Казки про свинку Пеппу

Одного похмурого дня на місто, де жила Свинка Пеппа, налетів дощ. Краплі стукали по даху, а калюжі в саду ставали дедалі більшими. Пеппа з Джорджем сиділи вдома, коли Джордж раптом скрикнув:— Мій м’яч! Де мій улюблений м’яч?Він кинувся шукати — під столом, за кріслом, у кошику з іграшками — але м’яча ніде не було. Джордж засмутився і навіть трохи зарюмсав:— Він пропав назавжди!Пеппа глянула на братика й рішуче сказала:— Не хвилюйся, Джорджику! Я стану детективом і знайду твій м’яч. Це буде справжня пригода!Вона побігла до шафи, дістала свій червоний плащ і капелюх, схожий на той, що носять детективи в книжках. Потім зателефонувала друзям — Сюзі Овечці, Денні Собачці та Ребецці Кролиці.— У нас таємниця! — оголосила Пеппа. — Зник м’яч Джорджа, і ми мусимо його знайти. Зустрічаємося біля мого будинку!Незабаром усі зібралися під великою парасолькою, яку тримала мама Свинка. Дощ лив як із відра, але детективів це не зупинило.— Отже, — почала Пеппа, тримаючи в руках блокнот, — де ти бачив м’яч востаннє, Джорджику?— У саду, коли я грав, — відповів Джордж, шморгаючи носом.— Тоді перша підказка — сад! — сказала Сюзі. — Може, він застряг у кущах?Друзі побігли до саду. Вони заглядали під кожен кущ, шукали в калюжах і навіть перевірили курник містера Півня. Але м’яча не було.— Гав-гав! Може, його хтось украв? — припустив Денні. — Наприклад, лисиця!— Лисиці не люблять дощ, — заперечила Ребекка, гризучи морквину. — Але я бачила, як Джордж учора заходив у будинок із м’ячем. Може, він десь усередині?Пеппа задумалася.— Хороша думка, Ребекко! Повертаємося до будинку. Шукаємо підказки!Усі зайшли всередину, струшуючи краплі з парасольок. Пеппа очолила пошуки: Сюзі зазирнула під килим, Денні обнишпорив кухню, а Ребекка перевірила кошик із білизною. Джордж бігав за ними й повторював:— Мій м’яч! Де мій м’яч?Раптом Пеппа помітила щось дивне. Кіт сидів на дивані й дивився на них із хитрою посмішкою.— Стоп! — вигукнула Пеппа. — А що під диваном?Вона опустилася на коліна й зазирнула в темряву. І справді — там лежав зелений м’яч Джорджа, припорошений пилом.— Знайшла! — радісно закричала Пеппа. — Таємницю розкрито! Джордж підбіг, схопив м’яч і міцно його обійняв.— Ура! Мій м’яч!— Але як він туди потрапив? — здивувалася Сюзі.— Мабуть, я випадково штовхнув його ногою, коли грав, — засміявся Джордж.Денні гавкнув:— Гав-гав! Отже, це не лисиця, а Джордж — головний підозрюваний!Усі розсміялися. Мама Свинка принесла гаряче какао, і друзі сіли пити його, слухаючи, як дощ барабанить по вікнах.— Я чудовий детектив, правда? — гордо сказала Пеппа.— Так! — погодилися друзі. — І ми — найкраща команда!Так закінчився дощовий день. М’яч Джорджа повернувся, а Пеппа зрозуміла, що з друзями жодна таємниця не страшна — головне, шукати разом.

Великдень був одним із найулюбленіших свят для Свинки Пеппи. Це був день, коли всі свинки, кролики та лисиці збиралися разом, щоб святкувати, розфарбовувати яйця, гратися та сміятися. Цього року Пеппа з родиною вирушали до бабусі та дідуся, і вона не могла дочекатися, щоб разом з усіма святкувати.— Мама, мама! Я не можу дочекатися Великодня! — радісно вигукнула Пеппа, прокидаючись зранку.— Добре, Пеппо, але пам’ятай, що перед святом треба підготуватися. Збирай свої фарби, яєчка і кошик для яєць, — сказала мама свинка.Пеппа і Джордж із захопленням почали розфарбовувати яйця. Пеппа вибрала найяскравіший рожевий колір для свого яйця, а Джордж — яскраво-синій. Вони малювали зайчиків, квіточки, сердечка, і навіть створили маленький малюнок Великоднього кролика, який сховав свої яйця в саду. Пеппа дуже пишалася своєю роботою, але Джордж був такий захоплений процесом, що ледь не забруднив фарбами весь стіл! — Ой! Джордж, обережно! — сміялася Пеппа, допомагаючи йому очистити фарби.— Це буде найкраще свято на світі! — сказала Пеппа, коли всі яйця були готові.Після розфарбовування яєць вони поїхали до бабусі та дідуся. Як тільки вони приїхали на подвір’я, дідусь свин привітав їх із святом та запропонував розпочати великодні традиції.— Готові до пошуку яєць? — весело запитав дідусь свин.— Так, так! — вигукнула Пеппа.У дворі бабусі і дідуся на їхніх зелених лужках вже було багато захованих яєць. Але було ще одне завдання — на цей рік дідусь свин вирішив зробити справжнє випробування. Він заховав одне дуже особливе яйце, яке було золоте!— Ось це яйце стане подарунком тому, хто знайде його першим, — сказав дідусь свин.Пеппа з Джорджем одразу ж почали шукати. Вони бігали по саду, перевіряли під кущами, під деревами та навіть за гаражами, але золотого яйця все не було видно. Пеппа була вперта, а Джордж — дуже кмітливий. Вони почали шукати разом, і ось, раптом, Джордж побачив щось блискуче в траві!— Я знайшов! — вигукнув Джордж, притискаючи золотий кошик до себе.Пеппа підбігла, і всі стали святкувати. Однак Пеппа не була засмучена, адже вона вже знайшла так багато гарних яєць і мала чудовий час із родиною. Після пошуку яєць вони сіли за великий стіл під деревами, на якому стояли великодні паски, смачні пиріжки, запечені овочі та фрукти. Бабуся свинка принесла великий кошик з червоними яєчками, а дідусь свин запросив всіх на традиційний великодній смачний обід.— Пеппо, ти сьогодні була дуже старанною! — похвалив її дідусь.— А Джордж знайшов золоте яйце! — додала бабуся свинка.Пеппа і Джордж обіймалися, сміючись і розповідаючи про свої пригоди. Вони раділи, що святкують Великдень разом і що це свято стало для них незабутнім. Пеппа зрозуміла, що найкращі моменти — це ті, що ти переживаєш разом з родиною і друзями.Після смачного обіду вони всі вирушили на прогулянку в ліс, граючи в різні ігри. Пеппа дізналася, що на Великдень не обов’язково бути першим у пошуках яєць або знайти золоте яйце. Головне — це радість від того, що ти разом з тими, кого любиш.— Великдень — це час бути з родиною і створювати незабутні моменти, — сказала Пеппа, поглядаючи на свою родину і друзів.І так, у цей святковий день Пеппа зрозуміла, що справжня магія Великодня — це в любові та взаємній турботі.Де знайти інші казки українською про Свинку Пеппу?Радимо перейти за тегом казки про Свинку Пеппу та обрати історію, яка буде найбільш до вподоби. Приємного читання!

Одного сонячного ранку в затишному будиночку на пагорбі Свинка Пеппа прокинулася з великою ідеєю. Сьогодні був День Матері, і вона хотіла зробити для Мами Свинки щось особливе. Пеппа покликала свого братика Джорджа, який саме грав із улюбленим динозавром.— Джордже, сьогодні мамин день! Ми мусимо зробити їй найкращий сюрприз! — сказала Пеппа, стрибаючи від захвату.— Гррр! Сюрприз! — радісно прогундосив Джордж.Пеппа і Джордж тихенько спустилися до кухні, де Тато Свинка читав газету. Вони розповіли йому про свій план, і Тато Свинка, усміхнувшись, погодився допомогти.— Але що саме ми зробимо? — задумалася Пеппа. — Мама любить квіти, печиво і… калюжі!— Калюжі! — вигукнув Джордж і засміявся.Тато Свинка запропонував: — Давайте зробимо для мами чарівний сад із паперових квітів, спечемо її улюблене печиво і влаштуємо маленьку пригоду біля калюжі. Але все це має бути сюрпризом!Крок перший: Чарівний садПеппа і Джордж взяли кольоровий папір, ножиці (звісно, під наглядом Тата Свинки) і почали вирізати квіти. Пеппа зробила великі ромашки, а Джордж — маленькі соняшники, хоча один із них більше нагадував динозавра.— Гррр, квіти-динозаври! — гордо сказав Джордж.Вони приклеїли квіти до картонного дерева, яке Тато Свинка допоміг скласти. На кожній пелюстці Пеппа написала, за що вона любить Маму Свинку: «За твої обійми», «За смачні млинці», «За те, що ти найкраща мама!». Джордж намалював на своїй квітці динозавра і підписав: «Мама — гррр!».Крок другий: Печиво-сюрпризНа кухні Тато Свинка дістав рецепт маминого улюбленого печива з шоколадними крапельками. Пеппа сипала борошно, Джордж кидав шоколадні краплі (і трошки їх з’їв), а Тато Свинка слідкував, щоб усе йшло за планом. Коли печиво було готове, Пеппа прикрасила його різнокольоровою глазур’ю у вигляді сердечок.— Мама буде в захваті! — сказала Пеппа, облизуючи ложку з глазурі.Крок третій: Пригода біля калюжіПеппа згадала, як Мама Свинка завжди сміється, коли вони стрибають у калюжах. Тож вони з Джорджем вирішили влаштувати «Калюжну вечірку». Біля будинку була велика калюжа, яку Пеппа прикрасила блискітками (екологічними, звісно, адже Мама Свинка любить природу). Джордж приніс свій м’ячик, щоб пограти в «калюжний футбол».Час сюрпризуКоли Мама Свинка повернулася додому з прогулянки, Пеппа і Джордж закричали: — З Днем Матері, мамо!Вони показали їй чарівний сад із паперових квітів. Мама Свинка розчулилася, читаючи написи на пелюстках. Потім усі разом смакували печиво, і Мама Свинка сказала: — Це найсмачніше печиво в світі, бо ви зробили його з любов’ю!А коли вони вийшли надвір і почали стрибати в калюжі, Мама Свинка приєдналася до них, сміючись і бризкаючи водою. Навіть Тато Свинка не втримався і стрибнув у калюжу, чим викликав гучний регіт.Того вечора, сидячи разом за столом, Пеппа сказала: — Мамо, ти найкраща, бо ти завжди з нами граєшся і робиш нас щасливими. Мама Свинка обійняла Пеппу і Джорджа і відповіла: — А ви — мої найбільші скарби.І так закінчився найвеселіший День Матері, повний любові, сміху і, звісно, калюж! Мораль казки: Найкращий подарунок для мами — це любов, турбота і спільні радісні моменти.

Жив собі веселий дідусь Піг у затишному будиночку на краю великого зеленого лугу. Дідусь Піг мав сиву бороду, яка колихалася на вітрі, як хмаринка, і велике серце, повне мрій про квіти. Одного сонячного ранку він вирішив: “Еге ж! Посаджу я садочок, де цвістимуть найяскравіші квіти – червоні маки, блакитні волошки та золоті соняшники. Нехай усі сусіди приходять милуватися!”Дідусь узяв маленьку лопатку, пакетик з чарівними насінинками та вирушив на луг. Пеппа, маленька рожева свинка з великими вухами, і її братик Джордж, який завжди тягав за собою свого динозаврика Діно, побігли за ним. “Дідусю, а ми теж допоможемо? – запитала Пеппа, стрибаючи від захвату. – Я буду поливати, а Джордж – рити ямки!” Джордж кивнув: “Діно любить копати!”Вони разом викопали маленькі ямочки, посадили насінинки та присипали їх м’якою землею. “Тепер чекаємо дощу, і квіти виростуть!” – сказав дідусь Піг, витираючи піт з чола. Але щойно вони пішли на обід, на луг прилетіла зграйка пустотливих птахів. Спочатку прилетів горобець Піп, маленький і допитливий. “Ой, дивись, смаколики!” – зацвірінькав він і клюнув першу насінинку. За ним приєдналися синичка, ворона і навіть журавель, який зазвичай літає високо, але цього разу спустився на землю.“Клю-лю-лю! – сміялися птахи. – Це найкращі зернятка на світі! Хрум-хрум!” За годину всі насінинки зникли, ніби їх з’їв чарівний дракон. Дідусь Піг повернувся та ахнув: “Ой-ой! Мій садочок! Хто це накоїв?” Пеппа й Джордж засмутилися. “Не плач, дідусю, – сказала Пеппа. – Ми придумаємо, як відлякати цих пустотників!”І ось що вони вигадали – зробити опудало! Дідусь Піг узяв стару солом’яну ляльку, одягнув її в свій старий плащ і солом’яний капелюх. “Ти будеш Містер Опудало! – проголосив Джордж. – А Діно буде твоїм охоронцем!” Пеппа намалювала на опудалі страшну гримасу з червоними помідорами як очі. Вони поставили Містера Опудало посеред лугу, і воно стояло нерухомо, як справжній вартовий.Наступного дня птахи повернулися. “Хрум-хрум!” – почав Піп, але раптом побачив опудало. “Ааа! Чудовисько з помідорними очима!” – зацвірінькала синичка і полетіла геть. Ворона закричала: “Каррр! Воно оживає!” А Журавлик махнув крилами: “Я лечу в Африку, бо тут страшно!” Зграйка розлетілася в усі боки, і луг опустів. “Ура! – закричала Пеппа. – Наші насінинки в безпеці!” Дідусь Піг посміхнувся: “Дякую, мої маленькі винахідники. Тепер садочок виросте, і ми всі будемо танцювати серед квітів.”Але це ще не кінець пригод! Наступного тижня прийшла осінь – та чарівна пора, коли листя на деревах забарвлюється в золоті, червоні та помаранчеві кольори, ніби небо розсипало конфеті. Вітер подув грайливо, кружляючи листочки в танці. “Ходімо до парку! – запропонував дідусь Піг. – Там осінь влаштувала справжнє свято!” Пеппа, Джордж і вся родина Пігів – мама Піг з кошиком яблук і тато Піг з м’ячем – побігли до парку.Парк був як казковий світ! Високі дуби шелестіли: “Ш-ш-ш, вітер грає в хованки!” Листя падало дощем, і Пеппа стрибала до купи опалого листя: “Буль-буль! Я – королева осіннього снігу!” Джордж будував фортецю з гілок: “Діно, обороняйся від вітру-монстра!” А дідусь Піг розкидав жолуді: “Дивись, як вони котяться, ніби маленькі каштанові м’ячики!”Раптом вітер подув сильніше – вуууу! – і зірвав капелюх з голови тата Піга. Капелюх полетів над парком, як чарівний килим. “Лови-лови!” – закричали всі. Пеппа побігла за ним, Джордж стрибав, а мама Піг сміялася. Капелюх приземлився прямо на Містера Опудало, яке дідусь приніс, щоб показати друзям. “Ой, дивись! – вигукнула Пеппа. – Опудало тепер з капелюхом, як справжній джентльмен! І вітер його не лякає!” Вони всі сіли на траву, їли яблука і розповідали історії. “Осінь – це час пригод, – сказав дідусь Піг. – Навіть якщо птахи клюють насінинки чи вітер краде капелюхи, головне – разом сміятися і не здаватися.” Пеппа кивнула: “Так! І наступного року наш садочок буде повний квітів, а парк – повний друзів!”І з того дня Містер Опудало стояв на лугу, охороняючи квіти, а осінній парк став улюбленим місцем для всіх маленьких свинок. Бо в казках, як і в житті, найсолодше – це дружба, сміх і чарівний подих вітру.

Пеппа відкрила очі й відразу відчула, що щось незвичайне. У кімнаті було якось особливо світло! Вона підбігла до вікна і…— Ой-ой-ой! СНІГ! — закричала Пеппа так голосно, що прокинувся навіть Джордж у сусідній кімнаті. — Хрю-хрю! — радісно заверещав Джордж і теж прибіг до вікна.За вікном усе-усе було біле-пребіле! Сніг лежав на деревах, на даху, на машині Тата Свина, навіть на батуті у дворі!— Мамо! Тату! Падав сніг! — Пеппа з Джорджем гупотіли сходами вниз, аж будинок трусився.— Хо-хо-хо! — засміявся Тато Свин. — Так, це перший сніг цієї зими! Хто хоче гратися у дворі? — Я! Я! Я! — застрибала Пеппа. — Динозавр теж! — додав Джордж, міцно тримаючи свого іграшкового динозавра.Мама Свинка одягла на Пеппу теплу червону курточку, шапку і рукавички. Джорджа закутала в синю куртку з капюшоном.— Готові? — запитала Мама. — Так! — хором відповіли поросята.Коли Пеппа ступила на сніг, він заскрипів під її ніжками: хрум-хрум-хрум!— Хі-хі-хі! Сніг співає! — засміялася Пеппа.Джордж спробував зробити крок і… бульк! — упав прямо в сніг. — Ха-ха-ха! Джордже, ти став сніговим поросям! — реготала Пеппа.Але Джорджу було зовсім не боляче — сніг був м’якенький і пухкий, як велика подушка!— Зліпімо сніговика! — запропонувала Мама Свинка. — Ура! — закричала Пеппа і почала катати величезну кулю зі снігу.Вона котила, котила, котила… Куля ставала все більшою й більшою!— Хрю-хрю! Допоможи! — попросив Джордж, бо його куля була ще зовсім маленька.Разом вони скотили три снігові кулі — велику, середню і маленьку. — Тату, допоможи підняти! — попросила Пеппа. Тато Свин поставив середню кулю на велику, а маленьку — зовсім нагору. — Тепер потрібні очі, ніс і ротик! — сказала Мама Свинка.Пеппа знайшла два камінчики для очей, морквину для носа, а Джордж приніс гілочки для рук сніговика.— Він чудовий! — захопилася Пеппа. — Але… йому холодно!Вона побігла в дім і принесла свій старий шалик. — Тепер тобі тепло, сніговику! — сказала Пеппа, обмотуючи шалик навколо снігової шиї.— А тепер — санчата! — голосно сказав Тато Свин і виніс червоні санчата з гаража. — Так! — зрадів Джордж.Усі разом піднялися на невеликий пагорб біля будинку. Пагорб здавався Пеппі величезною горою!— Я перша! — крикнула Пеппа, сідаючи на санчата. — Тримайся міцно! — попередила Мама.— Поїхали-і-і! — Тато Свин легенько штовхнув санчата.Віууууу! Пеппа мчала вниз! Вітер свистів у вухах, сніг летів під санчатами! — А-а-а-а! Це так весело-о-о! — кричала Пеппа.Бум! Санчата зупинилися внизу, і Пеппа перевернулася прямо в сніг. — Хі-хі-хі! Ще раз! Ще раз!Джордж теж хотів кататися, але трохи боявся. — Не бійся, Джорджу, я поїду з тобою! — сказала Мама Свинка.Вони сіли на санчата разом і… віуууу! Помчали вниз! — Хрю-хрю-хрю! — радісно верещав Джордж увесь шлях.Навіть Тато Свин прокотився на санчатах! Він їхав так швидко, що його окуляри мало не злетіли!Після санчат Тато Свин зліпив снігову кулю. — Хто готовий до змагання? — запитав він із хитрою посмішкою.— Я! — крикнула Пеппа. — Динозавр! — сказав Джордж. — Тоді оголошую… СНІГОВУ БИТВУ! — весело вигукнув Тато.Пеппа швидко зліпила снігову кулю і кинула в Тата. Шльоп! Куля влучила йому прямо в животик! — Ой-ой! Влучила! — засміявся Тато Свин.Джордж кинув свою кульку в Пеппу, але вона пролетіла повз. — Не влучив! — засміялася Пеппа.Мама Свинка теж приєдналася до гри. Вона була дуже вправна! Її снігові кулі летіли точно в ціль!Шльоп! Бах! Бум! Усі кидалися снігом і реготали так голосно, що їх, напевно, чули сусіди!Нарешті всі втомилися й стали червоні, як помідори. — Хо-хо-хо! Час повертатися в теплий будинок! — сказав Тато Свин, обтрушуючи сніг зі своїх окулярів.Удома було затишно й тепло. У каміні весело потріскували дрова. — А тепер найкраща частина зимового дня! — сказала Мама Свинка і поставила на стіл чотири чашки з гарячим какао.— Ммм! З маршмелоу! — зраділа Пеппа, побачивши білі зефірки, що плавали в какао. — І зі збитими вершками! — додав Джордж. Уся родина сиділа біля каміна, пили смачне гаряче какао і дивилися на вогонь.— Тату, а завтра знову буде сніг? — запитала Пеппа. — Можливо, — відповів Тато Свин, обіймаючи доньку. — Але навіть якщо ні, ми чудово провели сьогоднішній день, правда?— Так! Це був найкращий день! — зітхнула Пеппа. — Я люблю зиму! — Хрю-хрю! — погодився Джордж, засинаючи на Маминих колінах.А за вікном тихо падав сніг, вкриваючи світ м’якою білою ковдрою. І сніговик в червоному шалику посміхався, охороняючи солодкі сни маленьких поросят.