав кусати поросятко.А поросятко з переляку скочило через перелаз — і так стара жінка нарешті дісталася додому тієї ночі.

Маленький Петрик готувався до сну. Мама вже вимкнула світло і заспівала колискову.“А де ж моя Мурка?” – прошепотів Петрик. Його сіра кішка, на ім’я Мурка, завжди спала поряд, але сьогодні її ніде не було видно.Петрик тихенько спустився з ліжка. Навколо було темно, світився лише маленький нічник-зірочка.Він зазирнув під стіл – там пусто. Заглянув за мамине крісло – там лише пухнастий плед.Раптом Петрик почув тихе: «Мррр…»Звук ішов від кута, де стояла велика картонна коробка. Це була коробка від новенького пилососа, але Мурка вирішила, що це її особистий будиночок.Петрик обережно підійшов, зазирнув усередину і тихенько засміявся.Мурка спала, згорнувшись клубочком, на самій вершині великого, м’якого светра. Це було її найтепліше і найзатишніше місце!«Ось ти де, моя хитра дівчинко!» – прошепотів Петрик.Мурка відкрила одне зелене око, потягнулася і тихенько сказала: «Няв!» Петрик обережно взяв тепле кошеня на руки. Він приніс Мурку в ліжко і накрив їх обох м’якою ковдрою.Кішка замуркотіла свою найсолодшу і найсоннішу пісеньку: «Мур-мур-мур…»Це був найкращий звук для засинання.Петрик міцно обійняв Мурку і заплющив очі.Добраніч!

Дуже молоде Мишеня, яке ще ніколи не бачило світу, ледь не потрапило в біду під час свого першого ж виходу назовні. І ось яку історію воно розповіло своїй мамі про свої пригоди.«Я мирно прогулювався, і щойно завернув за ріг у сусідній двір, як побачив двох дивних створінь. Одне з них мало дуже привітний і добрий вигляд, а друге було найстрашнішим чудовиськом, яке тільки можна уявити. Тобі варто було його бачити.«На вершині його голови та попереду шиї висіли шматки сирого червоного м’яса. Він неспокійно ходив туди-сюди, розриваючи землю своїми кігтями та люто б’ючи крилами себе по боках. Щойно він мене побачив, як розкрив свого гострого рота, наче хотів мене проковтнути, а тоді видобув пронизливий крик, від якого я ледве не зомлів від страху».Чи здогадуєтесь ви, кого ж намагалося описати маленьке Мишеня? Це був ніхто інший, як Сільський Півень — перший, якого Мишеня коли-небудь бачило.«Якби не те жахливе чудовисько, — продовжувало Мишеня, — я б познайомився з тим гарним створінням, що виглядало таким добрим і лагідним. Воно мало густе оксамитове хутро, покірний вираз мордочки та дуже скромний вигляд, хоча очі у нього були яскраві й блискучі. Глянувши на мене, він помахав своїм гарним довгим хвостом і усміхнувся. «Я певен, що він якраз збирався заговорити до мене, коли те чудовисько, про яке я тобі розповідав, знову видало страшенний крик — і я втік, рятуючись».«Сину мій, — сказала Мишача Мама, — те лагідне створіння, яке ти бачив, було ніхто інший, як Кіт. Під своїм привітним виглядом він приховує злобу до кожного з нас. Другий же був просто птахом, який не заподіяв би тобі та найменшої шкоди. А от Кіт — він нас їсть. Тож дякуй, дитино, що залишився живий. І запам’ятай на все життя: ніколи не суди про когось за зовнішністю».Не покладайся лише на зовнішній вигляд.